Постать Михайла Ханенка в історії України

13 ноября 2013, 09:44
0
574
Постать Михайла Ханенка в історії України

Невідомий гетьман, уманський полковник, права рука Юрія Хмельницького.. хто ж він - Михайло Ханенко?

Будь-яка війна в історії народу славна своїми лідерами. Ми пам’ятаємо та возвеличуємо героїв, керівників національної незгоди, звитяжців духу. Проте, за сумними закономірностями людської пам’яті, для пересічної людини актуальними лишаються лише з десяток найбільш відомих імен. Усі решта повільно поринають у небуття історичних архівів та енциклопедій, зрідка воскрешувані підручниками з історії.

Не беруся аналізувати, чи є невідомою постать Михайла Ханенка для сучасного українця. Радше хочу нагадати(якщо вкотре – то не біда), ким він був і що зробив.

     Отже, Михайло Степанович Ханенко, соратник Івана Сірка, прихильник Юрія Хмельницького і Павла Тетері, затятий супротивник Петра Дорошенка, уманський полковник і гетьман Правобережної Гетьманщини протягом 1669—1674 рр. Видатна постать української історії, Михайло Ханенко з дитинства був залучений до козацького руху, тож недивно, що став одним з його очільників. Народився Михайло біля 1620 року у родині Степана Ханенка, котрий у свою чергу служив у військах славетного гетьмана Петра Сагайдачного. Під час одного з походів на турецькі фортеці потрапив у полон. Але польський шляхтич Лукомський викупив його. Згодом Степан Ханенко одружився на дочці Лукомського. В них народилося троє синів, одним з яких і був майбутній гетьман Правобережної України. Дідусь і мати Михайла Степановича були поляками, згодом, можливо, саме ця польська кров у жилах Ханенка буде дуже сильно впливати на його політичну орієнтацію та погляди щодо майбутнього Гетьманської держави.

            Власне кажучи, перші згадки про такого собі Михайла Ханенка з’являються у період з 1648 до 1657 року. На той час в складі Уманського козацького полку він брав участь у боях. Відзначився як чудовий військовий організатор, за що  наприкінці 50-их років і став полковником у своєму рідному місті – Умані.

Після Козацької ради, що відбулась восени 1659 року, здобуває посаду наказного гетьмана за гетьманства Юрія Хмельницького. Перші роки своєї політичної діяльності Ханенко притримувався західної орієнтації. В 1665-1669 роки політична ситуація в країні була напруженою. В 1665  році гетьманом обох сторін Дніпра обрали Петра Дорошенка, прихильники якого звернулись до турецького султана, і Ханенко звинуватив його у зраді. Не погоджуючись з політикою Дорошенка, Михайло Ханенко висунув на посаду гетьмана свою кандидатуру. Такий вчинок спричинив певного роду колапс: в Україні було три гетьмана: Петро Дорошенко – гетьман обох берегів Дніпра, Михайло Ханенко – гетьман Правобережної України та Дем’ян Многогрішний – гетьман Лівобережної України.

           Після обрання Ханенка гетьманом виникла неминуча громадянська війна. Щорічні втрати людей були надзвичайними і вкрай невиправданими. Гетьмани чубились між собою у час, коли потрібно було об’єднатись проти спільних ворогів. Ідею об’єднання виношував і Михайло Степанович: він намагався досягнути компромісу з Многогрішним, але той відмовив.   29 жовтня 1669 року Ханенко був ущент розбитий об'єднаними силами дорошенківців. Разом із вцілілими бійцями Ханенко відступає на Січ, там його обрали кошовим отаманом. Низове козацтво підтримало Ханенка, бо не могло пробачити змову Дорошенка з турками. Але вже 22 лютого 1671 року Козацька Рада в Корсуні висловилась проти політики Ханенка. Той намагався заручитися прихильністю Речі Посполитої, а це також не подобалось козакам. Боялись повторення ситуації, коли до початку Визвольної війни Богдана Хмельницького Україна фактично належала до складу Польщі.

          В жовтні 1671 року польський король визнав Ханенка коронним гетьманом України. В подарунок йому передав тисячу злотих. Той лишив собі 300 злотих, 200 дав Сіркові, а решту розділив поміж козацької старшини. Проте і це не заспокоїло остаточно козаків. Незгода між гетьманами перейшла уже й до рівня козацької старшини. Почалися сутички між українськими козаками та польськими жовнірами. Сірко мав більший авторитет серед козаків Запорізької Січі. Тому Ханенко вирішив йти у відставку. Пообіцяв передати гетьманську булаву Дорошенку.

