Теорія трьох думок. Частина перша.

Світогляд, або "Насправді біле - це зелене"

Чим відрізняється геніальна людина від просто талановитої? Чим відрізняється талановита людина від просто людини? Чим відрізняється людина від людиноподібної істоти? Здається, між першою і останньою -  прірва? Зовсім ні: думка. Точніше кажучи, три думки.

Перша думка: Насправді біле – це зелене.

Що напхано в голови людей? Багато чого: буденність, повсякдення, професія… Але якщо відкинути це, що залишиться? Світогляд? Від чого залежать прагнення, цілі, мрії тієї чи іншої людини? Чому чорне називають чорним, а біле білим? А якщо навпаки? Якщо насправді чорне – це біле, а біле – це чорне? Хто вирішив, що правильно саме так, а не інакше? А якщо тільки назвати біле чорним, а чорне білим, сутність речі від того зміниться? Все рівно ж чорне залишається чорним, а біле білим, як його не називай – хоч блакитним. А може, навіть і немає ніякої сутності речей, а насправді чорне в одну мить може бути чорним, в іншу – блакитним, а потім уже -  жовтогарячим і це нормально. Від чого ж тоді залежить світогляд людей? Чому одна людина думає, що чорне – це чорне, а біле – це біле. Інша людина думає навпаки. А третя бачить в білому ввесь спектр кольорів і вона, також, безперечно, права.

А чи може хто-небудь примусити ту людину, яка вважає чорне чорним, а біле білим думати, що насправді біле  - це зелене? Навіть і не примусити, а просто пояснити, що це насправді так, і пояснити так, аби людина не вірила в це, а знала, що це так і є: біле – це зелене. Безперечно, може. І є приклади в світовій історії, коли мінявся світогляд не тільки однієї окремої людини, а навіть цілих народів. Білі, червоні, оранжеві і блакитні світогляди – як нам це знайомо і не потрібно навіть прикладів, всі і так знають, про що йдеться.

Світогляд можна всмоктати з молоком матері. Його можна виховувати: з малечку, з дитинства. Його можна ламати, мимоволі людини, примушуючи сплатити за новий, «правильний» світогляд ціну тим вищу, чим міцнішим був попередній світогляд в голові тієї людини, чим глибші корені в її мозок він пустив: сплатити грішми, наприклад, на такі модні сьогодні тренінги люди добровільно несуть гроші і сплачують інколи дуже сумнівним тренерам чималі суми за ламку своїх світів, а чи буде побудоване що-небудь придатне для життя натомість? Сплатити свободою, здоров’ям, життям: пригадаймо радянські репресії 20-го сторіччя – небагато «блаженних» лишали свій світогляд незмінним і, тим більше, насмілювалися його озвучити… Сплатити минулим – тому що після зміни світогляду воно вже не видаватиметься рожевим, як то було раніше і як то дуже люблять декотрі люди. Ціна в кожного своя.

Але чи може світогляд виникнути в людини нізвідки? Ніхто так не  думав. Нічийого прикладу людина перед очима не бачила. Ніхто не ґвалтував її мозок, намагаючись перевернути там все договори дригом. Аж раптом – бац! І новий, зовсім новий світ відкрився. І думає та людина не так, як інші люди, яким їхні «правди» вдовблювали в голову змалечку батьки, вчителі, тренери, начальство, сусіди, знайомі й незнайомі люди безпосередньо чи опосередковано через посередництво літератури, мистецтва, науки, ЗМІ. Бувають такі люди-неофіти? А якщо так, то звідки той новий світ з’являється в їхніх головах і чому? І хто ці люди: генії, божевільні, філософи чи напівбоги?  Це люди – здатні думати. Ті, хто не ймуть віри.

Піддавати істину, закон сумніву, перевіряти, пересвідчуватися на власному досвіді, ставити досліди, помилятися, йти далі – ось перша думка.