Українська радянська культура в другій половині ХХ ст.

У другій половині XIX ст. на Україні, як і в інших частинах Російської держави, почали відбуватися глибокі зрушення в справі освіти, зумовлені ходом історичного розвитку країни: станова школа поступов

Основу вищої школи Росії кінця XIX - початку XX століття складали державні навчальні заклади, повноцінному розвитку яких заважали станові і національні обмеження, дискримінація жінок, охоронні настанови уряду, бюрократизм управління, залишкове фінансування.

Проте вже у другій половині XIX ст. на Україні, як і в інших частинах Російської держави, почали відбуватися глибокі зрушення в справі освіти, зумовлені ходом історичного розвитку країни: станова школа поступово перетворювалась на класову, зростала мережа початкових і середніх шкіл, з’являлися нові типи навчаль­них закладів, формувалася система підготовки вчителів, значно розширювався зміст освіти, робилися спроби запровадження навчання українською мовою, створювалися різні освітні товариства й організації, виникла педагогічна журналістика.

За таких умов наприкінці XIX - на початку XX ст. Історико-філологічний інститут князя О.А.Безбородька стає одним з куль­турно-освітніх осередків України та міста Ніжина. Вихованець інституту, а потім і його викладач професор П.О.Заболоцький підкреслював: “Безумовно, науковий авторитет, ентузіазм у ставленні до своєї справи і адміністративний такт директора робили для молодих і талановитих співробітників М.О.Лавровського з Ніжинського інституту колиску для їх майбутньої наукової і адміністративної слави. Спільними зусиллями директора і професорів викладання в інституті було відразу піднесено на належну висоту”.

Першим директором НІФІ (1875-1882) був відомий вчений, доктор слов’янської філології, професор російської словесності і педагогіки Микола Олексійович Лавровський. За час його перебування на посаді директора поліпшилась наукова робота, сформувався викладацький склад, до якого входили відомі вчені М.Я.Арістов, А.С.Будилович, М.Я.Грот, А.В.Добіаш, М.І.Лілеєв та інші, вдвічі збільшився фонд інститутської бібліотеки.

З 1877 по 1916 рр. в інституті було налагоджено видання друкованого органу “Известия Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине”, в якому містились як офіційні, так і неофіційні матеріали (дослідження викладачів інституту з різних галузей знань).

14 вересня 1894 року (з  дозволу попечителя Київського окру­гу) в Ніжинському Історико-філологічному інституті було створено Історико-філологічне товариство, головною метою якого було визна­чено: “...сприяти розробці і розповсюдженню історико-філологічних знань і взаємному обміну думок по питанням з галузі цих знань”. Статут товариства передбачав, що воно буде складатись як з дійсних, так і почесних членів. Першим почесним членом його був обраний відомий вчений історик В.Антонович. Серед почесних членів ІФТ також були попечитель Ніжинського інституту О.Мусін-Пушкін, колишній міський голова, засновник Ніжинського технічного учи­лища П.Ф.Кушакевич, протоієрей настоятель Соборної церкви Ф.Я.Васютинський.

У 1896-1915 рр. товариство видавало “Сборник Историко-филологического Общества при институте князя Безбородко в Нежине”. В першій (офіційній) частині його були вміщені протоколи засідань, річні звіти про діяльність товариства, списки його членів. У дру­гій (неофіційній) друкувались документи і статті з історії мови, літератури, етнографії, педагогіки тощо.

Слід зазначити, що члени товариства займалися організацією досить широкої і різноманітної культурологічної роботи: читанням публічних лекцій, відкритим обговоренням актуальних сучасних проблем, святкуванням ювілеїв, пожвавленням культурного життя в Ніжині, а також налагодженням наукових контактів з товариствами різних міст України, з вузами Польщі, Франції, Швеції, Румунії, Болгарії. Одним з напрямків цієї роботи було сприяння розвитку навчальних установ міста.

2 вересня 1912 року відбулося відкриття Ніжинської міської чоловічої гімназії. Директором гімназії було призначено вченого секретаря Конференції НІФІ, викладача слов'янської філології в ІФІ й педагогіки в жіночій гімназії Крестинської, завідуючого Гоголівським музеєм, секретаря Історико-філологічного товариства, професора П.О.Заболоцького. У вступній промові П.О.Заболоцький зауважив: “Трудность и ответственность нашей педагогической роли увеличивается в данном случае тем, что нам приходится действовать в том самом учебном округе, во главе которого еще не так давно стоял один из знаменитых русских педагогов, автор “Вопросов жизни” Н.И.Пирогов, и в той самой губернии, в средней школе которой получил своё образование другой великий светоч русской педагогии К.Д.Ушинский. Их светлые заветы должны светить нам путеводным маяком”. Викладачами тут працювали вчителі гімназії П.І.Кушакевич, гімназії Г.Ф.Крестинської та технічного училища.

