Походження східних слов'ян

Основні концепції

Етногенез (походження) слов’ян - питання доволі дискусійне. Історична наука накопичила дуже багато концепцій  походження слов’ян, які дуже часто протилежні одна одній. Такий стан речей зумовлений браком джерел та значною політизацією питання. Перш ніж зупинитися на основних концепціях походження слов’ян потрібно визначити: хто такі слов’яни та народи, які можна назвати слов’янськими?

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія). Чисельність слов’янських народів, за різними данними, сягає від 300 до 350 млн. осіб.

Як уже зазначалося, слов’яни переважають в Центральній та Східній Європі та в Північній Азії. Традиційно, слов’янські народи можна поділити на три великі групи:

1. Західні слов’яни. До цієї групи належать – чехи, поляки, словаки, лужичани. Інколи в літературі можна прочитати, що до цієї групи належать – кушуби, сілезці, моравани, яких класична наука розглядає як етнографічні групи: кашуби (поляки), сілезці (поляки), моравани (чехи).

2. Східні слов’яни. До ціє групи належать – українці, росіяни, білоруси. Також, як і у випадку з західними слов’янами, інколи виділяють – русини (етнографічна група українців), поліщуки (українці або білоруси), липовани, помори, козаки (росіяни).

3. Південні слов’яни. До цієї групи належать – словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари.

Також, необхідно визначати етимологію (історія походження слова ) слова слов’яни. Одні історики вважають, що термін слов’яни походить від слів “слово” або “слава”, інші вчені виводять поняття слов’яни від слова раб яке звучить англійською – slave або німецькою – der sklave. Цікавою є гіпотеза рядянського мовознавця М. Марра, який вважав, що слово слов’яни походить від самоназви скіфів  - сколоти. І нарешті, видатний чеський мовознавець Л. Нідерле визначив, що взагалі неможливо визначити етимологію слова слов’яни.

Тепер перейдемо до основних концепцій походження слов’ян. Як уже зазначалося, на сьогодні, вчені не можуть дійти до єдиної концепії. Така невизначеність сприяє різним політичним та псевдоісторичним спекуляціям.

Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі  роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай.   Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.

Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієївважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.