Відкритий лист. Зробити війну неможливою

26 серпня 2014 року

Ваше Блаженство, Владико Онуфріє!

20 серпня я отримав від Вас благословення на створення інформаційних технологій та систем, які зроблять війну неможливою (зокрема, системи діалогу «Софія»).

Лише з третьої спроби отримав дозвіл від вахтера. Просив лише десять секунд. Несподівано для мене, Ви приділили мені кілька хвилин свого часу. Дуже гаряче відгукнулися. Сказали (передаю зміст), що найголовніше – це перебороти війну, а потім вже ми усі дійдемо згоди.

Я зрозумів Ваші слова, відчув Ваше серце, і, найголовніше, отримав міцну віру у Вас.

Ваше Блаженство!

Мої прохання можуть здатися божевільними. Дійсно, любов до України, біль за війну та сором за свою слабкодухість розривають мою душу і мій розум. Але прошу вислухати.

Я помітив, що, коли приймаю участь у найгостріших суперечках, то через деякий час припиняється лайка, настає тиша, і починається конструктивне обговорення.

Вірю, що лише Слово, яке є Бог, переможе війну в Україні. Сила зброї без слова правди та любові лише посилює і заглиблює силу спротиву.

Я хочу поїхати у Донецьк. Нехай донецькі вважають мене ворогом, бо я був волонтер Майдану. У мене болить серце і душа, що гинуть сини України. Мені шкода усіх, своїх і «чужих», у душах яких рясно зійшла ненависть до братів своїх.

Я не боявся смерті на Майдані за волю. Я не боюся смерті у Донецьку за мир в Україні.

Певен, що таких, як я – мільйони, десятки мільйонів. Ми разом – Армія Миру, вогненний Меч Слова.

Я вірю, що почую Донецьк, і що у Донецьку почують мене.

І в Україні буде мир.

Прошу благословити мене.

Нехай Вам Господь, що є Слово Любові, підкаже, чим ще Ви можете мені зарадити.

Можливо, Ви зможете допомогти мені отримати мандат від учасників Мінської зустрічі? Якщо Бог цього побажає, то він усе зможе, і відкриє усі двері.

Я вже впевнився у листопаді 1993 року, як слово відчиняє неприступні двері, розкриває замкнені серця і уста; це частково знає тогочасний ректор отець Микола (Забуга).

Учора Рінат Ахметов сказав, що готовий стати жебраком, аби був мир. Не знаю його, але вже вірю, що він допоможе усім, чим зможе.

«Хто від Бога, той слухає слова Божі».

Із щирою і гарячою вірою у всеперемагаючу і спасенну силу натхненого люблячого слова, що йде від Господа і Спаса нашого,

____________________                Юрій Дзядик

Дзядик Юрій Владиславович, науковець НАНУ (з 1973), волонтер Вікіпедії (з 2008), волонтер Майдану (листопад 2013 – лютий 2014)

Додатки

Сьогодні, 19 серпня, я наче почув слова:

Війна освітила авгієві стайні в душах українців. Очистіть їх. Подивіться у дзеркало. Ви вжахнетеся. Нехай кожен з любов’ю піднесе дзеркало до того, у чиїй душі бачить бруд. Не лише священики, а кожен, хто має люблячу душу. Священиків не вистачить на всіх.

Хто побажав смерті ближньому своєму, той убивця. Хто радіє смерті ближнього свого, теж відгодовує Сатану.

Господь дає вогненний Меч Слова. Хто готовий, нехай бере Його.

Лише слово правди та любові переможе у душах страх та ненависть, і знищить в Україні поганського Молоха війни.

Господь, що є Слово, дав Новий Заповіт. Відрікайтеся старого заповіту Моїсея, який розбив скрижалі Бога і вклав меч, щоб брат убивав брата. Любіть ворогів своїх.

Господь є господар суботи. Він господар Неділі. Цього року 1 березня в Україні не було Неділі прощення. Тепер усі дні Успенського посту нехай будуть днями Прощення.

