Нестерпна легкість черги

Життя совєтської людини неможливо уявити без черг (при цьому тема черг в СРСР була табуйована й не обговорювалася).

Совєтська людина тією мірою, в якій вона підпорядковувалася соціальному пресингу, відтворювала у відносинах з іншими той взірець, який регулярно «вигулькував» у чергах, зокрема, ставлення до другого як до конкурента, що реально загрожує задоволенню його потреб, в тому числі й базових (в харчуванні, одягу тощо). Стоячи в чергах, вона формувала й щоденно провіряла, як спілкуватися з іншими, щоб не залишитися обдуреною: навряд чи фраза «людина людині друг, товариш і брат» витримувала перевірку чергою, коли один купив хліб, молоко, кілограм апельсинів або черевики, натомість другий, простоявши в черзі понад чотири години, змушений був лише констатувати, що його сім'я залишиться без хліба й молока, на Новий рік – без апельсинів, і ще невідомо скільки часу доведеться ходити у взутті, яке промокає й фактично не підлягає ремонту. Совєтська черга була «місцем», де часто ставилося під сумнів задоволення найелементарніших потреб. Емоційно забарвлена «атмосфера» (емоційне тло проявлялося навіть на рівні моторно-рухових реакцій, визначаючи певні манери фізичної поведінки за умов тісного людського скупчення), колективний «стан духу», сформований у чергах, постійно самовідтворювався у клубку тривог, невпевненості, ненависті, надії, заздрості. Такий регулярний і значимий досвід не міг щезнути безслідно: звички, сформовані в чергах, осіли в пам’яті homo sovieticus і продовжують (головним чином неусвідомлено) проявлятися в його поведінці; тому для розуміння форми впливу «чергостояння» на цілі покоління слід відповісти принаймні на два запитання: яким було місце черги в совєтській культурі? що взагалі таке – совєтська черга?      

В економічному плані совєтська черга – елемент системи розподілу, механізм впорядкування доступу до благ (товарів і послуг) за таких умов, коли на них виникає величезний попит; також механізм, що визначає соціальні диференціації у сфері споживання. Черги в магазинах були регулярними колективними зборищами, з усіма притаманними таким чергам особливостями, з «єдністю місця й часу». Стійкість конфігурації почуттів, думок, взаємної поведінки совєтських людей у чергах свідчила про кристалізацію певного набору правил, глибоке знання якого давало їм змогу компетентно «включатися» в будь-яку совєтську чергу, де б вона не була. Совєтська черга як культурно значиме явище – це, зрештою, не конкретні фізичні стовпотворіння людей в магазинах: це певний алгоритм взаємної поведінки людей у зв’язку з конкуренцією за доступ до тих чи інших бажаних, але дефіцитних благ, де перехрещуються взаємні запити, де ієрархічний порядок черговості робить шанси претендентів нерівними. Оскільки досвід життя в СРСР був пов'язаний з ситуаціями, в яких людині потрібно було добитися отримання блага, навіть якщо її місце в ієрархічному порядку черги не давало їй шансів отримати його, вона використовувала різні стратегії й обхідні маневри, незважаючи ні на що: давку, привілеї для перерозподілу шансів на отримання блага на свою користь (аж до захоплення перших місць у ієрархії), формування двох чи більше паралельних черг, складання списків і присвоєння номерів, скасування вже наявних списків та створення нових, фізичне ущільнення зборища з анулюванням звичних параметрів «особистого простору», використання суперечностей в черговості для незаконного проникнення на вигідні місця, ігнорування прав інших, нехтування правилом «першим прийшов – першим получи», створення «чорних ходів» тощо.                  

Черга буквально переслідувала совєтську людину протягом усього періоду існування СРСР. Безперервне створення дефіциту в сфері виробництва дублювалося безперервним відтворенням черг у сфері розподілу. Рутинною, ледь не самозрозумілою частиною повсякденного існування стало стояння в чергах, не просто додаток до «основного життя», а фактор, що значною мірою визначав його ритм. На певних відрізках совєтської історії перебування в чергах, торкаючись, без сумніву, самих біологічних (потреба в харчуванні) і екзистенційних (стояти чи не стояти в чергах не було питанням вибору, а «долею», причому саме «совєтською долею») основ людського існування, конкурувало (за витратами часу й сил) з роботою: не дивно, що на чергу й розподіл були «заземлені» такі метафізичні поняття, як «справедливість» і «рівність», а тема черг стала одним із центрів совєтської міфології (насамперед сюжети «ковбаси» й «спецрозподільників»). Регулярність участі в чергах протягом кількох поколінь призвела до того, що черга (яка обростала численними поведінковими деталями) наповнилася стійкими правилами й практиками, зокрема обходу правил. Совєтські люди з дитинства освоювали ці практики як щось неминуче, як частину «оснащення», необхідного для виживання й успішного функціонування в совєтському соціальному середовищі.

Дух совєтських черг проявляє себе й тоді, коли натовпи людей ринуть у відкриті двері тролейбуса, автобуса, маршрутки, вагону метро: і тут триває боротьба за такий дефіцитний ресурс, як сидячі місця чи взагалі потрапляння всередину. Та й готовність обігнати й «підрізати» ближнього на дорозі вписується в логіку боротьби за такий дефіцитний ресурс, як час: коли природна ієрархія руху не влаштовує когось із автомобілістів, він рішуче, не враховуючи наслідків, перебудовує її на свою користь.