Борщ – він і в Бразилії борщ!

Особливості кулінарного фольклору українців Бразилії за Мариною Гримич

Що уявляють іноземці, коли чують слово “Україна”? Окрім деяких історичних подій, які врізалися у світову пам’ять, на думку спливає два атрибути: вишиванка і борщ. Коли в національний одяг вбираються зазвичай на свята, то національній кухні віддають шану чи не щодня. За свідченнями північноамериканських дослідників соціології міграцій, етнічна кухня – це найстабільніший “етнічний символ”. Особливості харчування найдовше утримуються як ознака тієї чи іншої діаспори. Істинність цієї думки підтверджують українці, які мігрували до Бразилії.

Кулінарний фольклор українців можна умовно поділити на побутовий, щоденний та святковий, ритуальний. Звісно, обрядова кухня збереглася у більш незмінному вигляді, адже за своєї суттю є дуже консервативною. Однак в обох випадках (більшою чи меншою мірою) відбилася така-собі міграційна метаморфоза. Йдеться про “етнокультурні гібриди” – головну істотну відмінність власне національної та діаспорної кухні. Незважаючи на несмачну назву, такі страви чудово прийнялися в міграційному середовищі. Поділяються вони на два типи. Перший – українські народні страви, виготовлені з нетрадиційних, а змінених відповідно до місцевих умов компонентів. Другий тип – місцеві неукраїнські страви з традиційних українських компонентів. Зрозуміло, що українсько-бразильська кухня не могла бути незмінною, адже нараховує аж 120 років. Очевидно, що українці не зрадили своїх кулінарних традицій, адже протягом такого тривалого періоду бразильські страви теоретично могли “асимілювати” українські. Але ж не асимілювали!

Виділимо найцікавіші аспекти української кухні, враховуючи всі бразильські нововведення.

1.                 Піч. Приємно розуміти, що український селянин Бразилії зберіг серце української домівки. Однак дещо змінив назву, нарікши піч п’єцом. Традиційно в українських колоніях піч розташована надворі, зазвичай на задньому дворику, куди виходили двері з “чорного” виходу з хати. Могла піч “перекочувати” і на город. Часом її ставили в окремому нежитловому приміщенні, що також зветься кухня (на зразок української літньої кухні). Не змінилося одне – функція “п’єцу” – приготування печених страв.

2.                 Пшениця. На жаль, ця улюблена українська зернова культура у малому селянському господарстві Бразилії утрималася порівняно недовго. Однак, хліба бразильські українці вживають багато, тому зазвичай пшеничне борошно закуповують.

3.                 Борщ. Звісно, без цієї класичної української страви не обійшлося! Бразильські українці розрізняють червоний та білий борщ. Причому, обрядових борщ, який варилихи (кухарки) готують на весіллях виключно білий. Цікаво, що українські емігрантки не враховували в основний рецепт ні моркви, ні картоплі. Коли ж їх запитували про ці інгредієнти, вони зазначали: “Можна додавати”. Тоді як щодо квасолі всі категорично заперечували.

4.                 Вареники. Не забули українці і як готувати славнозвісні вареники. Із картоплею, сиром, капустою, квасолею... Однак на питання, чи варять страву з фруктами (приміром, вишнями), відповідали: “Ні”.

5.                 Кутя. На Святвечір, як і всі українці, мігранти готують кутю з пшениці. Одна з українок розповідає: “...господар хати... бере ложкою і перше усі куштували кутю, (а) тоді кидав до стелі. Кидав, щоб було щастя, здоровля всім”. Щодо узвару, то його заміняє напій з винограду, персиків.

6.                 Картопля. Другий хліб українців – картоплю в Бразилії значною мірою витіснила схожа рослина – мандіока. Однак збереглися страви, де додають картоплю. Приміром6 суп з картоплі, з м’ясом і без.

7.                 Голубці. Рецепт приготування голубців дуже подібний, до того, за яким готують в Україні. Проте є одна суттєва відмінність: замість звичного рису у голубці додають гречку.

8.                 Холодець. Є в українсько-бразильській кухні страва, дуже схожа на холодець, назва якої – фейжоада. До вареної квасолі додають те, що в Україні становить основу холодцю (виварену суміш зі свинячих вух, ребер тощо), а також ковбасу. Страву можна їсти з помаранчами.

9.                 Капусняк. Щодо капусняку, то перші українські мігранти вживали його. Сучасні ж господині розповідають: “...Їли наші батьки, вони могли, та їм не шкодило. А ми... то до шпиталю треба везти, квасне, бо солоне. То ми вже варимо такий борщ, що солодкий, не квасний. Але не можем їсти капусняку”.

10.            Банани. Цікаво те, що банани, які сьогодні прижилися в раціоні жителів України, трактувалися українськими мігрантами по-своєму. У перші роки після міграції, наші переселенці їли їх, намащуючи на хліб.

11.            Жаба цікава. Ні, Вам не здалося, це жаба цікава. Однак українці зовсім не вдалися до французької кухні. Це цікава адаптація назви фрукту “жабатісава”. За подібністю звукової форми та схожістю до жаб’ячих очей, українці прозвали цей фрукт “жаба цікава”.

12.            Алкоголь. На весіллях, що не притаманне українцям, алкоголю небагато. Це переважно пиво. Між іншим, святкування шлюбу часто відбувається у формі “шведського столу”.

13.            Щедрість. Українці знані як щедрі господарі. Збереглася ця риса і в діаспорі. У 1960-70-і роки холодильників ще не було. Тому м’ясо диких або свійських тварин з’їдали та, за звичаєм, ділили й розносили сусідам.

Хочеться завершити розповіддю про те, як починалася весільна трапеза. Одна з українок-емігранток, 90-річна Галина Прийшляк, з теплом згадує:”Коли на весіллі сідали їсти... молилися. “Отче наш” і “Богородиця діва”. (Зачинали молитву) мама. Мама і тато. І тоді тато сказали так-во: “Господи Боже благослови той святий вобід!.. Заживайте щасливо той святий вобід!” Так сі перехрестили. Так колись було файно!”

Приємно усвідомлювати, що куди б доля не заносила українців, вони завжди тримають у серці часточку рідного дому, своєї Батьківщини. Любов до Неньки-України та щиросердна духовність – ось що єднає українців усього світу в єдину націю!

P.S. За матеріалами історико-етнологічного дослідження “Українці Бразилії”.