Політтехнологи стверджують, що різноманітні маніпуляції та свідомі перекручення можливі у тій сфері суспільної свідомості, де бракує знань, первинних даних.
Наявність такої інформації, її доступність позбавить охочих можливості втілювати провокації та проводити інформаційні війни. Актуальність цієї тези доводять сьогоднішні події – бойові дії супроводжує маніпулювання поведінкою людей через засоби масової інформації. Проаналізуємо цей процес на прикладі ніжинської місцевої газетної періодики 1932-1938 років і перевіримо наскільки правдиво відображалися українські історичні події.
Володимир Здоровега пише, що преса фактично контролює всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяючи окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надаючи їм особливої ваги, підвищує цінність однієї ідеї, знецінює іншу. Тому необхідно враховувати, що преса створює значний пласт культури в ментальності суспільства. Недооцінка її впливу на життя людини призводить до зміни усталеної системи цінностей, мистецтва й науки, моральності й духовності, освіти й виховання підростаючого покоління.
Завдяки інформації, яку споживач отримує через друковану продукцію, творяться стереотипи щодо аналізу тих чи інших подій. Процес сприйняття у цьому випадку – це лише механічне «підганяння» ще невідомого явища під стійку загальну формулу (стереотип). Тому друковані ЗМІ стандартизують всю інформацію, яку подають, тобто особливим чином «підводять» її під стереотип, загальну думку. Людина повинна сприймати повідомлення без зусиль і беззастережно, без внутрішньої боротьби й критичного аналізу, думаючи, що це єдиний можливий правильний шлях сприйняття реальності.За допомогою стереотипів легко маніпулювати свідомістю індивіда, оскільки стереотип тісно пов’язаний з життєдіяльністю суспільства в цілому і конкретних груп людей зокрема.
Друковані ЗМІ привчають людину мислити стереотипами, не залучають її інтелектуальні можливості, не формують критичного осмислення прочитаного. Усі повинні думати однаково. Цьому ж підпорядкований головний метод закріплення потрібних стереотипів у свідомості читача – повторення. Отже, уміло маніпулюючи громадською свідомістю за допомогою друкованих ЗМІ можна не тільки творити розвиток культури, свідомості й поведінки суспільства, а й прищеплювати певну роль кожному соціальному класу і навіть кожній людині зокрема.
Місцева друкована преса завжди була важливим, а в 30-ті роки ХХ ст. фактично єдиним інформаційним каналом. Незважаючи на технічні засоби – радіо, грамофонні платівки, кінематограф, – роль газет і журналів у регіонах нашої держави займала лідируючі позиції.
Отже, преса впливала на творення світогляду населення, виступала одним із головних засобів ідеологічної обробки громадян, інструментом боротьби за владу. В радянській науці періодика була інструментом творення моноідеології. Відповідно, журналістика виконувала насамперед ідеологічні функції. Соціальний попит на пресу диктувався владно-партійною верхівкою, саме друкована продукція виступала політичним барометром для регіонального соціуму. Територіально-адміністративний устрій радянських часів створював умови для тотальності й тоталітарності влади на місцях, що позначалося й на структуризації регіональної державної преси. В монографії журналістикознавця Олександра Мелещенка зазначається, що система друкованих періодичних видань мала вигляд вертикальної побудови: була головна газета республіки «Радянська Україна», роль «русскоязычного рупора партии» виконувала «Правда Украины»; далі розміщувалися обласні та місцеві періодичні видання.
Сконцентрована сумарність чітко спланованих медіа-інтервенцій давала потрібний загальнонаціональний результат. Владна партія більшовиків через місцеву пресу контролювала свідомість читача. Фактично звичайна «районка» виступала інструментом маніпуляції поведінкою громадян усіх прошарків населення; адресат був ізольований від альтернативних неконтрольованих джерел інформації, тому дійти інших висновків, ніж ті, які нав’язувалися через партійну друковану періодику, було фактично неможливо.
У Ніжині та Ніжинському районі Чернігівської області в 1932 – 1938 роках виходила накладом близько 5000 примірників одна місцева газета «Нове село» (перейменована на «Більшовик Ніжинщини» 1938 року), яка видавалася органом Ніжинського РПК, РВК та РРПС. У своїй роботі ми взяли до уваги два історичні факти, які активно висвітлювалися в пресі того часу і знайшли своє відображення в сучасній українській періодиці – геноцид на Україні в 1932 – 1933 рр. та репресивні дії владної партії на території колишнього Радянського Союзу.
