Нарис
Василь Соловій.
Всохрані
Високе по-осінньму безлисте дерево. Небо і голе поле. Двоє людей з
металошукачами і лопатами обережно копають яму. Грає музика і спочатку
нічого не чути. Потім музика стихає. Дослухаємось до розмови копачів – про
війну, якісь оповіді чи легенди од діда-баби, а, можливо, вони говорять про
свої пошукові будні, знахідки чи втрати. «Вибрався раз на місяць на коп...».
Небо. Поле. Дерево. Раптом один з пошуковців зупиняється. «Здається є,-»
вигукує він. Із землі, яку вже обережно далі розгортають руками і ножем,
а не лопатами, починають виднітися людські кістки. Лопату повністю
відкладено. Лише один з копачів ще інколи бере її до рук і обережно знімає
пласти землі збоку і «продзвонює» їх металошукачем. Вони зосереджені.
Схвильовані і спокійні водночас. Їм це не вперше...Потроху починає
вимальовуватися із землі увесь скелет. Сірі кістки, напівзотлілі рештки
спорядження, ржавий шолом. Чобіт і зброї немає... Пошуковці обережно
дістають людські рештки, починаючи з ніг, і складають на розстелений плащ-
намет. Останньою на поверхні ями з’являється каска, аж тоді з неї дістають
череп. Тоді ще раз перевіряють яму металодетекторами. Руками перебирають
землю, де була шия бійця, нагрудні кишені намагаючись знайти медальйон.
Їх дуже розчаровує його відсутність. «Давай загортати»,- врешті говорить
старший не без розчарування. Вони разом загортають яму, складають рештки
бійця і його речі у звичайні поліетиленові мішки і несуть до машини. Поле.
Небо. Дерево.
«Солдат не жалеть, бабы еще нарожают!»- говорив найславетніший
радянський маршал Жуков. І слухали маршала, четырежды героя, і не
жаліли. Найскромніша статистика нині говорить: за одного убитого німця
заплатили головами вісім бійців Червоної Армії, саме тої, яка до британских
морей... За півстолітню історію пошукового руху на місцях боїв вдалося
знайти і перепоховати близько 250000 тис. воїнів. Десь так тисячам п’ятьом
вдалося повернути імена. Третини з цих небезіменних навіть немає у списках
Міністерства Оборони СРСР. Більше того, іменні медальйони в самому
розпалі війни - у 1943 році – взагалі відмінили. За перемогу мільйони
заплатили не лише життям. Вони віддали себе до кінця, не залишивши собі
навіть імені. Така ціна нашого спокою?
Київ. МВЦ на Лівобережці. Остання субота місяця – зліт колекціонерів. На
розкладці у продавця воєнні трофеї: деактивовані снаряди, ржаві гвинтівки,
затвори, набої... Серед інших речей досить непримітні медальйони
німецьких солдатів. Нерозламані. Їхні господарі (чи раби?) навічно
залишаться невідомими на полях України. Поряд на столі німецькі ремінні
пряжки з написом GOTT MIT UNS – з нами Бог (правда, особливо тепер).
У продавця запитую ціну медальйону. Він відповідає. Такою є ціна пам’яті
німецького солдата. Радянських же медальйонів майже не продають. Надто
вони є рідкісними... На ринку антикваріату речі часів тієї війни цінуються
особливо. Продається практично все: від покручених вибухами багнетів і
шоломів, деактивів, холодної і вогнепальної зброї (звичайно, офіційно все
ММГ) – до особистих, часто інтимних речей, таких як листи чи, скажімо,
гребінці. Одного разу мені доводилось навіть бачити німецькі презервативи,
знайдені в окопах.
