Нарис політичної історії Болівії до початку ХІХ століття

Цією публікацією я анонсую видання моєї нової книжки "Болівія: політична історія та конституційне право" (Вінниця: ВНМУ, 2016. - 40 с.).

Політична історія Болівії має розглядатись невід'ємно від правової. В сучасному середовищі українських політологів та спеціалістів з міжнародних відносин Болівія і досі залишається “terra incognita”. Разом із тим, слід розуміти, що вивчення та аналіз болівійської історії мають велике значення в цілісному контексті історичного процесу Південної Америки. Цивілізація в Болівії виникла ще на межі ер. На початку І тисячоліття нашої ери в Болівії розвивались археологічні культури індіанських етносів — Чіріпа, Ванкарані. В VI столітті на березі озера Тітікака оформилась культура Тіуанако. Деякі дослідники відносять цю цивілізацію до XV-XII століть до нашої ери. Станом на сьогодні зберігся дуже цікавий археологічний комплекс, що розташований на плато Альті-Плано в департаменті Ла-Пас. В 2000 році цей комплекс було внесено в перелік об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО. З точки зору політичної історії нас цікавить насамперед соціальна структура Тіуанако. Дослідники відзначають, що найбільш проблематичним аспектом історико-археологічного вивчення сучасних територій Болівії і Перу є відсутність писемності у згаданий період. Фольклор свідчить про те, що писемність існувала на теренах Болівії ще до нашої ери, але “боги заборонили індіанцям її використовувати”. Саме тому вивчати соціальну та культурну структуру цивілізації Тіуанако ми можемо лише за етнографічними матеріалами. Відомо лише, що ця культура була глибоко релігійною. Під час археологічних розкопок було знайдено шість храмів. В XIV столітті сучасна Болівія була повністю захоплена державою інків. Їхня імперія проіснувала з ХІ по XVI століття. Вона простяглась вздовж територій сучасних Колумбії, Перу, Болівії, Чилі, Еквадору. Перу, Болівія та Еквадор входили в цю імперію повністю. Центр імперії охоплював Перу та Болівію, столиця розміщувалась в Куско. Більшість мов, що використовувались народами імперії поширені і досі в Болівії — кечуа, аймара, пукіна, мочіка. Імперія інків була цивілізацією плато. Про це писав і П'єр Шоню в своїй “Історії Латинської Америки”. Значною мірою сучасна болівійська культура успадкувала інкський характер “плато”. Право інків — дуже цікава система, що дійшла до нас завдяки свідченням іспанських та західноєвропейських хроністів. Інксьске право стало синтезом правових традицій і звичаїв всі Андських культур. Воно виконувало синтетичну роль та формувалось протягом всього історичного процесу імперії. Воно розвивалось аж до падіння держави інків в 1533 році та зберігало свою дію на рівні звичаєвого права до XVIII століття. Особливо довго воно відстоювало свої позиції в Болівії. Малодоступні регіони цієї гірської країни і досі використовують деякі норми інкського права. Всі закони Інської імперії набували офіційного статусу після запису тексту в “кіпу”. Їх виголошували глашатаї на головній площі міста Куско. Закон інків відрізнялись надзвичайною жорстокістю, практично за будь-які злочини (від пограбування до вбивства) передбачалась смертна кара. В подальшому католицькі місіонери та іспанські чиновники захоплювались тим порядком, який панував на землях, що були підконтрольні інкам. Також вони відзначали, що в інкській імперії практично не було корупції. Остання є тим найбільшим психологічним бар'єром, який розділяє правову культуру давніх інків та сучасних латиноамериканців. Край інкській імперії поклало завоювання перуанських та болівійських територій конкістадорами. Першою і найбільш результативною стала експедиція під керівництвом Франсиско Піссаро в 1532-1536 роках. Захоплення Куско в 1536 році та вбивство останнього імператора інків у Вількібамбі в 1572 році поклали початок іспанського