Українство в Лютневій революції 1917 року та в боротьбі за відродження держави

Події, про які варто знати більше.

Усі події Російської і Української революцій відбулися під впливом виснажливої війни. Злигодні, пов’язані з війною, стали безпосередньою причиною революцій.                                                                                                       Повсталі в столиці імперії створили 12 березня (27 лютого) Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів. Поява рад була найяскравішою рисою Російської революції. Одночасно з Петроградською радою робітничих і селянських депутатів виник парламентський політичний центр – Тимчасовий комітет Державної Думи. 15 (2) березня комітет утворив Тимчасовий уряд з представлених у парламенті партій – здебільшого кадетів та октябрівців. За погодженням з Петроградською радою Тимчасовий уряд повинен був організувати вибори до Установчих зборів. Вони мали визначити форму правління, прийняти конституцію й сформувати постійний уряд.                                                                                                                                    В Україні адміністративну владу на місцях, яка належала губернаторам і повітовим справникам, Тимчасовий уряд передав своїм комісарам. У волостях старшин змінили виборні виконавчі комітети.                                        Утворювалися й представницькі органи місцевої влади – ради об’єднаних громадських організацій. 17 (4) березня утворилася Київська губернська рада об’єднаних громадських організацій. Вона складалася з представників Земського союзу, Союзу міст, Воєнно-промислового комітету, Біржового комітету, губернської міської та повітових управ, кооперативних організацій тощо.                                                                                                                Міжпартійний блок Товариство українських поступовців та інші українські громадські та політичні організації скористалися інструкціями Тимчасового уряду про створення місцевих рад об’єднаних громадських організацій, щоб організувати раду не губернського, а всеукраїнського масштабу. 17 (4) березня 1917 р. був утворений представницький орган українських громадських організацій – Українська Центральна Рада (УЦР).                Українська революція швидко розгорталися по всій Україні. 1 квітня (19 березня ст. ст.) Центральна Рада влаштувала грандіозний похід у Києві. У ньому взяли участь близько 100 тис осіб, поміж них десятки тисяч солдатів-українців. Похід завершився народним віче на Софійській площі біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. На вічі пролунали вимоги, щоб Тимчасовий уряд видав декларацію про необхідність запровадження української автономії, негайно призначив на посади  губернських і повітових комісарів людей, знайомих з українською мовою, запровадив цю мову в державному апараті, судах і школах, не затягував скликання Установчих зборів.                                                                                                                           Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які домінували в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв’язання національного питання.                                                                                          Ще одним важливим чинником в осмисленні української революції є діяльність політичних партій. Підготовка Національного конгресу активізувала українські політичні сили, які вирішили негайно провести свої партійні з’їзди. Першим провело організаційний з’їзд ТУП. Відновилася УСДРП на чолі з Винниченком та Петлюрою. Більшовики були єдиною загальноросійською партією, яка не мала відповідника в українській політичній палітрі. Спочатку вони не мали впливу й губилися серед меншовиків у єдиних соціал-демократичних організаціях. Однак чисельність цієї партії в Україні швидко зростала: з 2 тис. до 33 тис. осіб за березень-серпень 1917 року.                                                                                                      Усі події зумовили зібрання національного конгресу в Києві 19(6) квітня 1917 року. Понад 900 делегатів представляли різноманітні організації – робітничі, селянські, культурницькі. Конгрес порушив питання про негайну організацію Крайової Ради – з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств. Під час перетворення Центральної Ради на орган крайової влади її кількісний склад мав розширитися на 15 %, щоб охопити представників національних меншин.                                                             18(5) травня в Києві відкрився 1 Всеукраїнський військовий з’їзд. Його роботою керували М. Грушевський, Винниченко та інші. На ньому було створено Генеральний військовий комітет, який мав проводити українізацію армії. Ця робота з часом зосередилася в руках С. Петлюри.                                             Наближався час для скликання 2  Всеукраїнського військового зїзду. Військовий міністр О. Керенський заборонив його, але на заборону ніхто не зважав. З’їзд відкрився у Києві 18(5) червня. Перед початком роботи делегати зібралися на Софійській площі. Після молебні й урочистого виконання національного гімну вони заприсяглися не повертатися до своїх частин, поки не здобудуть автономію України.

З’їзд зобов’язався забезпечити Центральній Раді будь-яку підтримку в її державотворчій роботі. Було підтверджено постанову першого з’їзду про українізацію армії і затверджено статут найвищої української військової установи — Генерального військового комітету на чолі з С. Петлюрою.

Зміст Першого універсалу: 1) Законодавчий орган України — Всенародні Українські збори (Сейм), що мали бути обрані всезагальним, рівним, прямим і таємним голосуванням.

2) Зафіксував уповноваження УЦР очолювати організацію державного ладу автономної України.

 3) Виклав основні вимоги, висунуті УЦР до Тимчасового уряду, які було відкинуто останнім.

 4) Зобов’язав місцеві органи влади до підпорядкування УЦР та до збору з 14(1).7.1917 окремого податку на українську справу, що мав
регулярно пересилатись у скарбницю УЦР.

