Чому Скоропадський не став визволителем України?

21 декабря 2012, 00:37
0
264

Сильним монархом йому було не стати.

П. Скоропадського обирають отаманом усього "Вільного козацтва*'. Необхідно зазначити, що жовтневі події у Петрограді П. Скоропадський зустрів вороже. У жовтні 1917 р. корпус генерала Скоропадського не дав можливості 2-у гвардійському корпусові, який знаходився під впливом більшовиків, прийти на допомогу виступу солдатів і робітників міста Києва. За його наказом були роззброєні революційні полки і вислані в Росію. Завдяки діям Скоропадського Центральна Рада змогла зберегти свою перевагу у місті. Незважаючи на цю заслугу перед Радою, він зустрів в українському уряді холодне ставлення до себе, яке поширилося й на корпус. Зокрема, йому не надавали належної допомоги в забезпеченні воєнним спорядженням. Підозрюючи в особі Скоропадського майбутнього "Бонапарта", Генеральний секретаріат змусив його передати командування корпусом генералові Гандзюкові і на певний час відійти у тінь.

Невідомо, як склалася б доля колишнього царського генерала, який оселився на Хрещатику в одній з невеличких квартир, коли б весною 1918 р. в Україні в результаті німецько-австрійської окупації різко не змінилась політична ситуація. Однією з характерних ознак цього було падіння авторитету Центральної Ради, розчарування частини населення у демократичних формах правління та прагнення мати сильну виконавчу владу. По всій Україні проходять з'їзди та збори землевласників, що вимагають передати владу в одні міцні руки та скасувати земельний закон. Німецьке та австрійське командування на Україні майже не звертає уваги на Центральну Раду та її уряд. А австрійський посол на Україні граф Форгач навіть висловив побажання замінити український уряд німецьким генерал-губернаторством.

Фактично доля Центральної Ради, УНР та її уряду була вирішена на нараді 24 квітня 1918 р., що відбулася в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Гренера. Німецький посол в Україні барон Мум, австрійський посол граф Форгач, військові аташе разом з командуванням окупаційними військами остаточно вирішили питання про кандидатуру майбутнього диктатора. Перевагу віддали П. Скоропадському.

Прийшовши до влади за допомогою німців та не маючи твердої підтримки політичних кіл України, Скоропадський змушений був тривалий час узгоджувати свої дії з німецькими генералами.

Восени різко змінилася міжнародна ситуація. Розпалася Австро-Угорська імперія. У Німеччині назрівала революція. Антанта підтримувала російські монархічні організації і ставилася негативно до "сепаратизму" народів колишньої Російської імперії. Усі ці фактори зробили становище гетьманської держави хитким. Вона не мала регулярної армії, а з розпадом Австро-Угорщини та революційними подіями у Німеччині їй загрожувала окупація військ Антанти.

За цих умов гетьман тільки частково виконав пункти домовленості, що були досягнуті з керівництвом Національного союзу. Замість утворення нового національного уряду він реорганізує старий уряд.

Робота коаліційного уряду була нетривалою. Дуже швидко на міністрів-українців в уряді перестали зважати, а після того, як стало відомо, що генерала Денікіна призначено Верховним головнокомандувачем усіма військовими силами на території колишньої Росії, діяльність уряду взагалі стала неможливою. Основною причиною кризи коаліційного уряду стало наполягання міністрів на підпорядкуванні української армії генералові Денікіну. Міністри-українці виступили з різким протестом, але гетьман не звернув на це уваги. Навпаки, він підтримав ідею свого генерального штабу про можливість об'єднання командування військами Дону та України. Скоропадський навіть відважився на зустріч з отаманом Донського війська генералом Красновим, на якій вони вирішували практичні питання співпраці в військовій галузі.

13 листопада 1918 р. в приміщенні міністерства шляхів на Бі-біковському бульварі в Києві відбулося засідання Українського національного союзу, на якому остаточно був схвалений план повстання проти гетьмана та обрано Директорію. У ніч з 14 на 15 листопада вона звернулася з відозвою до населення України, в якій говорилося: "Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народної влади. Все правительство його, як протинародне, проти національне, оповіщаємо недійсним. Пропонуємо генералу Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені урядові посади".

Що гетьман міг протиставити Директорії та масовому народному повстанню? Ще влітку 1918 р. з дозволу німецьких окупаційних властей почалося формування восьми армійських корпусів, їх штаби розташувалися у Києві, Житомирі, Вінниці, Одесі, Чернігові, Полтаві, Харкові і Катеринославі. Проте формування їх йшло дуже повільно. Восени вони не були укомплектовані й озброєні. До того ж більшість солдатів і частина командирів були незадоволені гетьманським режимом.

Залишившись без реальної сили, Скоропадський шукає шляхи до порозуміння з Антантою. Він посилає свого представника до Румунії, де перебували посли всіх держав. З ініціативи Скоропадського новий гетьманський уряд 20 листопада надіслав телеграми білогвардійцям Дону, Кубані, Тереку і місії Добровольчої армії з пропозицією прислати до Києва своїх представників на конференцію, яка б обговорила питання боротьби з Радянською Росією, відновлення монархії та надання допомоги Українській державі у боротьбі з Директорією. 29 листопада гетьман підтримує рішення Ради міністрів видати з державної скарбниці України представникові Добровольчої армії 10 млн карбованців для формування нових військових частин. Та надії Скоропадського виявилися марними.

Після того, як повстанська армія розбила гетьманські частини під Мотовилівкою, в розпорядженні Скоропадського майже не залишилось військових сил. Київ обороняли тільки добровольці та незначна кількість російських офіцерів. 14 грудня війська Директорії ввійшли до Києва, а опівдні Скоропадський підписав останній офіційний документ: "Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляюсь від влади. Павло Скоропадський". Свої повноваження він заповів урядові, але того ж дня Рада міністрів всю владу передала до рук Директорії, яка 17 грудня оголосила гетьмана поза охороною закону, а його майно конфіскувала.

Ось так одна людина здатна перетворити себе з потенційного монарха сильної держави на невдаху, який начебто все робив правильно. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.