"Трипілля-Кукутень"

Трипільська культура, як її ще називають Трипілля-Кукутень - це археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Кукутень, що у Румунії та назви українського села Трипілля.

Року 1884 Тедор Бурада знаходить матеріальні елементи трипільської культури у Румунії, а дев'ять років потому, тобто у 1893 український дослідник Вікентій Хвойка відкриває перше трипільське поселення у місті Києві по вулиці Фрунзе.
Згодом було з'ясовано, що трипільські племена у ІV-ІІ тис. до н.е. або за іншими джерелами у V-III тис. до н.е. заселяли більшу частину території сучасної України. Ці племена, ймовірно, були предками слов'ян, з яких походять і українці.

Як стверджують науковці, в кожному трипільськосу поселенні проживало кілька тисяч чоловік, що було надзвичайно багато для того часу. Найбільші трипільські протоміста існували на середньому етапі Трипілля у межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Так, площа поселення в Тальняках займала 450 га, а в Майданецькому – 250 га. За приблизними підрахунками археологів, на їх території могло водночас проживати до 10-15 тис. осіб.

Тут вони досконало розвинули техніку будівництва житла. Великі прямокутні житла (іноді двокамерні) мали всередині одну або й дві печі, глинобитні підвищення, іноді жертовники з випаленої глини. Особливістю було те, що ці житла будувалися по колу, проте єдиної думки, чому саме так будувалися житла, немає. Одні стверджують, що всередині цього кола зберігалося зерно, інші вважають, що там проходили обряди, жертвоприношення, треті - для захисту худоби. Стіни будинків мали розпис, округлої форми були вікна. Приміщення поділялися на два типи: перший - землянки у формі вісімки, які у свою чергу мали дві-три кімнати під землею та другий тип - наземні глиновидні житла, вони були двоповерхові та великі за розміром.

Можливо, хтось замислиться над тим, для чого та як використовувалася така значна площа помешкання?! Так ось, на першому поверсі знаходилися кімнати для роботи, на другому жили люди, на третьому знаходився вівтар.
Особливо високого мистецького рівня досягло керамічне виробництво. З добре виробленої глини виготовляли різноманітний посуд, покришки, друшляки, ложки, черпаки, дитячі іграшки, антропоморфні та зооморфні статуетки підвіски, амулети та інші речі. Серед найбільш поширених мотивів переважали спіралеподібні, так звана валюта, хрещаті, овали, півовали, трикутні, місяцеподібні та зигзагоподібні форми. Орнамент органічно пов’язувався з формою виробу, вкривав його суцільно або частково. Розписний посуд також поділявся на види: той, що був розмальований в один колір, однією фарбою (переважно чорною); той, що мав біохромне забарвлення, тобто два кольори, такий посуд був одного кольору з білими або червоними візерунками та поліхромний посуд (розмальовувався багатьма різними фарбами). Окрему групу становлять пластичні твори. Вони представлені великою кількістю жіночих статуеток, невеликою групою чоловічих зображень та поодинокими двостатевими зображеннями, різноманітними зооморфними формами. Останні передають майже всіх домашніх тварин, за винятком коня. Символіка орнаментальних прикрас на жіночих статуетках має культово-магічний характер. Окремі мотиви зустрічаються в культурах Близького Сходу, наприклад у крито-мікенській та в українській, зокрема, у народній вишивці.
Трипільська культура розвивалася у той час, коли на території Стародавнього Сходу (V – IV тис. до н.е.) існували висококультурні ранні цивілізації Шумеру, Єгипту, Вавилону, Ассирії. З цими культурами трипільська культура мала деякі спільні риси, в першу чергу, високий художній рівень мистецьких виробів, зокрема керамічних.
Серед різноманітних предметів виділяється ряд творів, які пов’язуються дослідниками із стародавніми віруваннями. Серед них статуетки жінок (що були тісно пов’язані з культом родючості і, зокрема, з уявленням про Велику Матір).
Велика Богиня-Матір - жіноче начало родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції землі, жінки, природи загалом. Жінка-прародителька представлена глиняними образами повнотілих зрілих жінок, що народжують. У глину цих статуеток додавали зерно або борошно з нього.

Уявлення про "похорон" зерна в землі (засів) і його "воскресіння" (весняні сходи) відображають ідею вічного перевтілення, відродження душ покійних родичів через тіла новонароджених дітей роду. На животі Богині зображувався ромб, розділений начетверо з крапками (зернами) в середині - символ засіяного поля. Вірогідно, вони символізують Свято Врожаю, осінній аграрний період. Часто статуетки Богині позначені спіралеподібними зміями, що обвивають її груди або живіт (оберіг вагітності). На поселенні Майданецькому Богиня-Мати тримала біля грудей дитину. Наявні також статуетки Богині в позі Оранти з піднятими до неба руками. Богиня-Мати і Богиня-Донька є давніми прототипами не тільки слов'янських Рожаниць Лади і Лелі, а й балкансько-грецьких Деметри й Кори-Персофони, що символізують ідею смерті й воскресіння природно-рослинного світу, і загалом циклічность - занепаду і відродження. Фігурки жінок часто супроводжувалися зображенням биків. Культ бика був широко розповсюджений на всій території Середземномор’я і тісно пов’язувався з культом жінки.

Також присутні статуетки чоловіків. Це друга сакральна постать: Бог-Батько у трипільській пластиці представлених переважно зооморфно у вигляді Бога-Бика (Тура) - чоловічого начала природи, очевидно відображеного на небі сузір'ям Тільця. Аграрні й еротичні культи тісно перепліталися в світогляді трипільців та їхній релігійній практиці: вважалося, що статевий зв'язок чоловіка і жінки на полі сприяє родючості рослин і тварин.
Аграрно-магічні дійства трипільського часу мають свої матеріалізовані докази в цілому ряді культового посуду, що використовувався в обрядах насування землі. Це посуд моно- та біноклеподібної форми для викликання дощу.
Отже, предмети духовного походження виводилися міфологізованою свідомістю з акту творення (за аналогією з виробничою здатністю людських рук), вони наділялися властивостями людиноподібних духів.
Чимало досягнень трипільського населення трансформувалось і перейшло до наших часів, як наприклад, ошатність і чепурність селянської оселі в Україні - мазання долівки, підведення фарбою призьб, декорування печей, оздоблення приміщень солярними знаками (знак-оберег, рух Сонця), високий розвиток керамічного ремесла; основні декоративні мотиви та варіації, зокрема, перейшли в українську народну вишивку.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.
В Україні трипільська культура збереглася у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою спорідненість зі своїми пращурами, що населяли проукраїнські землі задовго до появи слов’ян.