Сьогодні офіційно доведено, що голодомор у 1932 – 1933 роках був сплановано організований на державному рівні, щоб здійснити розкуркулення, ввести колективізацію (з метою ліквідації приватної власності та одержавлення землі) і знищити в українського народу віру в можливість існувати як незалежна суверенна держава. Голод на довгі роки став зброєю масового біологічного знищення українців, спричинив не лише демографічні втрати, а й морально-психологічні зміни у свідомості нації.
Інформаційна блокада була важливим інструментом реалізації геноциду. З її утриманням усередині СРСР не було жодних проблем: тут уже давно не існувало навіть натяку на свободу слова, засоби масової інформації перетворилися винятково в інструмент пропаганди. У кожній ніжинській газеті «Нове село» обов’язково була рубрика, присвячена темі розкуркулення, колективізації, збирання врожаю, але про голодомор не згадувалося взагалі або писалося з метою засудження вчинків окремих людей – «злодіїв». Уже заголовки статей на відповідну тематику «зомбували» читача на «правильне» сприймання інформації». Наприклад: «Саботажників – до права» (Нове село. – 1933. – 28 січня – С. 1, автор Зірка), «Очистити колгосп від куркульсько-гетьманського охвістя» (там само, С. 4); «Покарати злодіїв» (Нове село. – 1933. – 02 червня. – С. 2., автор Незаможник), «Шкідників – на лаву підсудних» (Нове село. – 1933. – 25 березня. – С. 4, автор Зоренко). У статтях із засудженням описуються небажання одноосібників виконувати план п’ятирічки по здачі зерна державі, указується на «підлі» вчинки куркулів, описуються процеси розкуркулення, напр.: «Гринь Грицько жодного кілограма зерна не усуспільнив. Все плакався «нема», а кілька днів тому в нього в клуні під соломою знайдено ярої пшениці один мішок, діжу проса та три мішки картоплі …» (Нове село. – 1933. – 05 травня. – С. 3, автор Комсомолець); «Красновид М. Д., розкуркулений, колишній гетьманець, Мищенко Ф. Ф., незмінний член релігійної громади, – поставили собі за мету підірвати організаційно-господарську міць колгоспу (писали менші врожаї, а решту хліба розкрадали, розбазарювали)» (Нове село. – 1932. – 15 жовтня. – С. 3, автор ККРСІ); «Голова Талалаївської сільради Вертелецький (прізвище й назву сільради виділено курсивом – В. Б.), виконавши плян по твердих завданнях 153,9 центнера із заплянованих 161,35 центнера (мається на увазі хлібозаготівля – В. Б. ), вважає, що справа стоїть гаразд. Партосередок такій думці потурає…. Натиснути на злісних нездатників хліба (Нове село. – 1933. – 02 вересня. – С. 2).
Радянська місцева ніжинська газета «Нове село» рапортувала про «щасливе» життя городян та селян району.
За нашими спостереженнями, усі статті на тематику, яка стосується голодомору, розміщуються невеликими замітками в кожній газеті – немає окремо встановленої колонки для таких повідомлень.
У шкільних підручниках радянських часів проблема голодомору на Україні також не висвітлювалася, оскільки навіть навчальній літературі необхідно було беззастережно орієнтуватися на «старшого брата», цитувати й розвивати думки російських апологетів партійного шкільництва. Тож українська наука була приречена на вторинність і маніпуляції свідомістю підростаючого покоління.
Автори сучасних підручників зазначають, що голод був не випадковим, а продуманим, організованим – він став зброєю в боротьбі з непокірними українцями: «Приречені Сталіним на смерть через голод мусили померти».
Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади, не припинялися протягом 30-х років ХХ ст. Звинувачення проти віднесених до класово ворожих елементів здійснювалися в усіх напрямках: гоніння на інтелігенцію, опонентів партійного керівництва; сфабриковані органами ДПУ політичні процеси проти будь-якої категорії населення – представників партійного й державного апарату, військових, робітників, селянства. Президія ЦВК СРСР з надзвичайною оперативністю 01 грудня 1934 р. прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила на слідство в цих справах не більше 10 днів.
Тоталітарний режим прагнув ідеологічно виправдати масовий терор проти свого народу. Цьому слугувала теза про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства. Це положення органічно доповнювалося іншим – про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів.
У проаналізованих нами архівних документах – місцевих газетах того періоду – приділяється увага кільком таким процесам. Про «шпигунсько-троцькістську організацію Зінов’єва – Троцького писалося в газеті «Нове село» за 1936 рік практично в кожному номері під заголовками «Більшовицька пильність на кожній ділянці» (середа, 12 серпня), «Презренні порушники» (понеділок, 17 серпня). Журналісти закликали кожну організацію району висловити свої обурення в газеті з цього питання. Звинувачуваних представляли як антирадянщиків та «агентів міжнародного імперіалізму».
