Постмодернізм по-українськи

Або "Шевченко би плакав"

  У цьому році в Україні відзначали символічну подію для нашої країни - 200 років із дня народження метра української літератури Тараса Шевченка. У одному з віршів Тарас Григорович заповідав своїм нащадкам: - "Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Мабуть, у цьому вислові великий "кобзар" вбачав і майбутнє української літератури, адже він, як творець історії цієї самої літератури - просто не міг промайнути цю тему.
   Більш ніж два десятки років тому, вже у незалежній Україні, таке зараз відоме явище, як "постмодерн" проникло усюди, і тим паче, воно першим ділом потрапило туди, що є зеркальним відображенням сурової дійсності - у літературу. Сучасна українська література, по суті, є прецедентним явищем. Вона може подобатись чи ні, але немає сенсу заперечувати, що вона має свій неповторний шарм, свою "полум'яність".
   Зароджуючись у кінці століття, яке на просторах колишнього СНД було переломним моментом для усієї культури, вона увібрала в себе усі реалії "дев'яностих", які потім описував С. Жадан у творі " Гімн демократичної молоді" та С. Поваляєва у романі "Замість крові". Але не тільки ця історична особливість зробила нову літературу України такою, яка вона є зараз. Як на мене, то справжньою її характерною рисою є саме зухвале поєднання двох протилежностей - практично "фолькльорна" українська самобутність в поєднанні з прогресивною західною культурою, адже саме ці риси наче червоною ниткою проходять крізь творчість письменника Любка Дереша. Для його стилю є характерним використання західноукраїнського діалекту, який він крайнє вдало поєднує з сучасною, дещо брутальною, розмовною українською лексикою.
   Взагалі, постмодерна українська література несе в собі дуже відповідальну місію. Як це не пафосно звучить, але вона відроджує ту національну свідомість українців, яка залишилася за усіма "залізними завісами", що не давали повноцінно розвиватись національній культурі, тому зараз вона відроджується вже по-новому, хоча і трансформована під напливом нових течій та віянь.
І звісно, тут одну з найсуттєвіших ролей грає саме мова, якою творять цю нову, прогресивну літературу, і як писав Олександр Ірванець -  " Рідна моя українськая мова житиме вічно  - кльова, фірмова!".