Постать Петра Сагайдачного в історії України

Ким був Петро Сагайдачний в історії України

Одним з перших, кого можна згадати як блискучого полководця, природженого гетьмана, талановитого дипломата - Петро Конашевич Сагайдачний.
Справжнє прізвище Петра Конашевича-Сагайдачного - Конашевич. Сагайдачний - це прізвисько, яке походить від слова сагайдак - шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл.
Про дитячі та юнацькі роки можна знайти небагато інформації. Сагайдачний народився 1577 або 1578 р. в селі Кульчиці Самбірського повіту Руського воєводства у руській шляхетській родині Конашевичів-Попелів, гербом якого був "Побуг". Освіту здобував у 80—90-і рр. у школі Львівського братства та відомій Острозькій академії. До козацького товариства долучився вже наприкінці 1590-х рр. Як відомо із історичних досліджень, цивільна кар’єра не задовольнила Сагайдачного і покинувши службу у київського судді, він пристав до козацького війська. Сам Петро славився своїм вмінням влучно стріляти з лука. Навіть на єдиному його портреті, виконаному сучасником, він зображений із  сагайдаком ( шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл ) за спиною.
 Наприкінці XVI ст. подався на Запорожжя, де швидко здобув авторитет. Також неодноразово брав участь у походах козаків, а згодом став їх очолювати. Уславився як видатний державний діяч. За його гетьманування 1617 р. Військо Запорозьке увійшло до Європейської ліги для боротьби проти Порти. Він прагнув створити могутній антитурецький союз, де головна роль покладалась на козацьку республіку, він установив дипломатичні зв’язки з Московською державою, Грузією, Іраном.
У 1618 р, коли король звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву. Сагайдачний, вислухавши короля, висунув свої вимоги: 1) розширення козацької території; 2) свобода православної віри в Україні; 3) збільшення реєстрової чисельності козацького війська; 4) визнання Польщею судової та адміністративної автономії України. 
Король і сенат погодились на всі ці вимоги Сагайдачного і прислали до його війська клейноди, тобто булаву, бунчук, печатку і прапор. Зібравши 20-тисячне військо Сагайдачний, у серпні 1618 р. рушив через Сіверщину в глиб Московськовського князівства. 
Також добою героїчних походів називають період вдалих морських походів козаків на володіння султанської Туреччини та її васала- Кримського ханства- протягом перших двох десятиліть 17ст. Початок гетьманування Сагайдачного випав на 1605-1610рр.  На гетьманство його обирали кілька разів. 
Його заслугами вважають:
1. Впорядкування козацького війська.
(Вроджений стратег, Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема так званий фламандський стрій, легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту. )
2. Успішна дипломатична діяльність.
3. Участь у тогочасній європейській політиці.
4. Підтримання православної церкви. ( ініціатор відновлення 1620р. вищої ієрархії православної церкви).
Сагайдачний вирішив скористатися проїздом через Україну з Москви Єрусалимського патріарха Феофана. Він бере його під охорону свого полку і звертається з проханням висвятити митрополита і єпископів. Патріарх Феофан довго вагався, адже боявся польського короля та єзуїтів, але згодом погодився. І 6 жовтня 1620 р., у Києві, патріарх Феофан висвятив ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським митрополитом.
5. Приділяв увагу освітнім справам
Участь українського козацтва в Хотинській війні. 
Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили кілька нічних атак, які, за винятком однієї були успішними. Основний тягар війни припав на українське козацтво. Завдяки героїчним діям у Хотинській війні запорожці здобули загальне визнання у Європі як хоробрі і мужні воїни.
Для Сагайдачного Хотин був останньою з перемог. Поранений у руку, він поїхав до Києва, тут й помер 10 квітня 1622 р. Перед смертю Сагайдачний заповів усе своє майно на просвітницькі, доброчинні та релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі. Поховали гетьманав Брацькій церкві на Подолі.