Сторінками "Жахів Війни"

Час свідомо зустрітися із образами воєнних лихоліть, задля переосмислення того гіркого відчуття страху, що скував життя українців цієї зими

  Історія не просто повторюється, історія навіть не переосмислюється, не вчиться сама на собі. Аналізуючи події зими, ми до сих пір відчуваємо гніт внутрішнього дисбалансу. Попри те, що весна, що сонце, що всі ми ніби заново відроджуємося до життя, думки про те, що було і те, що буде, тривожать нас не менше, аніж раніше.

    Музей західного і східного мистецтв ім. В. і Б. Ханенків запрошує глядача свідомо зустрітися із образами революційних лихоліть двохсотрічної давності задля власного усвідомлення та переосмислення того гіркого відчуття страху, що  скував життя українців в останні місяці зими.

    Серія офортів «Жахи війни» відомого іспанця Франциско де Гойї була художньо-документальним криком душі на тему боротьби з французькими окупантами в Іспанії. Автор переживав всі події у вирі їх розвитку та апогею, тому, створюючи графічну серію, навіть не намагався завуалювати образи. Гойя транслював своє страшне сьогодення відверто та чесно. Такі художні висловлювання були занадто буквальними для героїчної стилістики європейського мистецтва на зламі XVIII - XIX століть. Але з початком протистояння окупаційному вторгненню французів на територію Іспанії, ідеологічна складова відходить на другий план. Щодня війна продукувала десятки та сотні смертей незалежно від віку-рангу-гендеру, жахи війни ставали настільки буденними, що люди втрачали зв'язок із власною моральністю та людяністю. Жорстокість була єдиним засобом напування жаги помсти.  

    Задуманий як патріотичний альбом з приводу героїчної оборони Сарагоси в національно-визвольній війні проти військ Наполеона Бонапарта 1808 р., Гойї постійно доповнював альбом новими серіями ескізів: бої під Мадридом, голод 1811-1812 років, алегорії політичних закулісних ігор. Автор виступає на засадах споглядання та відтворення. Свідомо відкидає притаманний епосі героїзм і зосереджується на болючій темі первинного страху та його тотального всепроникнення. Подібні смертоносні процеси могла спричинити не тільки війна, адже смерть не шукає причин, смерть у війні є виключно констатацією неприборканої людської жорстокості по обидві сторони боротьби. Саме про це, та і не тільки, промовляють до глядача аркуші 37 та 39, де навіть сам автор, здається, не розумів, хто агресор, а хто жертва.

    І якщо графічна серія Капрічос, створена автором задовго до воєнних подій, акумулює в собі соціальні та політично-критичні роздуми як своєрідні ігри з карикатурною демонологією та містифікацією пороків людства, то «Жахи війни» буквально і конкретно зображають процеси, що відбувалися протягом шести років французько-іспанської боротьби. Техніка офорту була єдиним доступним способом задокументувати у всій своїй страшній варіативності воєнні перипетії. Спроба закликати до людяності, демонструючи результати жорстокості. Гойя свідомо не пом'якшував зображувані події тієї війни, котра увійшла в життя кожного іспанця як жорстока розправа над непокірними. 

     Переосмислюючи наше сьогодення, а саме для цього необхідно побачити роботи наживо, варто уважно придивитися до тематичної структури серії Гойї. Адже автор поступово і хронологічно документував події. Серія, що починалася із війні, доповнилася голодом та розправами. Проте найстрашніше, що закінчилася вона висміюванням і розвінчуванням персон політиків, котрі навіть переживши жахи війни, продовжили відкрито гратися в свої політичні ігрища.

    Самі собою проводяться аналогії, що й казати.