І війни не треба було…

30 октября 2012, 07:04
0
238
І війни не треба було…

Минуле чи майбутнє?

Іноді доводилося чути або читати в газетах, що те чи інше село «ліквідується», зникає з карти. Але для багатьох з нас – то просто інформація. Мабуть, шаблонна думка пересічного українця: навряд чи можна щось змінити у тенденції зникнення сіл. Але, якшо чесно, трохи моторошно і незатишно на душі, коли думаєш, що цих сіл не одно і не два. Чому так стається?   А почалося все з візиту до стоматолога…

З кабінету лікаря вийшла бабуся, і замість того, щоб одягтися і йти,  вона знову сіла в чергу. Декого з присутніх це здивувало,  когось зацікавило. Чоловік, років сорока, не витримав і спитав, жартуючи:

 - Що, бабусю, за одним разом хочете всіх зубів позбутися? - Але навряд чи він очікував на ствердну відповідь:

 -Хочу, але лікар ніяк не погоджується. Говорить, що в моєму віці це небезпечно. А мені що робити? Знов приїжджати в місто? У мене пенсії так не хватить на катання. Оце посиджу трохи і знов зайду, може, він забуде мене, прийме за іншу та й вирве ті два зуби?

 - Може, й забуде, - погодився чоловік, - але якщо в нього погана пам'ять, це не  значить, що він дурень, бабусю. Якщо сказав «ні», то, мабуть же, він знає, що говорить. Іншим разом приїдете.

 -Та коли ж іншим, синочок?! - не заспокоювалася старенька. – Це аж через півроку, мабуть, а вони ж болять, як стільки витримати?! Прямо не знаю, що робити…

 - Три за один раз – то й для молодих забагато, - втрутилася жіночка. – Ви і лікаря зрозумійте, як з вами трапиться що – йому ж відповідати. А чому Ви не хочете в інший день?

- Я б прийшла, але мені до міста ніяк добратися. Розумієте, хутір наш далеченько: кілометрів з двадцять є село, а він за кілометра півтори від нього…

- Неблизький світ, але попросіть когось, дітей чи сусідів,  у кого є авто, нехай відвезуть, - порадив чоловік.

 - Діти в Москві на заробітках. Та й живуть вони вже багато років у місті, у них там дім. А інші … Хто ж стане возити щодня?..

 

        Бабуся ще довго розповідала, бо питаннями її просто таки засипали. Було дійсно цікаво. Виявляється, у  Павлово за документами проживає усього 29 чоловік. Із них віком до 18 років лише одна людина. Але вона там не мешкає:

- То просто реєстрація – міські часто так роблять, аби зекономити на комунальних платежах, - говорить бабуся. - А взагалі, нема чого там робити молоді. Знидіти можна від такого безпросвіття.

       Майже всі інші жителі – пенсіонери. Такі от метричні відомості. Нам захотілося перевірити, як справді живеться в таких хуторах. Хоч і не надто віддалених від міста, але зникаючих…І через декілька днів ми навідалися туди.   

       …

Виявляється, приїжджі тут викупили деякі будинки під дачі – і це, насправді, радість. Бо хоч якось оживає ця місцина влітку. Щось тут будується, метушиться – одним словом – «живе». Коли ж весна або осінь дощові – дорога розкисає. Тоді  виходить майже як за Гоголем: «не кожен дачник добереться до середини шляху». Не кажучи вже про зиму, коли і самим місцевим не вибратися до магазину, який знаходиться всього нічого – в сусідньому селі. Зрозуміло, що жоден підприємець не буде розпочинати свій бізнес у Павлово, бо тут не окуповується навіть виїзна торгівля – у простонароді «лавка». Затрати на бензин перевищують той мізерний прибуток, який можна отримати з продажу. ФАП у тих  же Киянах. А жителі, якщо ви, шановні читачі, не забули – пенсіонери. Тож нехай здоров’я їх не підводить, бо …  Навіть продовжувати не хочеться, що на них чекає тоді.

          «Школа», «бібліотека» – це слова, які давно зникли з лексикону павловців.   Ставлення до цього тут  неоднозначне  – хтось переймається «старінням населення» і вважає, грубо кажучи, що  для молоді «ученье – свет», а хтось навпаки говорить: «Понавчали ми їх, а вони що? П’ють і курять – та й більше нічого»…

       В свідомості прокинулись надзвичайні цікавість і здивування, коли ми побачили на одному з подвір’їв … вітряк. Ні, не млин, а генератор. На жаль, поспілкуватися з господарем-дачником нам не вдалося. Але місцеві жителі пояснили, що то за «сільський ексклюзив»:

-  Телевізор він не потягне, то для світла…

         Перестраховуються люди. Бо, мабуть, здогадуються, як «швидко» поремонтують їм лінії, трапся негода… А було з’явилася надія, що сюди йде цивілізація – і це для економії електроенергії…

         Залишені без нагляду господарства, пусті хати, розбиті вікна й перекособочені від часу забори – все це складові сумного павловського пейзажу. Не надто приємне видовище, чесно. Таке враження, що знаходишся на кладовищі. Коли бачиш, які будинки кидають господарі, то розумієш, що роблять вони це не від хорошого життя. Навіть літня зелень і співочі пташки не тішать, коли перед очима така картина. Навпаки. Як споглядаєш навколишні чагарники, мимохіть здригуєшся від думки, що забуваєш, який зараз рік.  Говорити про технічний прогрес, світову демократію тут якось не хочеться. Не надихає ситуація. Запустіння, як у минулому столітті одразу по війні.

       Цікаво, яке майбутнє у цього населеного пункту? Від усього в хуторі віє занепадом. Навіть дороги і стежки під самими дворами у людей позаростали неймовірної висоти будяками. Вони непомітно зникають. Власне, як і саме Павлово.

      Це не здивувало, якби хутір був десь у далекім Сибіру, і цивілізація туди ніколи не доходила. Але ж тут все було! Було життя. Це не глухоманія,  а руїна. Прикро. До болю.

         Такі от відвідини. І не край світу ніби, а розруха якось швидко прийшла в    українські села. Адже це лише один хутір із десятків вимираючих сіл у нашій державі. Молодь сюди не повернеться вже і не вдихне життя. Хіба що стануться якісь кардинальні зміни. Звичайно, хочеться запитати: «Хто винен?» і «Що робити?». Та кого? І взагалі, чи знає хто відповідь?! Що треба зробити, аби не з’являлися отакі «павлові» хутори?!

      Коли виїжджали додому, мій колега, зітхнувши, сказав лише одну фразу: «І війни не треба було…». Дійсно, докотилися до повоєнної розрухи  тихим-мирним шляхом, так, що ніхто і не помітив того…

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.