Моє слово каяття. 1 березня 2014 року (у редакції 19.VIII.2014)

Сьогодні Прощена Неділя. Щойно прочитав нагадування отця Ігоря Пелехатого.

«Найбільше невинних жертв полягло на вул. Інститутській, між Майданом Незалежності праворуч і невеликим пагорбом ліворуч, на якому височить Господній Хрест, а за ним – т.зв. «Жовтневий палац». Мало хто сьогодні памятає, який жахливий акт богозневаги був учинений на цьому самому місці півтора роки тому – 17 серпня 2012 року.

Досі в Україні ще ніхто так відверто і привселюдно не глумився на Деревом Спасіння: під прицілом десятків відео- та фотокамер, за мовчазної згоди натовпу роззяв та потурання влади й правоохоронців. І нікому не спало на думку стримати святотатську руку, щоб відвернути від тяжкого гріха як озвірілих богохульниць, так і всю Україну, яка стала німим свідком і спіучасником зневаги Бога».

Господи, молимо Тебе! Прийми наше щире каяття за те, що були байдужі та допустили святотатство. Пробач за те, що забули про таку зневагу до Тебе. Отець суворо покарав нас, забравши до Тебе чистих серцем та невинних, подібних до Тебе, щоб вони були нашими вічними заступниками перед Тобою.

Якщо зло перемагати злом, отримаємо лише ще більше зло. Ленін тому приклад. Мав дійсно благородну мету (мир народам, земля селянам, влада радам тощо), але негідні засоби перетворили його на теоретика та практика політичного тероризму, на одного з найбільших злочинців минулого сторіччя.

Втім, Україна має віддячити Леніну принаймні за одну добру справу. Він сказав: «Не може бути вільним народ, який поневолює інші народи». Аби не він, не було б УРСР, яка мала право виходу зі складу СРСР. Була б сталінська РРФСР. І не могла б у 1991 мирно народитися незалежна Україна. Лише через національно-визвольну війну.

То вибачимося сьогодні перед Леніним, що ми забули про те добре, що він зробив для нас. Злий дух поселив у декого у серці почуття помсти та ненависті, які заполонили душу та запаморочили пам’ять і свідомість. Треба у минулому добре бачити зло та стерегтися його повторення, але не забувати і добро. Хто забуває добро, той сам сіє зло.

Чим же перемагати зло, якщо не ще більшим злом? Лише добром. Добрим словом та ділом. Якщо необхідно, загрозою набагато більшої сили, але застосовуючи її лише до запеклих злочинців.

Можна сказати науково. Ми можемо перемогти ворога, лише зрозумівши його мову та його мотиви. Емпатичний аналіз (фірма Stratfor) вже довів свою надзвичайну ефективність у зовнішній політиці США: він дозволяє досягати того, що здавалося немислимим.

Можна сказати релігійними та етичними термінами. Лише слово правди та любові може перемагати зло, знищуючи його.

У День Прощення ми повинні подати чіткий сигнал світу, що є цивілізована нація. Що ми любимо не лише Україну, а є щиро привітними до усіх. Що ми ніколи свідомо не принесемо у світ нове зло, та відкриті до визнання і виправлення мимовільних помилок.

Раціонально, коли ми скажемо такі слова, тоді увесь світ захистить нас як рідних собі, і ми будемо здатні перемогти будь-яке зло.

Теологічно, Слово є Бог, а Бог є всесильним захисників вірних Йому синів своїх.

Сьогодні Прощена Неділя.

Ми на Майдані повинні принести вибачення усім. Треба визнати: у цій кризі є наша вина. Бог карає за наші гріхи.

Я прошу прощення від себе, але й від нації. Я відповідаю за все.

У моїй душі завжди звучать слова Блаженнійшого Любомира: «Молімося так, наче все залежить од Нього. Працюймо так, наче все залежить од нас». Вони керують мною.

