Наклеп чи цензура?

19 сентября 2012, 07:52
0
375

Нова сесія - нові законодавчі перли. Цього разу провладна більшість напевне під впливом прочитаного колись Артикулу Петра I (1751р.) прийняла в першому читанні середньовічний законопроект.

Нова парламентська сесія - нові законодавчі перли. Цього разу провладна більшість напевне під впливом прочитаного колись Артикулу Петра I (1751р.) прийняла  в першому читанні середньовічний законопроект, яким вносяться  зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо посилення відповідальності за посягання на честь і гідність людини.

Згідно зі змінами до законодавства, журналістів, а також інших громадян, що поширять інформацію, яку хтось розцінить як посягання на його честь і гідність, чекає кримінальне покарання.

Колись петровий Артикул до злочинів проти честі і гідності відносив наклеп і образу. Цим злочинам присвячена ціла глава XVII «Про поносітельних листах лайливих і лайливих словах». Згідно Артикулу наклеп поділявся  на усний та письмовий.  За усний наклеп карали піврічним тюремним ув'язненням, крім того, винний зобов'язаний був публічно заявити перед судом про те, що він збрехав. У разі відмови зробити таку заяву винний піддавався тюремного ув'язнення і штрафу у великих розмірах. Наклеп у письмовій формі Артикул називався пасквілем: «Пасквіль їсти його, коли хто лист виготовить, напише чи надрукує, і в тому кого-якій справі звинуватить, і воно явно приб'є або прибити велить, а імені свого і прізвиська в оном не зобразив» (тлумачення Артикулу 149) . За такий пасквіль виносився вирок не тільки в тому випадку, коли в ньому повідомлялися неправдиві відомості, але тоді, коли в ньому повідомлялися цілком достовірні дані. У таких випадках присуджували тілесне покарання шпіцрутенами, або тюремне ув'язнення, або посилання на каторгу. Причому застосування покарання мотивувалося тим, що винний «істинним шляхом не пішов, щоб іншого прогріхи оголосити» (Артикул 149). 

Поки що в законодавчі новелі Журавського не прописали каторгу чи тілесне покарання інакодумців, але хтозна, який буде мати вигляд документ в другому читанні. 

Цікавим виявилось і співпадіння реєстрації та внесення в порядок денний парламенту  цього «шедевру»: спочатку були спроби закрити ТВІ, а тепер запроваджують такі собі цензурні правила у вигляді можливого наклепу.

Та що ж означає наклеп для нинішньої влади? Чи насправді ці норми закону призначенні для якогось там захисту, а не для боротьби з журналістами, політичними опонентами та простими громадянами, чиї права можна закатати в асфальт, якщо в суді будуть визнані Ваші дії, чи слова як наклеп.

В Кримінальному кодексі України 1960 р. наклеп визначався як поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу (ст. 125, див. також Постанову ПВСУ № 7 від 28.09.90 р.). Після втрати чинності КК 1960 р. (замінено на КК України 2001 р.) з кримінального законодавства України такий склад злочину як Наклеп зник, оскільки не був включений у новий КК. Проте сам термін наклеп зберігся в інших законодавчих актах, зокрема у Законі України «Про інформацію» (визначення поняття оціночного судження) і у Конституції України (ч. 2 ст. 80).  

Рада Європи раніше виступала за декриміналізацію вище згаданих законів.  Якщо сьогоднішні проголосовані зміни все таки буде прийнято, наша держава порушить усі  міжнародні зобов’язання, які напряму стосуються дотримання стандартів свободи слова, викладених в Резолюції № 1239 (2001)  Парламентської Асамблеї Ради Європи,  «Свобода вираження поглядів та переконань і функціонування парламентської демократії в Україні» та Рекомендаціях № 1513 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи  «Виконання обов'язків і зобов'язань, взятих  Україною при вступі до Організації».

Сам автор закону ніби умисне прирівнює внесені зміни до КК, як стандарти європейського законодавства багатьох європейських країн, зокрема Німеччини, Австрії, Франції, Чехії, Польщі.

Але міжнародна судова практика показує, що так званий наклеп давно втратив свою актуальність, зокрема у США карні закони про наклеп перестали застосовуватися в 1950-ті роки (і були б сьогодні визнані неконституційними, крім тих норм, що застосовуються до заяв, здатних спричинити порушення суспільного порядку). У Великій Британії норми, пов'язані з наклепом, залишаються частиною загального права і фактично не використовуються в останні роки. У Франції, Німеччині і Швеції карний і цивільний процеси можуть проходити одночасно і розглядатися одним складом суддів. Причому в карному процесі підсудному може бути присуджено штраф на користь держави, тоді як у цивільному процесі грошові виплати нараховуються на користь потерпілого.

У ряді країн встановлення істини, підтвердженої фактами, забезпечує повний захист від обвинувачень у наклепі (Австрія, Німеччина, Велика Британія, США). У Німеччині й Австрії позивач несе тягар доказу того, що факти, які завдали шкоди, помилкові. У США також позивач повинен довести хибність тверджень, принаймні коли це зачіпає суспільні інтереси. У Франції встановлення істини забезпечує захист, крім тих випадків, коли факти мають термін давнини більш десяти років, коли вони порушують право на приватне життя, стосуються правопорушення, за яким є рішення про помилування, що перевищує термін давнини, визначений законом, або втягує особу, яку було виправдано. Як у Великій Британії, так і у Франції відповідач несе тягар доведення правди. Слабкість цієї вимоги полягає в тому, що відповідачі-журналісти як правило посилаються на конфіденційні джерела інформації.

Навіть якщо факти відображені неправильно, у більшості країн журналіста не буде визнано винним, якщо йому не вдалося перевірити їх належним образом (Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, США). Більш того, у Німеччині позивач повинен довести, що наклепницька публікація була навмисною або викликана недбалістю. На практиці, однак, суди більш схильні трактувати сумнівні випадки на користь преси. В Австрії і Нідерландах відповідач-преса несе тягар доведення сумлінності і суспільного інтересу; у Нідерландах журналісти демонструють високий рівень сумлінності при більш серйозних правопорушеннях. У Швеції відповідальний редактор повинен довести, що публікація виправдана (тобто суспільний інтерес до інформації є більш вагомим, ніж інтерес із захисту порушеної особи) і що інформація була щирою чи опублікована в загальноприйнятій формі. Таким чином, наприклад, публікація інформації про незначне податкове шахрайство політичного діяча, була б виправданою, а публікація подібної інформації стосовно приватної особи – такою б не була. Деякі країни захищають привілеї для правдивих і точних повідомлень про слухання суду, парламентських сесій та інших випадків, зазначених у відповідних нормативних актах (Австралія, Велика Британія).

Отже враховуючи світовий досвід впровадження кримінального покарання за наклеп, та українське сьогодення можна сміливо заявити, що іншого способу покарання незалежних ЗМІ - влада не знайшла. А законодавча бутафорія змін до  Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо посилення відповідальності за посягання на честь і гідність людини є нічим іншим, як черговою цензурою. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.