Національно-визвольний рух у повоєнний час

24 декабря 2012, 20:51
0
2024
Національно-визвольний рух у повоєнний час

Хроніка боротьби ОУН і УПА проти радянського режиму після закінчення Другої світової війни.

У ніч із 8 на 9 травня 1945 р. німецьке командування підписало акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини. Для Європи найбільша війна в історії людства скінчилась. Проте для українців 9 травня не принесло бажаний мир. На території Галичини війна тривала. Українська повстанська армія не склала зброю і ще десять років продовжувала чинити майже безнадійний опір радянському режиму.

Насильницька колективізація, масові депортації, репресії проти греко-католицької церкви та жорстоке винищення політичних в’язнів протягом перших днів війни з нацистами – ось неповний перелік того, що довелось пережити жителям Галичини та Волині менш ніж за два роки радянської влади. Не дивно, що у 1944 р. місцеве населення Західної України зустрічало «визволителів» не надто радо. Ударною силою руху опору стала Українська повстанська армія.

Після закінчення Другої світової війни керівництво УПА вважало, що зіткнення Заходу і СРСР неминуче, і тому своє основне завдання вбачало в тому, щоб не дати змоги радянській владі закріпитися в західноукраїнському регіоні. І такі прогнози не були безпідставними. Сьогодні небагатьом відомо, що в травні 1945 р. Європа деякий час балансувала на межі початку Третьої світової війни. До 22 травня 1945 р. британські військові розробили план під кодовою назвою «Немислиме». Згідно з ним, проти Радянського Союзу мали виступити збройні сили Великої Британії, США та переможеної Німеччини. Урешті-решт, від цього плану відмовились, зважаючи на військову міць і досвід, які Червона армія здобула у ході війни на Східному фронті.

У 1945 р. Українська повстанська армія застосовувала тактику відкритого протистояння із загонами радянської держбезпеки. Протягом цього року УПА здійснила 2207 збройних акцій, у відповідь на які сталінський режим провів 9238 каральних операцій, під час яких 34 тис. повстанців було вбито і 46 тис. захоплено в полон. Такі втрати вимагали суттєвої зміни тактики. Великі з’єднання поділилися на малі групи, які уникали фронтальних боїв і повернулися до типово партизанських форм боротьби (засідка, напад, саботаж тощо).

Щоб підірвати соціальну базу УПА, радянська влада вдавалася до терору, провокацій проти місцевого населення. 25 листопада 1944 р. влада вирішила всіх близьких родичів повстанців, включаючи неповнолітніх, депортувати до віддалених областей СРСР. До 1953 р. було вислано 203 662 жителі Західної України. Окрім цього, створювалися спeцiальнi  групи, що діяли пiд виглядoм УПA. Вони застосовувались не лише для знищення повстанців, а й всіляко знущалися з місцевих жителів, видаючи себе за вояків УПА. Дo  кiнця 1945 poку діяло 150 спецгpyп, дo склaдy яких вхoдилo  близькo 1800 осіб. Ha 20 лютoгo 1950 poкy зaлишилoся 19 тaких відділів, у яких перебувало 130 осіб. Боротьбу з ворожою агентурою та каральні функції взяла на себе Служба безпеки ОУН-Б (далі – СБ). 11 липня 1944 р. з’явився наказ Р. Шухевича: той, хто буде викритий у зв’язках з НКВС, буде підлягати смертній карі. Протягом 1944 – 46 рр. СБ стратила 11 725 платних агентів радянських спецслужб. Іноді знищували і членів їх сімей. Тільки в травні 1945 р. командування повстанців заборонило застосовувати принцип колективної відповідальності.

До методів боротьби з українським націоналізмом належить також створення під керівництвом співробітників НКВС винищувальних загонів (у народі – «яструбки»). Радянська влада почала їх створювати ще у 1944 р. за рахунок партійно-радянського активу, робітників, службовців підприємств, організацій і закладів, здебільшого польської національності. До основних завдань бійців винищувальних загонів належало: охорона порядку у населених пунктах, захист державних установ, активу, здійснення облав та засад, прочісування лісових масивів та населених пунктів, проведення оперативних заходів, патрулювання, конвоювання, охорона залізничних мостів та інших обєктів державного значення. Створення «истребительных батальонов» із самого початку наштовхувалось на опір місцевого населення. Тому здебільшого утворювались вони не на добровільній основі, а шляхом примусу. Хоч у 1948 р. кількість членів винищувальних загонів перевищила 86 тис., низький бойовий дух і слабка дисципліна були причинами неефективності їх діяльності. Із здійснених ними операцій у вересні 1946 р. ефективними були лише кожна десята. Лише у першій половині 1949 р. боївки УПА розігнали понад 500 винищувальних груп, здобувши при цьому багато зброї та боєприпасів.

