Постать Петра Сагайдачного в історії України

Історія нашої держави з давніх часів пронизана іменами визначних особистостей, які зробили все, задля її світлого майбутнього.

Надворі ХХІ століття. Зараз Україна – вільна, сильна, могутня, самостійна держава. Та чи була б вона такою без людей, які намагалися робити все для її розвитку, які покладали життя за її свободу, які боролися за те, щоб ми, майбутні покоління, жили в незалежній країні? Гадаю, ні. Історія нашої держави знає чимало імен, які назавжди закарбувалися в пам’яті кожного українця. До цієї когорти  видатних  постатей можна сміливо віднести і  Петра Сагайдачного, гетьмана реєстрового козацтва,  полководця, державного діяча, дипломата.
Народився Петро Кононович близько 1570 року у с. Кульчиці, що на Львівщині, у родині дрібного православного шляхтича. Спочатку Сагайдачний здобував початкову освіту у Самборі, а згодом в Острозькій академії, яка на той час була найкращою в Україні греко-слов'янською православною школою вищого рівня.  У 1601 році він подався на Січ, де вирізнявся з-поміж інших своєю далекоглядністю, мудрістю, непохитністю та палким патріотизмом. Тому й не дивно, що зовсім скоро він зайняв чільне місце серед козацької старшини. З розвитком Запорозької Січі, активного наступального характеру набирає боротьба козаків під проводом Сагайдачного проти Туреччини і Кримського ханства. У цих битвах він проявив себе як хороший стратег, вмілий тактик та вправний полководець. У 1614 році козаки здобули турецьку фортецю Синоп, а згодом і  величезний невільницький ринок у Криму -  Кафу, що принесло козакам європейську славу. Вони розбили 14 тисяч мусульман та потопили багато турецьких галер, визволивши тисячі українських невільників.
Спрямувавши всі свої сили на боротьбу із турками гетьман прекрасно усвідомлював необхідність боротьби  і  з  Річчю Посполитою, але розумів, що козацька Україна не зможе воювати на два фронти. У 1618 році Сагайдачний отримав пропозицію від польського короля взяти участь у поході на Москву. Він погодився, висунувши певні вимоги, зокрема розширення козацької території, гарантування свободи православної віри, збільшення реєстрової чисельності козацького війська та визнання Річчю Посполитою судової та адміністративної автономії України.
Також  П. Сагайдачний проводив військову реформу  на Січі, суть якої полягала в підвищенні організації, дисципліни та боєздатності козацького війська. Він зумів перетворити партизанські ватаги козаків у регулярне військо, усунувши елементи розбійництва. Сагайдачний запровадив у війську  фламандський стрій, легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.
Окрім військових здобутків Петро Сагайдачний прославився досягненнями у розвитку освіти та культури. Він разом з усім Військом Запорізьким увійшов до складу Київського братства, взявши його під свою протекцію. Гетьман намагався відновити значення Києва як духовного та культурного центру. Він підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створеного ним гуртка учених, друкарів та письменників. У 1620 році Сагайдачний домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив київського митрополита й кількох українських священиків на єпископів і відновив Київську митрополію. Полководець заповів своє майно на освітньо-навчальні і релігійно-церковні благодійні цілі, зокрема 1500 золотих він подарував Київській і Львівській братським школам.
Помер Петро Сагайдачний  10 квітня (20 квітня) 1622 року через  вогнепальне поранення руки, яке отримав у битві під Хотином. Він назавжди залишиться в пам’яті українців як  найвидатніший полководець Європи, захисник української культури й духовності і  просто як людина, яка палко любила свою державу.

Cтудентки 1 курсу Інститут журналістики Думської Оксани