Бойові ж нагороди для інтересу колекціонера чи не найпершому місці,
особливо гансівські. Залізні хрести Третього Рейху можуть обійтися не
в одну тисячу гривень. Рідкість, містика, романтика... Це нині недешеве
задоволення колекціонувати мілітарію переможеної країни. Радянські
ж ордени і медалі цінуються значно менше. Чи не найдешевшою є
медаль «За взяття Берліну» - 80-200 грн ,в залежності від сохрану. Одна
з найшановніших серед простих бійців нагород «За відвагу» обійдеться
дорожче - десь у 300 грн (все таки зі срібла, як не як). Вже майже зовсім
рідкісною є медаль «За оборону Києва». Її для мене оцінюють аж у 800 грн.
Звичайно, значно дорожчими є ордени... Особливо, коли з посвідченням та
ще від ну дуже вже бойового дєда. Люкс.
Удома у ветерана А.А. Говоримо про війну, розпитуємо про його нагороди.
Дід саме розказує за що йому вручили Орден Слави. Питаємо, чи не
пропонували йому його продати. Цікаво все таки, як воно торгувати славою.
За ринковою ціною вартість дідових нагород така то. Можна купити
непоганий телевізор чи навіть може ще і вистачити на міні-холодильник.
Кому яке діло, що медаль «За взяття Берліну» у Берліні йому могли не
вручити, бо хіба не міг він сто разів на день опинитися навічно серед
півмільйона тих, хто дійшов лиш туди, а не назад? У його заклятого ворога,
у того самого, з горла якого він, помилувавши, прибрав свій чобіт, удесятеро
вища пенсія, виявляється, і його нагороди теж удесятеро цінніші?! І медаль
нашого діда дорого навряд чи куплять, сильно потерта – стан не колекційний.
А синів йому баба так и не нарожала...
Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945
років. «Непрочитані листи 1941-го». Передостанній зал, де фронтові
листи, фотографії і довжелезний стіл «по цю» і «по ту сторону» вічності.
Зачитується уривок фронтовового листа. Зала музею змінюється хронікою.
У цьому ж музеї, але у залі повище зберігається цікава нагорода. Це «Золота
зірка» - медаль, що вручалася разом зі званням Героя Радянського Союзу.
Після смерті героя-ветерана, його родичі довго сварились за право власності
на неї і врешті-решт вирішили поділити порівно. Почали розпилювати
золоту нагороду на рівні частини, наімовірніше, щоб просто віднести в
ломбард і здати на вагу. На щастя, про це вчасно дізнався один небайдужий
колекціонер і забив на сполох. Медаль встигли врятувати і передали до
музею. Неозброєним оком на ній тепер помітно сліди вдячності нащадків...
У моїх руках нагородний документ до медалі «За бойові заслуг», куплений
на антикварному ринку. Кадри купівлі. Він недорогий. Ціна його – три-п’ять
снікерсів. Справжній власник його давно помер. І рідні давно втратили його
у пам’яті своїй. На російському сайті «Подвиг народа» знаходимо його ім’я
в нагородному спискові. Тут є і детальний опис подвигові: такого то числа,
в такому місяці і році під шквальним мінометним вогнем в бою біля села
Н. рядовий власник цієї медалі перший заскочив в окоп противника і взяв у
полон трьох гітлерівців....ну і так далі....хіба рідним буде цікаво? Чи буде?
А може варто їх знайти, це не важко, і, не показуючи документа, запитати
про діда, мовляв, знаємо воював і нагороджений був, але як і за що хочемо
запитати у вас. То може і нагороди покажете?
Червона невелика труна поряд з викопаною відповідних розмірів ямою. Саме
відспівує священник, кілька разів повторюючи: «Упокій, Господи, душу раба
твого, ім’я ти і сам знаєш». Навпроти стоять кілька солдатів у формі РККА
з гвинтівками. Ржавий шолом-триклепка на труні. Рука одного з солдатів
нервово посмикує ремінь гвинтівки. Священник закінчує відспівувати. Лунає
команда. Клацають затвори. Під постріли труну з тілом безіменного солдата
опускають в могилу. Засипають.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.