Під колеса репресивної машини потрапляли селяни: а) за релігійні переконання. У газеті «Нове село» за 12 червня 1937 р. у статті «Розгорнути антирелігійну роботу» йдеться про те, що «в хаті голови титівської сільради і досі ще висять ікони; кагарлицька сільрада не провела ніякої антирелігійної роботи для населення; не діють безвірницькі гуртки; під час релігійних свят зменшується відвідання учнями школи, а вчителі не проводять антирелігійну роботу»; б) за спроби врятуватися від голоду. У повідомленні «Знущання над стахановкою Оленченко», описується, як «у колгоспі «Більшовик» (Талалаївка) Опанасенко Михайло Митрофанович намагався задушити ланкову колгоспу – Оленченко Євдокію Степанівну, бо вона бачила, як він намагався вкрасти мішок колгоспних огірків. Але він не був відразу притягнутий до відповідальності, тому що слідчий не зміг класифікувати справу. Однак завдяки комсомольським активістам злодія було покарано – віддано до суду» (Нове село. – 1936. – 29 серпня, неділя).
У другій половині 30-х років розпочалися репресії проти вищого командування держави. Напр., Й. Якіра, командувача Київського військового округу, 1937 року звинуватили в підготовці замаху на К. Ворошилова. Як шпигунів на користь іноземних держав, шкідництво в армії засудили маршала М. Тухачевського, Ейдмана, Б. Фельдмана та ін. Проводилися масові мітинги, організатори яких вимагали від доповідачів засудження виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків. Через місцеву газету таким чином чинився на ніжинців ідеологічний вплив. Напр., у статті «Знищити фашистських запроданців – одностайна вимога трудящих» (Нове село. – 1937. – 19 червня – С. 2 – 4) описується, як усі організації Ніжина і району виступили проти «зрадників батьківщини» Тухачевського, Якіра, Уборевича, Ейдемана, Фельдмана, Примакова та Путна. Олійзавод №14: «тільки розстріл – така єдина міра проти ворогів народу, – каже у своєму виступі директор Вухмін»; «Загальні збори колективу держбанку, заслухавши повідомлення про шпигунську контрреволюційну діяльність виродків Тухачевського, Якіра та інших, що зрадили батьківщині, – вимагають від суду найсуворішої кари цим зрадникам – розстрілу»; (Ніжинський возовий завод: із виступу робітника Вдовиченка: «Натягнувши на себе мошкару, ворог пролазить на відповідальні пости соціалістичного будівництва, щоб потім запродати інтереси робітничого класу фашистській навалі. Один вирок повинен бути цим гадам – цілковите знищення»; держпедінститут: «…заслухавши на мітингу повідомлення про арешт і віддання до суду Тухачевського, Ейдмана …, які вчинили найогидніший злочин перед соціалістичною батьківщиною, порушили військову присягу, зрадили інтереси народу Великого СРСР і нашої славної Робітничо-Селянської Червоної армії, ставши на службу військової контррозвідки однієї з капіталістичних держав. Вони готували разом з контрреволюційним троцькізмом – агентурою міжнародного фашизму – поразку нашої Червоної армії і відновлення в СРСР влади поміщиків та капіталістів. Півторатисячний колектив студентів, викладачів і службовців педінституту, обурений діями цих негідників і запроданців, – вимагає від Військової колегії Найвищого суду – судити їх за всією суворістю закону».
У статті «Нещадно карати шпигунів – зрадників батьківщини!»: «користуючись своїм високим становищем командирів Робітничо-Селянської Червоної Армії фашистські наймити творили свої підлі наймитські діла. Вони підготовлювали убивства керівників партії і уряду. Вони намагались запродати своїм фашистськім хазяївам Радянську Україну, готові були по шматкам роздати нашу квітучу батьківщину імперіалістичним державам. Славна радянська розвідка викрила фашистсько-шпигунські махінації ворогів. Слідом за контрреволюційною зграєю Зінов’єва, Каменєва, Пяткова, Смірнова й інших викрита та знищена і ця банда убивць і фашистських розвідників. Органи охорони диктатури робітничого класу, керовані сталінським учнем тов. М. І. Єжовим, показали ще раз, що всякі намагання скажених собак імперіалізму підірвати оборонну міць Радянського союзу і відняти у народу соціалістичної країни кров’ю завойовані ним право на працю, на освіту, на щасливе заможне життя – будуть нещадно биті» (Нове село. – 1937. – 21 червня. – С. 4).