Професори НІФІ, разом з викладачами середніх навчальних закладів міста, стали ініціаторами створення 1917 року Ніжинської третьої жіночої гімназії. Заснував гімназію викладач математики класичної гімназії при НІФІ Б.К.Римша. Серед обов’язкових пред­метів були українська мова та історія України. Оскільки гімназія не мала власного приміщення, то заняття проводились у вечірні години в приміщенні ніжинської жіночої гімназії П.І.Кушакевич.

1907 року вчителькою арифметики Ніжинської жіночої гімназії П.І.Кушакевич – Г.Ф.Крестинською, на гроші громадськості міста, була відкрита жіноча гімназія Г.Ф.Крестинської. Серед викладачів гімназії були професори НІФІ П.О.Заболоцький, Г.А.Максимович, Ф.Д.Проценко.

27 червня 1917 року в приміщенні гімназії відкрились курси української мови. Вітальні промови на честь відкриття виголосили голова земської управи та члени громадського комітету, головою якого був професор НІФІ П.В.Тихомиров. Викладачі інституту викладали на курсах українську мову вчителям початкових класів.

Ніжинський Історико-філологічний інститут також відіграв позитивну роль у розвитку вищої жіночої освіти міста. За сприяння директора НІФІ П.В.Тихомирова, у 1916 році утворились Приватні Ніжинські Історико-філологічні вищі жіночі курси, що складались з двох відділень: словесного та історичного. Слухачки цих курсів протягом чотирьох років навчання отримували історико-філологічну освіту на рівні програм і планів історико-філологічних факультетів університетів. У 1920 році курси було влито до НІФІ.

На початку червня 1918 року виникло Ніжинське Товариство сприяння вищій жіночій освіті в НІФІ. На клопотання директора інституту П.В.Тихомирова, професорів В.І.Рєзанова, І.І.Семенова, Г.А.Максимовича товариство було затверджено як державний навчаль­ний заклад. Цього ж року товариство об’єдналось з Ніжинськими Історико-філологічними вищими жіночими курсами.

У Ніжині Народний дім було відкрито у 1893 році. Організато­ром культурно-освітньої роботи в домі з 1893 по 1920 рр. був вчитель співів, диригент хору, актор Ф.Д.Проценко. В рамках закладу діяли: театральна група, народний хор, недільна школа, класи грамоти для дорослих; читались лекції. У березні 1905 року в Народному домі з’явилась народна бібліотека-читальня. Ідея створення народної бібліотеки належить видатним діячам культури і освіти міста, зокрема, українській актрисі М.К.Заньковецькій, професору НІФІ М.М.Бережкову, керівнику Народного дому Ф.Д.Проценку.

Влітку 1907 року в Ніжині Е.С.Шульгою була заснована “Просвіта”. Членами організації були місцеві соціал-демократи, інтелігенція і студентська молодь міста. Кни­гарем і писарем товариства був О.Плющ – відомий український поет, який навчався в ці роки в НІФІ. Його батько писав, що головним завданням Олексія Львовича було пробудження серед молоді національної сві­домості, любові до рідного краю, рідної історії та літератури.

На початку XX ст. відновився рух за створення народних університетів. Всю освітню роботу в цих закладах мали органі­зовувати університетські товариства. За таких обставин, в квітні 1917 року при НІФІ заснувалося Товариство вивчення України. Метою товариства були збір і розроб­ка матеріалів енциклопедії України, вироблення наукової і навчальної термінології, підготовка підручників і посібників, заснуван­ня української бібліотеки. Друкованим органом товариства мав стати вісник “Україна”, ініціатива створення товариства належала професору В.І.Рєзанову, який 11 квітня 1917 року опублікував статтю “Товариство вивчення України”. Професор доводив необхід­ність вивчення рідної мови, етнографії, історії, літератури.

У 1915-1917 рр. учасниками громадсько-освітнього процесу були вчительські товариства. 13 березня 1917 року відбулися збори вчителів Ніжина, які за ініціативою ніжинського відділення Київського обласного Педагогічного товариства, заснували вчительський професійний союз, що отримав назву Педагогічного Товариства. Головою това­риства було обрано професора П.О.Заболоцького. У майбутньому за пропозицією професора В.І.Рєзанова планувалось створити педаго­гічний клуб.

Задоволенню потреб учителів у книгах і періодичних виданнях мала слугувати Гоголівська міська публічна бібліотека, заснована в лютому 1917 року. Рішення про заснування бібліотеки було прийнято ще на засіданні Історико-філологічного товариства 20 березня 1908 року. Порушивши питання перед міською управою про відкриття бібліотеки, члени товариства стали її заповзятими пропаган­дистами. Наприклад, професор П.О.Заболоцький подарував бібліотеці 500 томів.

Отже, необхідно зазначити, що наприкінці XIX – на початку XX століття в м. Ніжині вчені НІФІ та педагоги шкіл розгорну­ли активну громадсько-просвітницьку роботу, основними напрямками якої були: сприяння розвитку навчальних закладів міста, поширення освіти серед дорослих та вищої освіти жінок, читання публічних лекцій, запровадження навчання українською мовою, пожвавлення культурного життя міста.