Часто комуністична влада застосовувала справді варварські методи боротьби. Окрім численних провокацій, про які було згадано вище, масово застосовувалось спалювання лісових масивів і навіть бактеріологічна зброя. В боях з відділами УПА, порушуючи будь-які міжнародні закони, часто вживали розривні набої. Намагаючись позбавити партизанів лісового середовища, у якому ті почувалися господарями, чекісти дуже часто підпалювали окремі сектори лісу, створюючи на стежках застави, які мали винищувати повстанців, що рятуватимуться від пожежі. До весни 1946 р. на Ковельщині було спалено всі ліси, між Топоровим і Трійцею на північному сході Львівщини знищено близько 5 тис. га лісових насаджень. Улітку 1946 р. запалювальними авіабомбами були підпалені значні лісові масиви на Львівщині. Довідавшись про те, що медики УПА купують ліки на місцевих ринках, радянські агенти з 1946 р. почали отруювати медикаменти. Широко впроваджувалась практика отруювання криниць, озер і річок. Життя мирного населення при цьому не бралось до уваги.

Перші підрозділи УПА на Закерзонні з'явилися навесні-влітку 1944 р. У березні 1945 р. керівником ОУН-Б на цій території був призначений Я. Старух. Першим завданням, яким була зайнята УПА влітку 1945 р., стало знищення переселенських комісій і військовослужбовців Війська Польського. Польська міліція і сили безпеки, що знаходилися в стадії формування, не були здатні ефективно протидіяти активності УПА і ОУН-Б. У зв'язку з цим ряд районів були фактично непідконтрольний польській адміністрації і на території ПНР продовжували діяти великі підрозділи УПА. Загальна чисельність загонів УПА оцінюється у близько 6 тис. бійців.

У 1944 р. між урядами УРСР та Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Протягом жовтня 1944 – серпня 1946 р. до УРСР було переселено 482 тис. осіб – жителів споконвічних українських земель – Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Південного Підляшшя. У квітні – липні 1947 р. польська влада провела операцію «Вісла», у ході якої ще 140 575 українців були переселені на північні та західні території, що раніше входили до складу Німеччини. Формальним приводом до початку операції стала загибель у бою з відділом УПА заступника міністра оборони Польщі генерала К. Сверчевського. Після завершення операції «Вісла», УПА та організаційна мережа ОУН-Б у Польщі фактично припинили своє існування. На 23 липня 1947 р. збройні сили УПА на Закерзонні зменшилися до 563 бійців. Для утримання підозрюваних у співпраці з українським підпіллям був створений концентраційний табір в Явожно. До моменту його ліквідації в січні 1949 р. через нього пройшли 3870 осіб. У Чехословаччині, паралельно з операцією «Вісла», проводилась операція «Акція Б», у ході якої підрозділи чехословацьких збройних сил чисельність 13,5 тис. бійців діяли на перехоплення загонів УПА, що намагалися прорватись до американської зони окупації в Австрії. Протягом цієї операції було вбито 350 повстанців, 112 бійців захоплено в полон. Лише близько 300 воякам УПА вдалось досягнути поставленої мети.

Прагнучи надати своїм діям міжнародного резонансу, загони УПА в 1945 – 48 рр. здійснювали рейди територіями Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Білорусі, Литви. Восени 1946 р. група «Енея» пройшла 400 км, ледве не досягнувши Києва, загін «Хмари» навесні 1947 р. подолав 1000 км, прямуючи до Одеси, група «Прірви» – досягнула Східної Пруссії. У червні 1947 р. близько 3 тис. повстанців вирушили до Західної Європи для проведення там пропагандистських акцій. До Німеччини дісталася третина вояків, інші загинули в безперервних боях. Повстанські відділи вели широку агітаційну діяльність. Друкувалися журнали «Ідея і чин», «Повстанець», «Самостійність», гумористичний «Український перець», бюлетені «Інформаційні вісті» та «Лісовик».

 Тактично важливими для обох сторін були заплановані в Західній Україні вибори до Верховної Ради СРСР на 10 лютого 1946 р. Щоб повністю відсунути повстанців від своєї бази – українського населення, у 1946 р. відбулась найбільша операція радянської влади про українських повстанців – так звана, «Велика блокада». Протягом лютого – квітня у кожне село ввели гарнізон військ НКВС. Війська блокували не тільки входи-виходи із сіл, а й інші важливі для повстанців дороги. Всього для боротьби з УПА було використано 585 тис. багнетів. У воєнній окрузі УПА «Говерля» (Івано-Франківська область), для прикладу, діяло 2655 повстанців. Проти цієї кількості НКВС зосередив 132-тисячне військо. Втрати УПА внаслідок операції становили 5 тис. бійців. Тодішні втрати були важкі ще й тим, що загинуло надто багато командирів і провідників. У 1946 р. припинила діяльність УПА-Північ (територія Волині). Попри вкрай критичні умови, за 1946 р. зафіксовано 1619 повстанських акцій. За даними сучасних істориків, втрати радянської сторони за цей рік сягали 15 тис. вбитими та пораненими.