Задушлива атмосфера комуністичної заідеологізованості, дрімучого догматизму, «рішучої» боротьби з викорінення українського «буржуазного націоналізму» була не надто сприятливою для наукової думки в Україні, подальшого вивчення історичної та літературної спадщини. Свідченням цього є цькування й політичні репресії викладачів Ніжинського інституту, про які неодноразово писалося в місцевій пресі. У статті «Викорчувати націоналістичні залишки в педінституті» описуються політичні утиски викладача української літератури Сайка – активного учасника організації письменників «Плуг». Він на лекціях студентам 3 курсу читав свої вірші.«Сайко марить «про хутір», йому «хочеться хлиснуть хмільного меду жбан» (автор статті засуджує це як мрії про столипінські хутори, як шкідницьку писанину). «Сайко активно проводить пропаганду вивчення творів Винниченка, Олеся – ворогів-контрреволюціонерів, напам’ять цитує їх твори. На річних заліках ставить 1 за незнання творів письменників-націоналістів. Сайко – керівник кафедри літератури. За постановою уряду керувати кафедрою може лише професор. Відомо, що ніяких наукових праць на звання професора в нього немає. Та факти – уперта річ: Сайко одержував професорську плату, його величали професором. Факти показують, що сигнали про ворожу діяльність Сайка неодноразово надходили в парторганізацію, до директора інституту, але ті не зробили ніяких політичних висновків з цього» (Нове село. – 1937. – 05 вересня. – С. 1).
У статті «Загострити більшовицьку пильність» за 05 вересня 1937 р. зазначається, що «з року в рік неупинно зростає добробут колгоспників. Колгоспи і колгоспники стали твердо на шлях щасливого і заможного життя. Цих перемог здобуто тому, що наша країна має свою радянську владу, свою комуністичну партію Леніна-Сталіна. Цих перемог здобуто в нещадній боротьбі з ворогами народу троцькістсько-бухарінськими націоналістичними агентами фашизму. Але не в усіх партійних і радянських організаціях загострена більшовицька пильність. Це в достатній мірі підтверджується на фактах в педінституті, де заступник керівника кафедри фізико-математичного факультету, член партії Лобода запросив до інституту на роботу Чередника, який потім виявився ворогом народу. Лобода мав уже попередження від партійної організації, де раніше працював Чередник, про те, що він ворог народу. Лобода не довів це до відома парторганізації педінституту, а навпаки створював Череднику гарну репутацію.
2 вересня на одному з перших курсів викладач історії, кандидат партії Файд на лекції, з’ясовуючи питання про шляхи суспільного розвитку, не знайшов потрібним посилатися на класиків марксизму і замість цього цитував Плеханова».
«Тихо в Ніжині…» У статті описується, як на обласних курсах пропагандистів в Ніжині читав лекції троцькіст Луцев, а директор курсів Талалай в усьому його покривала. Не був належно покараний Ланцман, який у бібліотечному технікумі протаскував троцькістські «теорійки» на заняттях. «Час розворушити стояче багно в Ніжині. Час як слід покопатися тут, глибоко перевірити діяльність місцевих органів, прокуратури й суду, відділів райвиконкому, самого РПК» (Більшовик Ніжинщини. – 1938. – 09 березня. – С. 3).
У шкільних підручниках з історії СРСР інформація про репресованих також подавалася як про «ворогів народу», тобто «зомбування» нового дорослого покоління починалося зі школи. Місцева преса виступала складовою в ідеологічному терорі партійної верхівки.
Сучасна ніжинська місцева преса й навчальні тексти шкільних підручників подають інше трактування цих подій, послуговуючись новітніми дослідженнями цього питання.
Репресивна політика комуністичної партії описувалася на сторінках місцевої ніжинської преси. Прикриваючись тезами про загострення класової боротьби в СРСР, націоналізм, шпигунство на користь іноземних держав партійна верхівка маніпулювала свідомістю пересічних громадян, створювала образ непереможної імперії СРСР. Таким чином збіднювалися інформаційні та просвітницькі можливості преси. Усе це обмежувало пошук журналістів, вело до одноманітності висновків, які маніпулювали свідомістю читача.
У науковій та навчальній літературі існує декілька визначень терміна «політичне маніпулювання», в яких автори намагаються відобразити специфіку, ключові завдання, механізм цієї форми впливу на суспільство. Маніпуляція відрізняється від пропаганди та агітації прихованим характером впливу, об’єкти маніпуляції зазвичай не знають про її здійснення. Успіх маніпулятивних дій за допомогою преси залежить від того, наскільки вдалося ізолювати адресата від впливу інших ЗМІ – додаткових джерел інформації, які можуть по-іншому трактувати ту ж саму подію.
У радянській науці періодика була інструментом творення моноідеології. Відповідно, журналістика виконувала насамперед ідеологічні функції. Соціальний попит на пресу диктувався владно-партійною верхівкою, саме друкована продукція виступала політичним барометром для регіонального соціуму.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.