Перша спроба опору фашизму в Європі

Важливою подією міжнародного значення стало самовизначення Закарпаття, боротьба за незалежну Карпатську Україну, до якої доклала багато зусиль й Організація Українських Націоналістів.

Карпатська Січ є маловідомою сторінкою історії українських збройних сил. ЇЇ військові формування вели збройну боротьбу за українську державність на Закарпатті у 1938-1939 рр. Цей край протягом багатьох століть був відірваний від інших українських земель, але місцеве українське населення ніколи не забувало про своє походження і тягнулося до Батьківщини. 
   На листопад 1938 року припадає утворення Організації Народної Оборони Карпатська Січ, хоча перші Січові загони ще на початку 30-х років почав формувати Дмитро Климпуш з Ясіня. У міжвоєнній Чехословаччині не могло бути і мови про існування двох, паралельних одна одній армій, а тому Січі були звичайними протипожежними і культурно-просвітницькими товариствами. Необхідно також відзначити, що в 1920-1930-х роках не було і потреби створювати паралельні чехословацькій армії українські збройні сили, вона справедливо вважалася однією з наймодерніших і найбоєздатніших у Європі. Однак наприкінці 1930-х років загострилася міжнародна ситуація. Економічна криза і депресія 1929-1933рр. призвели до поглиблення суперечностей між провідними країнами світу. Сформувалися два блоки держав: США, Великобританія, Франція з одного боку та Німеччина, Італія, Японія — з іншого.

   Країни, в яких до влади прийшли фашистські режими, здійснили акти агресії в різних частинах світу: захоплення Італією Ефіопії (1935-1936 рр.) та Албанії (1939 рік), війна з республіканською Іспанією (1936-1939 рр.), захоплення Німеччиною Австрії (1938 рік). Японія спробувала захопити частину далекосхідних територій СРСР у районі озера Хасан (1938-1939 рр.). 1938-1939рр. стали переломними і водночас трагічними для Закарпаття. Так, 29-30 вересня 1938 року в м.Мюнхені відбувалася "Міжнародна Конференція” за участю представників нацистського керівництва та діячів західноєвропейської "демократії”. І, як наслідок, розмінною монетою у закулісній грі Гітлера, котрий добре пам’ятав відомі слова Отто фон Бісмарка: "Той, хто володіє Чехією, той тримає ключі від Європи”, стала Чехословацька держава. Англія і Франція на переговорах з Німеччиною та Італією у Мюнхені погодилася на приєднання до Німеччини Судетської області Чехословаччини. Вранці 30 вересня громадяни Чехословаччини, що мешкали в Судетській області, без жодного пострілу стали підданим Адольфа Гітлера. Після укладення Мюнхенської угоди нацистська Німеччина анексувала чеські провінції Богемію та Моравію, заселені етнічними німцями. Решта Чехословаччини перетворилася на федеративну республіку, до якої, крім Чехії, увійшли Словаччина та Підкарпатська Русь.

   Бажання допомогти чехословацьким військам захищати територію краю змусило уряд Августина Волошина прискорити процес створення місцевих збройних сил.
   9 листопада 1938 року в Хусті відбулися установчі збори Карпатської Січі. У компетенції вищих органів Карпатської Січі було керівництво організацією та розпорядження її майном. Низові організації Карпатської Січі поділялися на відділи. Кілька їх складали куш. За званнями керівний склад поділявся таким чином: старший січовик, десятник, сотник і отаман. 
Кількість вишколених січовиків, або так званих дійсних членів Карпатської Січі, не перевищувала двох тисяч. Найбільш боєздатні військові частини знаходилися в Хусті. Розбудова Карпатської Січі вимагала значних коштів, а уряд їх не мав. Не ліпшими були справи з озброєнням.

