Проблема давньоруської народності

Етнічна приналежність Київської Русі є запеклою науково-політичною дискусією

Аналогічні держави IX-X ст. на англійських, французьких, німецьких, чеських, польських, угорських землях одностайно вважаються державами відповідних народів. 350-річна експансія Російської імперії на українські землі потребувала ідеологічного обґрунтування, тому Русь була оголошена імперськими істориками першим етапом російської державності. Українці не визнавалися як етнос, а пізніше їм відвели роль "молодшого брата", який у XIV-XVI ст. з'явився як сформований народ. Штучність таких поглядів безсумнівна, але тоді заперечення істориками офіційної концепції означало самогубство.

Русь була однією з імперій ранньосередньовічного типу, які в той час виникали в Європі (імперія Каролінгів, Хозарський каганат). Вони з’являються внаслідок завойовницької політики одного народу щодо своїх сусідів, тому в усіх імперіях є нація, культура і мова якої домінують на всій території. В середині XIX ст. концепцію того, що саме росіяни консолідували народи Східної Європи в державу Русь, сформулював М. Погодін. Він вважав, що до XIII ст. росіяни жили у Києві, емігрувавши в межиріччя Верхньої Волги та Оки у 1240 р., і тільки в XIV ст. українці заселили Середнє Подніпров'я з Волині та Галичини. Такий погляд на Київську Русь як на першу державу російського народу виглядає абсурдно, адже етногенез росіян почався у Волзько-Окському межиріччі в XI ст., їх державність не могла з'явитись на два століття раніше.

Далі було неможливо стверджувати, що фундаторами києво-руської державності були росіяни, тому в суспільній свідомості почали утверджувати погляди на Київську Русь як "колиску трьох братніх народів": якщо Київська Русь не російська держава, то не українська, не білоруська, а спільна. За радянською історіографією, після розгрому Русі татарами з окремого етносу (давньоруської народності) постало три споріднені. Ця   концепція була сформульована після Другої світової війни. Давньоруська народність приховувала імперську суть російської держави, надаючи експансії на українські землі вигляду возз'єднання єдиного руського народу.

Одне з її завдань концепції єдиної давньоруської народності як колиски трьох східно-слов'янських народів – розподіл історичної спадщини Київської Русі на користь "старшого брата". Безперечно, вона була важливим підґрунтям російського етносу, але не є підставою для проголошення Володимира росіянином чи діячем російської культури. Вихідці з Великобританії заснували США, однак історію Англії не вважають першим етапом американського етносу, а англійців — "молодшими братами" американців.

До 1936 р. радянська історія на чолі з М. Покровським стверджувала, що кожен східнослов'янський народ мав власний історичний розвиток. Праукраїнці постали під впливом іранських народів, греко-візантійської цивілізації. Білоруська нація формувалась на балтському субстраті, у складі литовсько-польської конфедерації. Становлення російського етносу розпочиналось із Суздальсько-Володимирського князівства і відбувалося в ході слов'янської колонізації лісів, контактів з татарами у XIII-XV ст.

1948 р. вийшла праця В. Мавродіна "Формирование русской наций", де декларувалося, що на підставі злиття в єдиний етно-масив східнослов'янських племен у IX-XI ст. постав єдиний руський народ. Погляди В. Мавродіна здобули публічну підтримку влади, однак їх не сприйняли провідні фахівці з давньоруської історії (В. Зимін, В. Пашуто, Б. Рибаков, А. Сидоров та ін.). 10 січня 1954 р. ЦК КПРС проголосив, що у IX-XI ст. у державі Русь склалася монокультурна праруська народність, яка розпалася внаслідок окупації Русі татарами, Литвою та Польщею. Проблема була переведена з наукової у політичну площину. У СРСР подальші дискусії на цю тему стали неможливими.

Аргументи на користь існування єдиного давньоруського етносу фактично зводяться до етно-політичної єдності Київської Русі як держави та єдиного кирило-мефодіївського мовно-культурного комплексу, який був поширений і в Болгарії, Моравії, Трансільванії. У Західній Європі в той час всі писали і читали латиною, були носіями римсько-католицької культури, але ж ніхто не стверджує, що від Польщі до Іспанії проживав один народ. Під етно-політичною єдністю Русі розуміють державу, якою правила одна династія Рюриковичів, а також загальноруську свідомість правлячої верхівки та вищого духовенства. Безперечно, вони усвідомлювали свій тісний політичний та духовний зв'язок з Києвом, але носіями місцевої етнічної специфіки були народні низи, які вважали себе насамперед киянами, полочанами, суздальцями, новгородцями і лише потім руськими. Рисою імперій є саме насильницьке втримання поневолених народів, тому політична єдність держави ще не свідчить про її етнічну монолітність і не може бути доказом існування єдиної давньоруської народності. Класичний приклад: політично об’єднана Російська імперія, якою правила династія Романових, а правляча верхівка мала московсько-центристські погляди, зібрала 130 народів. Коли ранньосередньовічна імперія Русь розпалася, на її місці виявився не якийсь давньоруський етнос, а численні народи: українці, росіяни, білоруси, ятвяги, лити, лати, ести, чудь, весь, меря, торки та ін.

Концепція давньоруської народності є ідеологічним обґрунтуванням поневолення східних слов'ян Москвою. Посилаючись на єдиний давньоруський народ, прихильники "єдиної та неділимої" намагаються зберегти імперію у межах її слов'янського ядра.

Як і в будь-якій імперії, в Київській Русі відбувалися консолідаційні процеси навколо панівного етносу. Однак різноетнічні підкорені племена жили на гігантських масивах, тому в умовах бездоріжжя контроль над ними був слабкий, а консолідація населення в єдиний етнос була практично неможливою. Навіть потужніша за Русь Російська імперія за кількасот років не змогла консолідувати східнослов'янські народи в єдиний етнос.

Про різноетнічність населення Русі писав Нестор Літописець. І сучасні історики, маючи численні археологічні свідчення своєрідності посуду, ювелірних виробів тощо в різних регіонах Русі, виділяють три групи племен: південно-західну, північно-східну, північно-західну. Дослідники бачать у них праетноси українців, росіян, білорусів. Для кожного з цих регіонів властиві специфічні економічні зв'язки, певні мовні особливості.

Тож маємо вагомі наукові підстави заперечувати існування єдиної давньоруської народності і тлумачення Київської Русі як "колиски трьох братніх народів". Так само не можна розглядати СРСР спільною державою росіян, українців, білорусів, литовців, узбеків на тій підставі, що вони входили до однієї Російської імперії. Остання була державою насамперед російського етносу. Якщо Російську імперію від Івана Калити до наших днів будували росіяни, то є підстави вважати, що Київську Русь консолідували праукраїнці.