Я, українець, на колінах молю прощення у поляків за усі невинні жертви (на Волині, у Галичині, за Хмельниччину, гайдамаччину та усі інші)

Я, українець, молю прощення у євреїв за усі невинні жертви (у Львові, Бабиному Яру, за Хмельниччину, гайдамаччину та усі інші)

Я, українець Заходу (жив на Волині, дідусь з Галичини), молю прощення у українців Сходу за усі невинні жертви нав’язаної нам братовбивчої війни.

Я, українець Сходу (родом з Харківщини, дѣдя та обидві бабусі із Слобожанщини), прошу прощення у української нації за усі невинні жертви влади, якій я потурав, за байдужість, за Голодомор та репресії.

Я, українець СРСР (навчався у Москві), прошу прощення у росіян за те, що інколи мовчав і був байдужим, коли чув несправедливі звинувачення на їх адресу.

Я, науковець Кібернетичного центру, прошу вибачення за очевидні для мене помилки, які робила і продовжує робити наша влада, і які я не спробував зупинити.

Прошу вибачення, що не наполягав на створенні інформаційних вікі-технологій народного віча, які б з часом зробили діалог єдиним засобом розв’язання спірних проблем

Я, киянин, прошу прощення за те, що не повторював повсякчас на Майдані мудрі заклики наших провідників нації до Національного діалогу.

Вибачте мене за слабкодухість.

Я завжди буду поважати права кожного громадянина України. Я буду робити усе, щоб в Україні ніхто ніколи нікого не обмежував у його природних правах, щоб усі спірні питання завжди вирішувалися з повагою один до одного. Я відповідаю за все.

Я буду робити усе, щоб ніхто не був невинно засуджений. Щоб Вищим судом в Україні був лише праведний суд народу, реалізований через технології Віча.

Я буду робити усе, щоб кожен в Україні міг жити так, як звик та як бажає, якщо це не заважає іншим, мав свободу совісті.

Я прошу прощення, якщо щось міг зробити і не зробив на шляху, який мені вказує Господь, або не помітив, як пішов на хибний шлях.

Я усе пам’ятаю, та прощаю усіх, хто приносить вибачення. І нехай Бог простить.

Даю усім свою руку, як знак прощення та миру.

Пошук компасу у вирі подій

Юрій Дзядик, математик

Кому вірити в Україні? Війна як вогняне дзеркало, що освітлює і випалює авгієві стайні у закутках української душі

Прочитав статтю в «Українська правда. Життя» про мирну ініціативу Бренсона,

Ричард Брэнсон. Это не тот мир, о котором мы мечтали.

http://life.pravda.com.ua/person/2014/08/20/178297/.

Свої роздуми надрукував 22 серпня. Спочатку зранку у коментарях до статті в УП, потім о 15:37 на фейсбук: https://www.facebook.com/yu.dzyadyk/posts/574263452703444.

Ввечері 25 серпня ще раз у своєму блозі:

http://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3410173/.

Нижче трохи відредагований передрук.

Мене дивує відсутність серед підписів українських олігархів прізвищ Ріната Ахметова та Вадима Новінського. Лише їх я знаю як миротворців. Можливо, моє враження хибне.

Пригадую факти.

Саме Новінський організовував Круглий стіл у Миколаєві.

Саме Ахметов запросив Юлю Тимошенко на Донецьке телебачення десь у 2003 році.

Я знаю, що Ахметов негайно підтримав ідею загальнонаціонального діалогу, яку 8 грудня на Віче на Майдані озвучив (від Ініціативної групи, створеної 1 грудня 2012 року) Мирослав Попович.

Депутати від груп Ахметова та Тігіпка у січні 2014 виступили проти Законів про диктатуру (від 16 січня). Саме те, що вони пішли за голосом совісті, зламали вертикаль влади Януковича, зробило можливою перемогу Революції гідності.

Миролюбна поведінка Ахметова є константою.

