Нація повинна зрозуміти вагу ідеї оборони Батьківщини, бо від того чи іншого усвідомлення її залежить життя або смерть державного існування нації, її воля і розвиток, чи занепад і державна загибель.
Не пощастило нашому народу.
Дав Бог сусідів ласих до нашесть.
Забрали все, і волю і свободу…
Тепер забрати хочуть ще і честь…
Ліна Костенко
Політична ситуація в Україні в 1921 році була вкрай складною. Наслідком радянсько-польської війни став Ризький договір, за умовами якого Польща визнала УСРР і була втрачена підтримка незалежності України. Між тим частина військ УНР ще знаходилась в таборах на території Польщі.
У 1921 році в тому числі через дії радянської влади почався голод. Це підтверджується листом В. Леніна до командувача Південним фронтом М. Фрунзе: «Тов. Бухарін каже, що урожай на Півдні прекрасний. Тепер головне питання всієї радянської влади, питання життя і смерті для нас, - зібрати з України 200-300 млн. пудів». Селяни почали боротьбу проти влади, про що свідчать дані ВУНК 1921 року, за якими на території України діяло 464 повстанських загони (40 тисяч селян). Радянська влада придушувала повстанський рух каральними акціями.
В зазначеній ситуації головна надія селян полягала в очікуванні на повернення української армії. Головний Отаман війська УНР С.Петлюра, знаходячись у Польщі, отримував інформацію про готовність населення підтримати українські війська в повстанні проти Радянської влади.
Вилучення продуктів, жорстокі акції стали запорукою підтримки українського селянства, це підтверджує повідомлення Пилипа Тяговича від 19 квітня 1921 р. до С.Петлюри: «Страйкують залізничники. Населення до більшовиків ставиться вороже. Відношення до уряду УНР, а також до головного отамана, дуже гарне. Селяни червоноармійцям просто кажуть - ви ні сьогодні-завтра підете, а Петлюра буде. Населення сподівається скорого приходу військ УНР».
В статті «Чергові проблеми військового будівництва в українській літературі» Симон Петлюра писав: «Нація повинна зрозуміти вагу ідеї оборони Батьківщини, бо від того чи іншого усвідомлення її залежить життя або смерть державного існування нації, її воля і розвиток, чи занепад і державна загибель. Геній нації зуміє подолати і технічні перешкоди для оборони держави і всякі інші труднощі, коли ідея оборони її, як вільна повинність і природна потреба, увійшла в свідомість народної маси, стала органічним елементом національної думи».
Похід на територію України мав за мету організацію антирадянського повстання 21 січня 1921 р. із метою організації зв’язків з повстанцями, для вирішення питань щодо обмундирування та планування походу був сформований Партизансько-Повстанський штаб (ППШ), який очолив генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. ППШ співпрацював із польським Генеральним штабом, з дозволу влади створив контрольно-розвідувальні пункти на кордоні. Керівництво УНР мало домовленість із польською владою про забезпечення армії зброєю, амуніцією, продовольством.
Підготовка походу почалась пізніше, ніж було заплановано спочатку, оскільки польська влада не забезпечила вчасно всім необхідним армію УНР. Це був один з факторів, який призвів до жахливих наслідків. Замість червня реальна підготовка тривала від осені 1921 року.
Українська Повстанська Армія поділялася на три армійських групи (назви за землями, на яких формувалися та з яких проривалися до УРСР):
1) Волинська група, найчисельніша, на чолі з генералом Юрком Тютюнником.
2) Подільська група, якою командував Михайло Палій-Сидорянський. Попри домовленості з польською стороною, Подільська група отримала лише 200 рушниць, 11 тис. набоїв, 3 кулемети «Максим», 100 австрійських ручних гранат. Завдання: відволікти увагу від іншиг груп переходом (Бар - Хмільник - Вінниця - Житомир. Згодом планувалося з'єднання Подільської і Волинської груп у районі Малин - Чоповичі - Радомишль.
3) Бессарабська (формувалась на окупованій румунами Бессарабії) під командуванням Гулого-Гуленко. Найменша та найслабша група. Мала першою піти в наступ та відвернути на себе увагу більшовиків від прориву головної Волинської групи. Не досягла цілі (захоплення Тирасполя і здобуття доступу до моря).
Головна Волинська група під командуванням Ю.Тютюнника перейшла кордон в ніч на 4 листопада 1921 року. 7 листопада захоплено Коростень. Однак втримати місто не вдалося. Але сили ворога були набагато більші, тому а група відступила на північ від Коростеня на Дідковичі з подальшим маневром на південь в район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину. Більшовики направили проти Волинської групи двотисячну дивізію Котовського. Втративши надію з'єднатися з Подільською групою Палія, Ю. Тютюнник, вирішив повернути назад до кордону.
Приблизно о 5-й годині ранку група під командуванням Тютюнника увійшла до села Малі Миньки. Бійці повинні були відопочити, але кавалерійська бригада Котовського влаштувала пастку, оточивши село. Шансів врятуватися майже не було. Не витримав підводи з пораненими міст на річці Звіздаль. Серед розламаної криги у воді тонули поранені. В запеклім бою, що став останнім боєм Повстанської армії, понад 400 вояків загинуло, понад 500 потрапили в полон, 359 із яких більшовики розстріляли. Штабна група з частиною поранених (до 100 осіб) відірвалася від переслідування і 20 листопада все ж перейшла кордон.
Причини поразок Другого Зимового походу:
– Він був недостатньо підготовленим: не вистачало одягу, зброї, бракувало кінноти; крім того, ППШ не врахував усіх обставин із військової точки зору - наявне невірне визначення балансу сил. Як свідчать учасники рейду, «не було дня, майже не було години, щоб не було бою. Якщо не більші маневрові бої з частинами Червоної армії, то дрібні сутички з окремими відділами чону, чека, міліції».
– Був невдало обраний час, оскільки цей рейд, наприклад, у серпні (період жнив і збирання продподатку) був би ефективнішим. Окрім того радянська влада запроваджувала НЕП, проголошувала амністії усім повстанцям за умови їх відмови від подальшої боротьби, проводила пропагандистсько-агітаційні кампанії. Це зменшило кількість селян-борців проти більшовиків. Неправильний час призвів до ускладнення умов ведення війни, оскільки погода ранньої зими є несприятливою.
– Рейд, який мав стати неочікуваною акцією, був недостатньо таємним, про нього знало занадто велике коло людей. Серед повстанців були агенти радянської влади.
– Погано налагоджений зв'язок з іншими українськими повстанськими групами.
Листопадовий рейд закінчився невдало, він не зміг підняти загальноукраїнське збройне повстання проти більшовиків. Ще одне покоління патріотів не побачило Україну вільною державою. Але їх життя та героїзм об’єднують та дають наснагу нам усім. Другим зимовим походом закінчилась збройна боротьба військ УНР за незалежність України.
Гончарова Катерина І курс РЗГ ІЖ
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.