Суспільно-політичний і економічний устрій Київської Русі.

В епоху київської держави сформувалася й утвердилася яскрава самобутня культура.

В епоху київської держави сформувалася й утвердилася яскрава самобутня культура, яка розвинулася на основі матеріальних і духовних здобутків українського народу, творчого засвоєння досягнень країн Західної Європи, Візантії, Кавказу, Азії. Окрім безпосередньої історії держави та її здобутків на міжнародній арені стає цікавим саме внутрішньодержавне життя. Тому я у своїй статті розгляну суспільно-політичний та економічний устрої давньої держави.

Державне утворення очолював великий київський князь. Він керував спільно з князівською радою. Таким чином обговорювалися питання зовнішньої політики (оголошення війни, укладення миру або союзу з іншими державами), а також внутрішньополітичні проблеми (прийняття нових законів, розгляд судових cпpaв тощо). Якщо запропоновані князем шляхи розв'язання якоїсь проблеми не знаходили підтримки на раді, тоді він виносив її на всенародне обговорення, скликаючи загальні збори гopoдян – віче.  Віче також могло скликатися з ініціативи народних мас або дружинників із метою заміни князя (Наприклад, можемо пригадати ситуацію, коли кияни вигнали Ізяслава Ярославича із свого міста), захисту від нападників тощо. Звісно зрозуміло, що віче не було постійно діючим органом влади в державі й скликалося для розв'язання окремих питань.  А ось племінні князівства зберігали певну автономію.  Місцеві князі перебували в залежності від київського князя.  Вони сплачували йому данину й залучалися як союзники для участі в походах.

Найчисленнішим соціальним станом Київської Русі були вільні селяни-общинники, яких називали смердами. Вони платили власникам земель данину спочатку хутром, зерном, медом а потім — грішми. У процесі захоплення феодалами общинних земель частина вільних смердів стають залежними. Найгірший стан серед залежних селян займали холопи.

Хочу акцентувати вашу увагу на економічному устрої Київської Русі. Наголошу на тому, що суспільно-економічний розвиток, політична і військова могутність Київської Русі тримались на міцному фундаменті - сільському господарстві. 

Отже, землеробство і скотарство не тільки забезпечували населення країни, а й постачали продукти харчування і сировину за її межі. Промисли, насамперед мисливство і бортництво, давали можливість руським купцям постійно постачати на зарубіжні ринки хутра, мед і віск.

Попри розвинену транзитну торгівлю, очевидно, саме сільське господарство було провідною галуззю давньоруської економіки і досягло високого для того часу рівня розвитку.

Однак, у способі виробництва сільськогосподарських продуктів відбулися суттєві зміни. Якщо до X ст. основним знаряддям обробітку були соха, рало, то з X ст. на зміну їм приходить плуг. Плуг із лемешем вже не тільки розпушував, а й перевертав пласт ґрунту, що значно збільшувало врожайність. Застосування плуга потребувало наявності більшої кількості тяглової худоби - волів. У свою чергу, зростання поголів'я худоби дало можливість використовувати на полях органічні добрива. Вирощувались також вівці і кози, які постачали селян м'ясом, хутром і вовною. Худобу випасали з весни до осені на луках, лісових галявинах, перелогових землях, На зиму для неї запасали сіно і зерно. Цікаво, що зимою молодих тварин, щоб не замерзали, тримали у житлових приміщеннях.

Кінь і корова були великою цінністю для селянина(«Руська правда» вважала крадіжку коней та інших свійських тварин тяжким злочином і немилосердно карала за неї) Серед промислів особливо були розвинутими мисливство й рибальство. Для полювання в густому лісі лук був малоефективний, тому використовували ловецькі ями, пастки, сильця (петлі) тощо. На ведмедя ходили із сокирою і рогатиною. Бувало, що здобиччю ставали самі мисливці. Для рибальства використовували плетені з лози верші, а також конопляні сіті й неводи.

Зміни у сільському господарстві стимулювали розвиток ремесла. Найважливішою його галуззю залишалась металургія. Залізо продовжували добувати з болотяної та озерної руди, яка не потребувала складних технологій при обробці. Ковалі виготовляли знаряддя праці - лопати, серпи, коси; побутові предмети - ножиці, ножі, цвяхи; зброю та амуніцію - мечі, кольчуги, щити, шоломи, бойові сокири. Ці вироби цінувались не тільки на Русі, а й далеко за її межами. Замислуваті висячі замки з ключами складної форми мали великий попит у сусідніх країнах, де їх називали «руськими замками». Водночас наявність замків і ключів, виявлених під час розкопок, засвідчує панування приватної власності в місті і на селі протягом описуваного періоду.

