СЕКРЕТ ОДНОГО ПОДАРУНКУ

15 января 2013, 16:31
0
176

У 1954 році широко святкувалася 300 річниця возз’єднання України та Росії внаслідок Переяславської ради (тоді говорили «Переяславської угоди», хоча ніякої угоди в Переяславі підписано не було), тож Ро

У силу того, що адміністративний поділ був суто формальним і Москва вільно керувала всіма територіями, 19 лютого Президія Верховної Ради СРСР,«ураховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР», без жодних нарікань прийняла Указ (а згодом – 26 квітня – його одноголосно затвердила Сесія Верховної Ради Союзу) «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».
Ця подія відзначалася з великим розмахом. В усіх куточках республіки відбувалися урочисті збори, виставки й концерти, конкурси й фестивалі. До ювілею «приурочувалися» наукові дослідження, присвячені історії Хмельниччини (І.Крип’якевич, В.Голобуцький), питанням українського мовознавства й літературознавства (І.Свєнцицький, М.Возняк). З’явилося чимало нових музичних творів, зокре­ма опера С.Людкевича «Олекса Довбуш», поставлена Львівським театром опери та балету ім. І.Франка. Вийшли книжки Н.Рибака «Переяславська Рада», П.Панча «Гомоніла Україна», Ю.Мушкетика «Семен Палій», В.Кучера «Устим Кармелюк». У дні підготовки до святкування за рішенням уряду УРСР з Одеси до Львова перевели Російський драматичний театр Радянської армії, а зі Львова до Одеси — театр музичної комедії. На початку 1954 р. указом Президії Верховної Ради УРСР м. Проскурів перейменували в Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область — у Хмельницьку.
Але головною подією все ж стало «дарування» Криму. Після вищевказаного Указу Президії Верховної Ради СРСР питання обговорювалося першою сесією радянського парламенту четвертого скликання, на якій виступили депутати Павло Тичина і Микола Бажан. Вони говорили про те, що дана подія — вияв дружби і довіри російського народу до українського, що це акт, котрий прикрасив наше велике національне торжество.
В Криму на той час були економічні негаразди. В зв’язку із масовою депортацією татар у 1944 та тим, що велика кількість чоловічого населення воювала, півострів майже обезлюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії. У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні врожаї. У 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна, в три рази – тютюну, вдвічі – овочів. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги. І що в цій ситуації зробило керівництво СРСР? Воно перевалило все на плечі України. Тобто Росія віддала Крим Україні, щоб та вирішила всі його проблеми, цим самим не лишаючись вигідної території, ще й зробивши при цьому жест милосердя! Обдуманість такого прагнення підтверджують свідчення його зятя Хрущова Олексія Аджубея про його відпочинок на берегах острова у 1953 році. Микита Сергійович бачив реалії післявоєнного Криму, зустрічався з обманутими переселенцями, тому добре розумів, що без підтримки України півострів занепав би остаточно. Цього було б цілком досить для аргументації, але є ще один чинник: навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область залишалася в економічному просторі нашої республіки. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. УРСР ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. Тож ідеться ще й про промислову залежність.Що зробила Україна для підняття Криму, можна було реально побачити і через десять років. Виступаючи на пленумі Кримського промислового (Хрущовське нововведення) обкому КП України 9 липня 1963 року, його перший секретар М. Суркін, зокрема, визнавав: "Випуск валової продукції промисловості області збільшився за десять років у 3,4 раза. Капітальні вкладення в народне господарство за цей час зросли майже в три рази і склали понад 1,5 мільярда карбованців. До ладу діючих увійшло 76 крупних промислових об'єктів. За останнє десятиліття в містах і робітничих селищах введено будинків загальною площею понад 2,8 млн. квадратних метрів. Виросло 78 нових шкіл на 37 550 місць, на 11,5 тисячі збільшилася кількість місць у дитячих садках і яслах. Приблизно на 1,5 мільйона зросла кількість відпочиваючих на курортах Криму. Помітних успіхів досягло за минуле десятиліття сільськогосподарське виробництво області. Валове виробництво м'яса нині становить 160 відсотків до 1953 року, виробництво молока зросло більш як у два рази, винограду - в 14 разів. Площі під садами розширились у 3 рази, а під виноградниками в 9 разів. А як виросли люди! Якщо в 1953 році в нас нараховувалося 12 тисяч спеціалістів з вищою освітою, то минулого року їх було вже понад 30 тисяч осіб, збільшилась більш як у два рази кількість спеціалістів із середньою освітою і становить нині 46 тисяч чоловік"
Тож не лукавлячи зазначимо, що Україна отримала цю область для її довгої «післяхворобної» реабілітації, інакше б СРСР серед різноманіття ландшафтів мав би ще й безлюдний занедбаний півострів. Так і сталося – сьогодні Крим істотно змінився і розвивається вперед. І не дивно, що сьогоднішні російські шовіністи нарікають на неправомірність передачі території Україні (звісно ж – є чому заздрити!), але вже нічого не можуть зробити.  
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.