         На цьому моменті варто зачепити тему особистого життя Михайла Ханенка, яке також не оминала ані війна, ані політична діяльність. Ханенко мав трьох синів: один з жінкою знаходився під вартою в Дорошенка, другий на Чорному морі був взятий татарами в полон і відісланий до Константинополя, де його тримали в замку-тюрмі Єдикуле (Семивежний Замок), третій жив в тещі польського короля. Отже, погодження передати булаву Дорошенку було також спричинене бажанням, аби той відпустив дружину й сина Ханенка, яких тримав у полоні. Михайло Степанович тоді міг сказати про себе: «Homo sum et nihil humanum a me alienum puto»(«Я людина, і ніщо людське мені не чуже»).

            Але так не сталось. Коли Ханенко якраз був з військом у Ладижині, де воював з польськими залогами, до фортеці підступив Дорошенко. Вимагав видати йому Ханенка. Але той відповів листом, в якому вимагав у Дорошенка визнати протекцію короля Речі Посполитої.

Михайло Ханенко, хоч і визначав вищу владу польського короля, проте вимагав прав і для українців. В грудні 1671 року відбувся сейм Люблінського воєводства, і на ньому Ханенко озвучив такі вимоги: визнання православної віри на всій території Речі Посполитої, заснувати Київську Академію та школу для українців. 26 січня 1672 року відкрилася сесія польського сейму, яка мала вирішити ці та інші питання, але вже в лютому вона була зірвана.

          В березні 1672 року в Україні знову почався бунт проти гетьмана, але цього разу проти Дорошенка. І ті міста Правобережної України, які раніше відреклись від Ханенка, тепер знову присягали йому на вірність. Однак мирного рішення два гетьмани так і не досягли. Дорошенко прикликав на допомогу собі величезне військо турецького султана. Об’єднатись з ним сили Дорошенка мали влітку 1672-го. Ханенко поспішив перехопити війська Дорошенка до об’єднання з турками, проте сам був розбитий і ледве встиг втекти до Ладижина. Там його в облозі тримали 4 тижні, але так і не здобули фортеці. З неї Ханенко втік до Білої Церкви. Звідти посилав листи до московських воєвод з проханням допомогти військами, проте ніхто так і не відгукнувся. Ханенко поповнив свої сили білоцерківськими козаками та об’єднався з силами Собєського. Вони громили татарські залоги, проте остаточної перемоги так і не отримали. В кінці літа 1672 року Дорошенко підкорив майже всі міста Правобережної України. Ханенко з родиною втік до Польщі.

          В жовтні 1672 року Туреччина і Річ Посполита підписали мир. За його умовами Україна в її давніх кордонах відходила до козаків під проводом Дорошенка. Козакам Ханенка дозволили вільно вертатись у свої міста і села. Проте сам Ханенко такого дозволу не отримав. Він і далі мусив жити у Варшаві. Взимку 1672-1673 року Ханенко зустрічався з російським послом Протасовим, і просив московської протекції. Пояснював це тим, що в Польщі його недооцінюють.

            В квітні 1673 року Ханенку дозволили повернутись в Україну. При ньому було військо в 12 тис. козаків. Він написав листа російському царю, прохав у нього протекції. Проте той відповів, що надасть її лишень коли Ханенко стане єдиним гетьманом Правобережної України. 11 вересня того ж року полки Ханенка і війська Дорошенка зійшлися в бою під Києвом. Ханенко зазнав поразки і знову втік на Січ. Раніше його там завжди приймали і підтримували, але не цього разу. Та ще й польський король став вимагати повернути гетьманські клейноди. Політична кар'єра правобережного гетьмана наближалися до свого завершення. 17 березня 1674 року в Переяславі відбулася Рада правобережного козацтва. "На генеральній раді нашій Ханенко клейноди військові, булаву і бунчук... з рук своїх здав" і попросив пробачення в козаків, коли кому з них зробив зле. Після цього товариство проголосило гетьманом обох берегів Дніпра Івана Самойловича. Так закінчилася гетьманська діяльність Михайла Ханенка.В 1677-1678 роках Ханенка звинуватили у зносинах з Польщею. Іван Самойлович за наказом з Москви тримав його в’язнем у Батурині. Помер Михайло Ханенко 1680 року.

          Історія нескореності, особистих амбіцій, а проте великої відваги і вірності своїм поглядам, котрі полягали у кращому майбутньому своєї Батьківщини. Трагедія життя Михайла Ханенка демонструє даремну смерть сотень синів свого народу через невміння досягти спільних рішень. Ще одна славетна сторінка нашої історії, яка неодмінно дає нам свій урок.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.