Високою майстерністю славились руські ювеліри. Виготовлені київськими майстрами золоті прикраси розходились по всій середньовічній Європі. Руські майстри володіли багатьма складними техніками виготовлення прикрас. Як наприклад, скань - вироби з крученого, срібного або золотого дроту, зернь - маленькі золоті чи срібні зерна накладалися на малюнок і припаювалися, перегородчата емаль - склоподібною масою різних кольорів покривали підготовлені ділянки, створюючи красиві й довговічні прикраси, що збереглися І до наших днів, хоча сама техніка втрачена назавжди.

Основними видами ремесел були гончарство, а також обробка шкіри, дерева й кістки. У Київській Русі найпоширенішим був дерев'яний і глиняний посуд, тому серед ремісників чи не найбільше було гончарів.

Найпоширенішими були так звані домашні ремесла - прядіння і ткацтво. Ними займались у кожній селянській родині. Адже одяг простих людей був із домотканих матеріалів. Та тут маємо декотрі розбіжності: писемні джерела згадують близько десяти ремісничих професій, а дані археології вказують, що їх було понад шістдесят.

Продукція сільського господарства і ремісничі вироби вивозились купцями Грецьким шляхом до Візантії (на карті), а     Залозним - до країн Кавказу й Арабського Сходу. Від Києва йшов Соляний шлях до Кримського узбережжя Чорного моря. Через Володимир - Волинський йшли торговельні шляхи на Захід - у Польщу, Чехію, Угорщину, Німеччину.

Особливо тісні торговельні відносини підтримувались із найбагатшою тоді   країною - Візантійською імперією. В обмін на свої товари Русь отримувала звідти предмети розкоші, дорогі тканини, олію, вино, фрукти, вишукану зброю, прянощі, книги, предмети церковного вжитку.

Із ростом торгівлі, збільшенням багатств у представників суспільної верхівки зростає роль грошей. Гроші є загальним мірилом вартості товарів, засобом нагромадження багатств і засобом платежу.

Гроші мали постійну вартість. Та найголовніше, що цей універсальний товар міг ділитися на однорідні частини, які не змінювали своєї купівельної спроможності, що особливо було зручно при здійсненні дрібних торгових операцій.

У кінці VIII ст. на територію Європи, у тому числі й на землі сучасної України, хлинув потік арабських срібних монет - дирхемів (диргемів). На тонких та великих кружальцях подібних грошей немає ніяких зображень, як того вимагала мусульманська релігія.

У ІХ-ХІ ст. основним грошовим металом як у Європі, так і в Київській Русі було монетне срібло азійського походження, що в ті часи цінувалося набагато дорожче, ніж тепер. У знайдених скарбах періоду Київської Русі виявлені також візантійські і західноєвропейські монети.

Карбування монет на території сучасної України розпочалося наприкінці X ст. Перші руські монети почали виготовляти в часи князювання Володимира Великого.

Обсяг карбування монет був незначним, тому на Русі не було потребу створювати свій власний монетний двір. Для виготовлення кількох десятків монет у день достатньо було праці одного майстра з парою штемпелів та ручним молотком. Виникає питання, чому ж тоді карбували ці монети, які аж ніяк не складали конкуренції арабським куфічним дирхемам чи візантійським солідам? Річ у тім, що, окрім економічного значення, монета має ще й політичне. На ній обов'язково зазначається країна та ім'я володаря, у період правління якого вона була виготовлена. Монета є своєрідною візиткою, що говорить про незалежність правителя і могутність держави.

Власне руською грошовою одиницею була гривна. Монетна гривна відома з середини XI ст. Гривні були кількох видів: київські, чернігівські, новгородські і відрізнялись формою та вагою. Гривна срібла була значною сумою. За неї можна було придбати одного вола або десять телят.

Оскільки на землях нинішньої України не існувало покладів срібла та золота, карбування власних монет було невигідним. Як гроші у щоденному побуті використовувались шкурки куниці. Але використання шкурок замість металевих грошей мало свої незручності. Вони швидко витирались і займали великий об'єм. Відомо, що Ярослав Мудрий надіслав будівничим Георгіївської церкви платню за роботу на двох возах.

Можна зробити висновок, що провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку землі, вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи. Київська Русь спиралася на власні народні основи і йшла своїм шляхом до своєї власної мети. Подиву гідне в історії князівської епохи і те, що серед постійних боїв зі степом, серед небезпек зростала цивілізація і культура, що буда одною з найрозвиненіших у свій час і ми можемо пишатися цим!