Втім, до Ахметова дуже багато питань. Основне: чи причетний він до кримінальної окупації України, проти якої вибухли дві Михайлівські революції? (Обидві почалися 21 листопада, у день св. Михаїла, покровителя Києва та переможця Сатани).

Я не суддя. Ніхто не суддя. Суддею може бути лише народ, якщо він слухає Бога. Як нагадав нам усім Сергій Нігоян, «Голос народу є голос Бога».

Пропоную розглянути усі питання, які є щодо Ахметова, за вікі-технологіями. Я активно працюю в них вже сьомий рік. По суті, сьогодні вікі-технології є прообразами технологій всенародного Віча.

Ще одне питання. Чи випадково якісь таємничі треті сили робили усе можливе і неможливе, щоб епіцентр полум’я війни перемістився саме туди, де знаходяться підприємства Ахметова?

Можливо, війна на Сході України насправді робиться на замовлення олігархів (у тому числі, насамперед, російських чи світових), і має на меті знищення суперників?

Президент Чехії якось сказав, що в Україні насправді йде війна однієї банди проти іншої, війна одних олігархів проти інших. Невже він правий?

P. S.

Для мене в Україні є лише дві групи партій. Партії, які мають любов до народу, сіють добро. І партії, які розпалюють у народі гнів та ненависть, основне паливо для пекельного полум’я війни. Якщо коротко, партії правди, спокою, життя та миру та партії облуди, ненависті, смерті та війни. Теологічно, партії Бога та партії Сатани.

Як їх розрізнити?

Заспокоїти розум. Зараз дні Успенського посту. Нехай у душі кожного буде тиша та жалоба. За своїми та «чужими» синами України.

Тоді, нарешті, почуємо один одного.

Як це буде зовні? Свічки у вікнах, приспущені прапори. Нехай совість кожного, у кого ще є жива душа, скаже, що робити.

Чи почує ці слова влада, чи будуть оголошені дні національної жалоби? Не знаю.

Народ побачить.

Доповнення

Необхідно додати пояснення. Доведено, що метою путінської Росії є відновлення Імперії. Це й не приховується. Насамперед мета – підкорення України або її частини. Для цього йде спецоперація. Класична схема Цезаря «Розділяй та володарюй» спровокувала війну, яка є абсолютне зло. Крім того, війна – це упир, її отруйні укуси перетворюють укушених на таких самих упирів. Мати у душі надійний захист від упира війни – найголовніше. Це молитва.

Молитва з мого серця

Господи, Ти сказав: «Хто від Бога, Той слухає слова Божі; тому ви не від Бога, бо не слухаєте».

Ти промовляєш до кожного з нас щомиті. Твоє є Слово Правди і Любові, що йде до серця, дає розум.

Прости нас, що ми не чули і не слухали Тебе.

Віримо, що добро сильніше за сили зла.

Сили зла є у кожному з нас. Усі ми грішні.

Прийми наше щире каяття. Ми не будемо каїнами.

Ми віримо, що війна закінчиться на небесах, Твоєю силою, у яку ми віримо.

Ти даєш силу устрашіння вірним Тобі. Лише та зброя, яку Ти даєш, може бути застосована.

Прости, що ми діяли за власним розумом, від почуттів страху, гніву та ненависті.

Нічого не боїмося, вірні Тобі. Будемо спокійно і впевнено з вірою у Тебе нести слово розуму, правди та любові до засліплених облудою, страхом та ненавистю.

----------------------------------

Звіт за вчора.

Отець Володимир, секретар предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія, передав через вахтера Романа прийти у понеділок, 1 вересня. Прочитати цього листа отець Володимир не зміг.

В Успенському Соборі, прийнявши від митрополита Павла освячення єлеєм, я попросив його благословити мене, щоб Господь вказав мені шлях і дав мені сили на усе, щоб зупинити війну. Його Високопреосвященство дав мені своє благословення.

Після служби отримав благословення від митрополита Антонія на дії для зупинення війни, а також передав йому цього листа, оскільки справа надто термінова.

Для надійності та публічності пишу через Інтернет.