   У ніч із 13 на 14 березня 1939 року в Карпатській Україні відбулися події, які мали значний вплив на подальшу долю краю. Ці події свідчили про кульмінацію чехословацько-українських суперечностей, що вилилося у кровопролиття, яке зробило неможливим військове співробітництво збройних сил Чехословаччини і Карпатської України. Цим скористався уряд Угорщини, котрий ніколи не покидав думку про розширення своєї території за рахунок закарпатських земель. Угорщина концентрує свої збройні сили на кордоні з Карпатською Україною. Чеські війська вступили в Хуст, збройна боротьба тривала більше восьми годин. Августин Волошин усіляко намагався уладнати конфлікт, однак Прага не відповідала на численні телефонні дзвінки та телеграми Української влади. Збройні сутички мали місце не тільки в Хусті. Вирвавшись з оточення січовики розбили жандармів у Телятині та Бурштині. Чеських вояків було роззброєно біля Іршави, Білок, Копані та Тячева.
   Кровопролитні сутички 13-14 березня 1939 року значно послабили Карпатську Січ. 
   6 березня 1939 року Адольф Гітлер прийняв рішення остаточно ліквідувати Чехословаччину, а 12 березня Угорщина одержала згоду Берліну на окупацію всього Закарпаття. Згідно з розробленим планом нападу, наступ угорських військ проходив у трьох напрямках: західному (Ужгород – Перечин – Березний – Ужок) з відгалуженням на Турянську долину (Тур’я Ремета – Порошкове), середньому, або центральному для дій у двох напрямах (Мукачеве – Чинадієве – Свалява – Воловець) і (Мукачеве – Іршава – Білки – Довге), а також східному (Берегове – Севлюш – Хуст – Тячів – Солотвине – Рахів – Ясіня), головним завданням якого було подолати опір січовиків і не допустити захоплення румунськими військами східних районів Карпатської України. Одним з найважливіших був східний напрям Брегівської військової групи на Хуст, столицю Карпатської України. 15 березня о 17 годині надійшла звістка про вступ німецьких військ у Прагу, це свідчило про те, що Чехословаччина як державний організм перестало існувати. 14 березня 1939 року Августин Волошин вислав до Берліну три телеграми, в яких просив захистити Карпатську Україну. Жодних відповідей не послідувало. Того ж дня близько 19 години угорці вручили представнику Карпатської України Вікентію Шандору ультиматум, який уряд Волошина відхилив.

   Упродовж 15-16 березня 1939 року велися основні бої між захисниками української державності в Карпатах та її загарбниками. Особливої слави набув бій на Красному полі перед Хустом. Все почалося з того, що 14 березня 1939 року о пів на шосту ранку в Хусті чеське військо почало роззброювати карпатських січовиків. 15 березня угорські війська рушили через кордон Карпатської України. Коли чеські війська отримали наказ відступати, на захист виступили юні семінаристи севлюшської горожанської школи та їх учителі, інша молодь. Відступаючи від Севлюша через Королеве, Веряцю аж до Красного поля, вони на певний час стримували переважаючі сили противника. На Красному полі вдалося заволодіти ще вісьмома кулеметами, 120-ма рушницями і близько 50 тисячами набоїв. Згодом тут вже були задіяні літаки угорської армії й легкі танкетки, котрі в декілька разів переважали військову потугу карпатських оборонців. Карпатські січовики перше в історії захищали від поневолювачів Карпатську Україну, яка проголосила незалежність. Вони показали всьому світу, що в ім’я цієї незалежності готові обороняти її до останньої краплини крові. 18 березня 1939 року останні захисники Карпатської України припинили опір, однак окремі відділи Січі продовжували боротьбу в партизанських загонах.
   В унісон цьому героїзму січовиків на Красному полі гордо звучали слова депутата Сойму Карпатської України Михайла Бращайка, виголошені ним на одному з засідань: «Хоч які можуть скластися події, хоч який хід може мати історія, але одне є певним, що це є наша земля і буде наша українська земля і ніколи її український
народ не дасть відібрати!... Най ворог знає, що він прийде сюди за гостя, а не за пана, бо паном-господарем будемо ми!... Не знаю, чи почислені години, або дні нашої влади..., але дні Карпатської України, дні карпатського народу не є почислені, і як він жив тут тисячу літ, так і буде жити і на далі!»