Одночасно радянський уряд оголосив амністію тим партизанам, що добровільно складуть зброю і припинять боротьбу. Урядові звернення до учасників повстанського руху зявлялися 7 разів протягом 1944 – 49 рр. Ці документи розповсюджувалися масово, за допомогою преси, афіш, листівок, по радіо. Обравши який-небудь район, війська МДБ його оточували, зганяли на майдан чоловіче населення і примушували підписувати заяву про вихід з УПА та засудження українського партизанського руху. Фотознімки таких заяв з підписами публікувались у пресі, як доказ того, скільки «бандерівців» склало зброю. Частина бійців УПА, переважно багатодітні селяни, справді покидали її лави. Добровільно з лісів вийшли, за офіційними даними, близько 41 тис. повстанців. Однак переважна більшість продовжувала боротьбу.

8 – 10 березня 1946 р. підготовлений радянськими органами держбезпеки Собор у Львові анулював Брестську унію 1596 р. і проголосив обєднання галицької церкви з російською православною. Українська греко-католицька церква була ліквідована. Реакцією на цю подію став вступ до лав УПА 281 священика.  

Зрозумівши ілюзорність своїх сподівань на радянсько-американську війну, ОУН і командування УПА на початку 1947 р. переходять до тактики партизанської війни невеликими групами, широкої підпільної боротьби, саботажу, антирадянської пропаганди, індивідуальних терористичних акцій.

Змінились і методи боротьби радянських органів держбезпеки. Тепер замість масових боїв, облав великими силами, що практикувались раніше, органи МВС-МДБ застосовували методи так званого «прочісування» та «розроблювання» («разработки») провідних членів збройного підпілля. Прочісування полягало в тому, що невеликі відділи, звичайно 1 – 5 сотень, оточували несподівано ліс чи село і за допомогою собак обстежували кожен кущ, кожну хату і мало не кожну пядь землі. «Розроблюванням» керівних членів збройного підпілля, кожного зокрема, займалися вищі чини, маючи для цього цілий штат співробітників.

Надзвичайно ускладнилася тоді і проблема харчування воїнів УПА. На початок 50-х рр. на західноукраїнських землях насильницькими методами було завершено колективізацію сільського господарства. Це призвело до жахливого зубожіння всього населення, внаслідок чого воно неспроможне було задовольнити потреби ОУН-УПА в продовольстві. Єдиним джерелом здобування харчів стали радянські магазини і колгоспні продовольчі склади.

У 1947 р. припинили діяльність групи «Буг» (північ Львівщини) і «Лисоня» (Тернопільщина). У 1948 – 50 рр. активно діяли тільки групи «Маківка» (у районі Дрогобича), «Чорний Ліс» та «Говерля» (Івано-Франківщина). Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 року) стала своєрідним поворотним пунктом – після неї організований опір на західноукраїнських землях фактично закінчився. Проте окремі невеликі загони УПА та рештки підпілля продовжували діяти. Наступником Шухевича став Василь Кук, який був командиром УПА до 1954 р., проте йому не вдалося налагодити централізоване керівництво армією.

Навесні 1955 р., за офіційними даними, у підпіллі продовжували залишатись 525 колишніх воїнів ОУН і УПА. Останні підпільники були знищені 14 квітня 1960 р. Біля хутора Лози на Тернопільщині свій смертельний бій із чекістами провели П. Пасічний і О. Центарський. Підпільниця М. Пальчак стріляла в себе, але вижила. Український визвольний рух на Західній Україні остаточно відійшов в історію.

За офіційними радянськими даними, за увесь час боротьби проти сталінського режиму, воїни ОУН і УПА здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло 30 676 військовослужбовців, працівників державних та охоронних органів, місцевих жителів. Втрати УПА за радянськими даними становили 98 846 вбитих, за націоналістичними джерелами – 20 тис.

Тож у повоєнний час український національно-визвольний рух на території Західної України не припинив своє існування. Боротьба за українську державність, яку вела Українська повстанська армія, стала ще більш запеклою та безкомпромісною. Українські повстанці заплатили у цій війні велику ціну, зазнавши значних людських втрат, тому їхня непоступливість та самовідданість у боротьбі за кращу долю свого народу має залишитись у пам’яті нащадків.

За матеріалами:
1. Ганус А. Як упокорювали Західну Україну // Експрес, 6 - 13 січня 2011
2. Киричук Ю. Історія УПА. - Тернопіль: "РРВ управління по пресі", 1991
3. Петровський В., Радченко Л., Семененко В. Історія України: неупереджений погляд. - Харків: "Школа", 2007
4. Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. - Київ: "ПП Сергійчук М.І.", 2006
5. Сущук О. Використання винищувальних батальйонів радянськими карально-репресивними органами у боротьбі з ОУН та УПА на Волині // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського гуманітарного університету. - Вип. 13. - Рівне: "РВВ РДГУ", 2008
6. Шаповал Ю. ОУН і УПА на терені Польщі. - Київ: "Інститут історії НАН України", 2000
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: УПА,ОУН,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.