колоніального володіння сучасною Болівією. Вона увійшла до складу провінції під назвою “Нова Кастилія”. Одним із завойовників болівійських земель був також брат Франсиско Піссаро — Ернандо. Перша назва Болівії в складі Нової Кастилії — Чаркас. Згодом її все частіше стали називати Верхнім Перу. Саме ця назва проіснувала аж до створення незалежної болівійської республіки в ХІХ столітті. З 1542 року Болівія увійшла до складу віце-королівства Перу, а з 1776 року була складовою частиною віце-королівства Ла-Плата. Верхнє Перу протягом всього періоду іспанського володарювання виступало одним з найбільших економічних центрів “іберійської Америки”. П'єр Шоню так писав про характер іспанських колоній: “колонії експлуатуються метрополією і приносять їй прибуток, вони є для неї джерелом дешевої сировини та сферою збуту її промислових товарів по найвигіднішим цінам” [3, c. 29]. Колонізація Болівії іспанцями протягом ХVI століття в політико-правовому контексті перетворилась у трансформацію інкського права в колоніальне. Основи останнього були закладені Карлом V, який на основі булли Папи Римського Олексндра VI від 1493 року розглядав “Вест-Індію” як “особисту власність короля”. Інституційний характер нової політичної влади визначався повною аналогією відносно метрополії. На цьому акцентує також і П. Шоню. Першим органом адміністрації Південної Америки стала Палата Договорів, створена ще в 1503 році. Замість посади міністра колоній без портфеля в 1524 році було створено Раду Індій. П. Шоню підкреслює, що історія адміністративного права Південної Америки повністю копіює адміністративну систему самої Іспанії. Варто також зазначити, що на момент завоювання майбутньої Болівії конкістадорами саме Палата Договорів і Рада Індій були найголовнішими політико-правовими інституціями для іспанських колоній. Так продовжувалось до 1642 року, коли нарешті владу над Нижнім та Верхнім Перу було передано адміністрації “віце-короля”. 1642 рік приніс повне завершення системи “муніципальної автономії” Вест-Індії. До цього моменту вся влада на місцях належала конкістадорам-губернаторам, яких називали “аделантадо”. Керівництво містами та містечками здійснювали “аюнтам'єнто” (місцеві ради). Після 1642 року ця влада передавалась у сферу повноважень віце-короля та “аудієнцій”. Останні виконували функції судової гілки влади. Відомо про існування окремої “аудієнції” у Верхньому Перу. Вона користувалась правами “верховного суду” і підчинялась Раді Індій при королі Іспанії. П. Шоню пише про подальший розвиток правової системи в іспанській Америці: “Філіп V розпочав у 1718 році адміністративну реформу, що була покликана впровадити в Іспанії французьку модель адміністрації інтендантів та оптимізувати неповоротку машину адміністрації віце-короля у Вест-Індії. З 1765 по 1771 роки територія Нової Іспанії була розділена на одинадцять інтендантств; на чолі кожного стояв інтендант, що призначався королем” [3, c. 38]. Станом на 1790 рік муніципальна влада у Верхньому Перу була передана “субінтендантствам”. Ряд індіанських повстань на теренах Болівії у XVIII столітті передував початку Війни за незалежність. Вона розпочалась з повстання в Чукісаці 1809 року і закінчилась 6 серпня 1825 року. Саме тоді Установчий Конгрес в Чукісаці проголосив незалежність Верхнього Перу. Колишній іспанській провінції була дана назва в честь керівника національно-визвольного руху, генерала Сімона Болівара, а столицю Болівії назвали Сукре — в честь генерала та видатного діяча визвольного руху Антоніо Хосе Сукре.Список використаної літератури:1. Куприенко С. А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма. — К., 2013. — 418 с.2. Проблемы общей теории права и государства. / Под общей ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Норма, 2006. — 832 с.3. Шоню П. История Латинской Америки. / Пьер Шоню. — М.: АСТ, 2008. — 160 с.