Козацька символіка

Перші символи української державності

Клейноди

Козацтво завжди мало для України особливе значення. Ця національна сила, яка боролася проти чужоземних ворогів, для багатьох стала символом сміливості, відважності, свободи та незламності духу. Козацтво також зробило великий внесок у закладення основ майбутньої української державності. А одним з необхідних елементів створення державності є символіка. Козацька символіка має надзвичайно довгу і цікаву історію. І нам, як справжнім патріотам, необхідно знати особливості козацької культури, культури наших славетних пращурів.

Свою розповідь хочу розпочати із клейнодів – відзнак  і символів козацької влади.  Вони в свою чергу ділилися на військові, січові, полкові, паланкові, сотенні та курінні. Такими символами були булава, корогва, бунчук, печатка, литаври й гармати. До них ставилися із великою шанобливістю та повагою.

Однією з найважливіших ознак влади в козацькому війську була булава. «Булава – всьому голова» - казали Запорожці. Вона стала символом найвищої влади – гетьманства. Сама по собі булава – це дерев’яна палиця завдовжки 50- 70 сантиметрів, частіше всього із горіха, на якій посаджена золота або срібна куля. Часто оздоблювалася коштовним камінням, могла бути прикрашена гербом чи прізвищем власника.                                                                                                                   

Існував цікавий запорозький звичай згідно з яким претендент на гетьманство змушений був спершу відмовитися від булави. Момент прийняття булави означав, що даний кандидат став гетьманом. Під час переговорів булава знаходилася у його руках, а під час виборів – на столі.

Наступним не менш важливим атрибутом влади для козацтва був бунчук. Це був держак із золотою кулею із підвішеними на ньому пасмами кінського волосся, бунчуки були виготовлені в червоно – чорних та в запорожців -  червоно – білих кольорах. Гетьманський бунчук був довжиною чотири лікті, а інколи йі вищий. Бунчуки, які видавалися наказним гетьманам, мали довжину до двох метрів. Охороною та захистом гетьманського бунчука займався генеральний бунчужний. В його обов’язки також входило виносити бунчук під час урочистостей. Підбунчужні носили малі бунчуки. Під час війни бунчуки ставили в таборі перед наметом старшини. Цей атрибут влади Україна перейняла від Туреччини.                                                                                             

Найбільшою святинею козацтва вважалася корогва – особливий вид прапора. Їх виготовляли із найдорожчих тканин, наприклад шовку, і оздоблювали вишивкою та гаптуванням. Найчастіше вони зустрічалися червоного, чорного, жовтого та жовто – блакитного кольорів. Часто на них зображалися святі. Дуже часто золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, а також образ архістратига Михайла.

З іншого боку містилися зображення хреста, місяця або сонця та напис, який свідчив про те, до якого полку належала корогва, ким і коли була видана. Значок — мала корогва (прапор), що його використовували в повсякденні замість клейнода чи прапора (великої корогви). Виносилася з місця зберігання лише у свята, на козацьку раду тощо. Значки додавалися до гетьманської, полкової та сотенної корогов. Полотнище значка здебільшого мало форму трикутника чи прямокутника з трикутним кінцем, а колір його відповідав кольорові великої корогви. Під час походів прапор завжди майорів на чолі війська, а під час битв біля корогви точилася запекла боротьба, адже втрата прапора для козаків означала поразку. Берегли прапори – корогви значкові товариші. Під час похорону гетьмана за труною несли схилену корогву.

Печатки надавалися козацтву з часів польського короля Стефана Баторія.             

Печатка надана Баторієм мала такий вигляд: лицар в шапці набакир, з мушкетом на плечі, з шаблею та козацьким рогом. Печатка запорожців відрізнялася тим, що біля козака була ще зображена могила (курган) зі списом на ній, що означало прикордонну службу запорожців. Печаткою скріплювалися усі офіційні документи: універсали,маніфести, привілеї, листування. Козацький герб  мав вищезазначений опис. Полковникам і сотникам печатка видавалася старшим Війська Запорозького, старшині – кошовим. Видача печатки чинилася за рішенням ради Запорозької Січі.