5) Закликав українську громадськість до згоди й порозуміння з громадами інших національностей.

6) Зазначав невіддільність України від Росії, проголосив автономію України.

 28 (15) червня було створено Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були зародками майбутніх міністерств.

 Після проголошення І Універсалу, створення українського уряду, підтримки народом та армією Центральної Ради Тимчасовий уряд змушений був зробити спробу врегулювати напружене становище в Україні. До Києва прибула делегація в складі трьох авторитетних міністрів — О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів було досягнуто компромісу. Тимчасовий уряд визнав Центральну Раду державним органом негайно, не очікуючи на Всеросійські установчі збори. Центральна Рада зобов’язалася самочинно не проголошувати автономії України.

Отже, на основі постанови Тимчасового уряду та II Універсалу Центральної Ради Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом.

Зміст Другого Універсалу: 1) УЦР оголосила, що не має наміру відділяти Україну від Росії та зобов’язувалася не здійснювати самочинно автономії України.

2) Склад УЦР мав бути доповнений представниками національних меншин, які проживають в Україні.

3) УЦР узяла зобов’язання подати Тимчасовому уряду на затвердження склад Генерального секретаріату як найвищого крайового органу управління.

4) За погодженням із національними меншинами готувати проект закону про автономний устрій для внесення його на затвердження.
У жовтні 1917 р. Центральна Рада взяла курс на скликання Всеукраїнських установчих зборів. 23 (10) жовтня з цього приводу на Малій Раді спалахнула гостра дискусія з представниками російської демократії. • ’

На початку листопада в справу втрутився Тимчасовий уряд. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко дістав телеграфне розпорядження «безвідкладно виїхати до Петрограда для особистих пояснень з. приводу повідомлень про агітацію на Україні на користь скликання суверенних Установчих зборів». У пресі повідомлялося, що командувач Київського військового округа (КВО) генерал Кве-цинський дістав директиви в разі відмови Винни-чеика їхати в. Петроград розпустити Центральну Раду і Генеральний секретаріат. Винниченко приїхав у Петроград 7 листопада (25 жовтня) — саме

в той день, коли більшовики скинули Тимчасовий уряд. II Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів утворив новий російський уряд -Раду народних комісарів на чолі з В. Леніним. Жовтневе повстання в Петрограді відкрило нову сторінку в історії революції.                         Центральна Рада мала намір віддати здобуту владу демократично обраним депутатам Установчих зборів, а більшовики — встановити диктатуру однієї партії у формі диктатури пролетаріату. Потрібні були рішучі дії для утвердження державних прав українського народу. На скликання надзвичайної сесії Центральної Ради не залишалося часу. Пізно ввечері 19 (6) листопада зібралася Мала Рада. Від імені керівництва Ради і Генерального секретаріату М. Грушевський подав на затвердження текст III Універсалу, який датований 20 (7) листопада 1917 р.                                            Зміст Третього Універсалу УЦР: 1) Проголошено Українську Народну Республіку, яка зберігала федеративний зв’язок з Російською республікою.

2) Визначено територію УГІР.

3) Визначено термін виборів до Українських установчих зборів та день їх скликання.

4) Декларовано, що в УНР будуть забезпечені всі демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків; недоторканність особи й житла; право вживання місцевої мови в зносинах з установами.

5) Проголошено скасування смертної кари, амністію політв’язням, реформу судівництва та національно-персональну автономію-для національних меншин (росіян, поляків, євреїв).

6) Передбачено запровадження на території УНР 8-годинно-го робочого дня.

 7) Ліквідовано право приватної власності на землю (з передачею великих землеволодінь без викупу у власність безземельних або малоземельних селян).

17 (4) грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України, який проголосив себе І Всеукраїнським з’їздом рад. Генеральний секретаріат ужив-заходів, щоб нейтралізувати спроби більшовицького оргкомітету встановити контроль над депутатами довільно обраною нормою представництва. У найближчі до Києва повіти були розіслані циркуляри з вимогою направити до столиці якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих частин. Прибуло понад 2000 осіб. Через це з’їзд висловив цілковиту довіру Центральній Раді та її Генеральному секретаріату.

Його з обуренням зустріла переважна більшість делегатів Всеукраїнського з’їзду рад. З’їзд звинуватив Петроград у розпалюванні війни з Україною. Було вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно створити власну грошову систему.                                                                     Закрите засідання Малої Ради, на якому обговорювався текст IV Універсалу, почалося 22 (9) січня 1918 р. і тривало три дні. У ніч на 25 січня на відкритому засіданні в будинку Педагогічного музею М. Грушевс’ькйй оприлюднив останній Універсал Центральної Ради.

Зміст Четвертого універсалу:

1) Проголошено самостійність і незалежність УІіР як вільної суверенної держави українського народу й наголошено на її прагненні мирно співіснувати з сусідніми народами.                                                          2) Підтверджено всі демократичні свободи, оголошені III Універсалом, наголошено на праві всіх націй УНР на національно-персональну автономію.       3) Підтверджено повноваження влади УНР до моменту скликання Українських установчих зборів.