 Каламар ( приладдя для зберігання чорнил) також вважався одним із клейнодів, символом влади військового писаря, зокрема Генерального писаря, що під час ради займав місце поряд з іншими старшинами.

 У козацьких канцеляріях чорнильниці – каламарі мали найрізноманітніші форми, й були, як правило, витворами мистецтва народних умільців. Для їх виготовлення використовувалися такі матеріали, як метал (бронза чи срібло), скло або кераміка. Існувало кілька видів каламарів, перший – комбінація з кількох з’єднаних невеличких посудин для чорнил різного кольору зі спільною кришечкою, другий – посудина зі звуженим горлечком і вушками для підв’язування до пояса та комбінації з футляра та пер і спеціальні відділення для чорнильниці.  Аби чорнило не виливалося й не висохло, каламар мав кришечку або затичку.

На Січову Раду козаків скликали литаври. Звуки литаври також супроводжували козаків під час походів. Вони являють собою ударний музичний інструмент, що складається з металевого казана і натягнутої на нього шкіри. Найчастіше – це система з двох або декількох мідних котлів.            

Усі козацькі клейноди зберігалися в січовій Покровській церкві, й виносилися тільки за наказом кошового отаман.

Козацькі клейноди також були обов’язковим елементом різних запорозьких обрядів. Зокрема, вони використовувалися при похоронах козаків.

Зброя як козацький символ

Шаблі козаки відносили до справжньої, чесної, благородної зброї.   Навіть поява вогнепальної зброї не викоренила вживання козацтвом шабель. У козацькому середовищі часто фіксується особливе ставлення до шаблі, як символу військової звитяги, а отже, і приналежності до військово – лицарського стану. Шабля вирізняється значною кривизною клинка, яка розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині.

Дуже часто на портретах козацької старшини зображується така зброя, як лук. Він присутній на багатьох портретах видатних українських козаків: на відомому портреті Байди Вишневецького, де він лівою рукою тримає шаблю, якої майже не видно, а правою - лук з поставленою на тятиву стрілою, на портреті Петра Сагайдачного (гравюра при вірші Саковича на погреб гетьмана), житомирського старости Семена Дениска тощо. Дуже популярними фігури лука та стріл були також в українській геральдиці.

Рушниці належить почесне місце в козацькій символіці. Не дарма озброєна рушницею постать козака стала офіційним гербом запорозького війська. Таке саме зображення є, як вже було зазначено, на корогвах сотень, на печатках і портретах. Рушниця міцно пов’язана із образом козака, як символічним ( про неї часто згадується в козацьких думах), так і реальним. Але часто вогнепальна зброя вважалася ”нечесною”,”підлою”, тому серед геральдичних знаків вона зустрічається дуже рідко.

Козацькі гармати існували чотирьох видів: мортири, мідні гармати, залізні ковані й чавунні. Мідна мортира виглядає як мідна ступка завдовжки 10, завширшки 90 і з отвором 40 мм. Залізна гармата має залізну ковану трубу, скріплену вісьмома залізними кільцями й відкриту з обох кінців. До одних прироблено залізні дужки, в котрі вкладали залізний зарядний ящик. Чавунна гармата складається з чавунного ствола з хвостом та підставкою для прицілу. Переважна частина запорізьких гармат, які до нас дійшли, польського, турецького й російського виробництва, деякі генуезького. Артилерія була дуже дорогою. Тому на Січі гармати зберігалися у військовій скарбниці і охоронялися на рівні з коштовностями.         

В українській символіці відображено багатовічну історію та культуру нашого народу, вона є відображенням української національної ідеї, стала основою нашої української державності. І ми, як нащадки тих славних козаків, повинні пишатися своєю історією та культурними набутками, які нам залишили наші пращури.                                                                                                                                                      

Слава Україні!