Перевірка

5 июня 2012, 10:23
0
461

крадемо потихеньку

ПЕРЕВІРКА

 

Національна медична академія наук України – це вища наукова медична установа держави зі статусом самоврядної організації, незалежна у проведенні досліджень і розробці напрямків наукового пошуку. Академія здатна ефективно вирішувати такі завдання, як визначення прі­оритетних напрямів розвитку медичної науки, проведення на високому нау­ковому і методичному рівнях фундаментальних і прикладних досліджень, сприяння інтеграції академічної, вузівської та галузевої медичних наук і формування єдиної політики у цій сфері. Основними завданнями підпорядкованих їй 33 науково-дослідних інститутів та 3 науково-практичних центрів, що мають 3 спеціалізовані поліклініки і 29 клінічних та поліклінічних відділень є проведення фундаментальних та прикладних досліджень у галузі охорони здоров’я і медицини та надання високоспеціалізованої медичної допомоги хворим.

 

Саме так мала б починатися стаття, котра б розповідала про досягнення НМАНУ. Але цього разу переді мною така ціль не стоїть. Цього разу я буду рахувати чужі гроші. Ні, таки не чужі, а державні, тобто наші з вами. Слова про велику кількість інститутів і центрів мене одразу навели на думку: адже це – тисячі обітованих квадратних метрів, котрі здаються в оренду. А там де оренда…

 

Там, де оренда, там і фінанси, а там, де фінанси, там і зловживання. Ну, уявіть собі – академією в оренду здається 30 квадратних кілометрів площ – клінік, поліклінік  і так далі. На цій території спокійно могли б розташуватися 15 Монако!!! Та чого вже гріха таїти, у місцях, не менш прибуткових, ніж ця маленька, славна країна.

 

А чому мене це так зачепило?.. Не так давно у Наталії, моєї знайомої, захворів чоловік. Діагноз звучав як вирок. Рік по лікарнях. Як водиться, почалося з одного, потім хвороба дала серйозні ускладнення, за ними – кілька операцій. Чоловік залишився жити, але тепер змушений перебувати під постійним наглядом лікарів і вживати ліки. Таке трапляється часто. Але що мене вразило найбільше, – він лікувався у дорогих приватних клініках, котрі розташовані на території інститутів ідентичного профілю. І саме лікарі офіційних установ радили цій сім’ї звернутися до комерційної клініки. До чого це призвело, я вже розповів. А ось що мені потім повідала Наталія:

 

— За день я платила в середньому по шістдесят тисяч гривень. Правда, догляд — висококласний. Не знаю, як там в Європі чи в Америці, але тут вони старалися і робили все, що потрібно. З того світу витягнули. А я була в такому стані, що гроші вже не мали значення. Це зараз рахуєш і жахаєшся. Дещо продала... Добре, що друзі допомогли. Тепер потихеньку віддаю. Та головне, що чоловік живий, а гроші ще заробимо…

 

У контексті сказаного повернімося до офіціозу: «Щороку в установах академії надається стаціонарна  медична допомога 150 тисячам хворих, з яких понад 80 відсотків у рамках наукових робіт, виконується понад 80 тисяч найскладніших операційних втручань. У поліклініках інститутів та спеціалізованих поліклініках щороку консультується близько 700 тисяч хворих. Медичну допомогу зазвичай отримують хворі зі складною патологією. Лише у 2010 році в клініках та лабораторіях установ НМАНУ запроваджено 987 нових методів лікування, діагностики та профілактики».

 

Тобто академія працює успішно, і випадок моєї знайомої — поодинокий? Просто паралельно з НМАНУ – працює багато фірм і фірмочок, котрі орендують там приміщення. У свою чергу кошти, що надходять від оренди допомагають академії виживати у наших складних умовах. Отже, це – взаємовигідний альянс. Адже цього року видатки розвитку із загального фонду державного бюджету України на потреби НМАНУ затверджені лише на рівні 57,3 відсотки. (У минулі роки – й того менше!). При цьому діагностична апаратура  більшості установ НМАНУ працює набагато довше експлуатаційних термінів, а понад 40 відсотків високовартісного обладнання – технічно і морально застаріле! Ситуацію справді могли б поліпшити гроші, котрі надходять від оренди, але… Від оренди у 2012 році передбачено отримати 18 567 200 гривень або лише 3,8 відсотків до потреби у коштах, призначених на утримання, облаштування , ремонт та придбання майна. А це – зовсім небагато, коли пригадати територію, що здається в оренду НМАНУ.

 

Чому так відбувається, я поцікавився в одного із працівників академії. Його пояснення звучало досить цинічно:

 

— У нашій країні лікарню, клініку, кафедру чи навіть міністерство завжди очолює лікар, нехай і з професорськими регаліями. Але організація роботи і управління такими установами вимагає керівників зі спеціальною освітою — менеджерів. Добре, якщо людина має талант і очолила таку організацію. Та коли доручають людині фінанси, а вона зеленого поняття в них немає… У нас же керівники — часто випадкові люди, як це не прикро звучить. Талановиті в медицині, а в іншому – не завжди. А ось за кордоном давно розподілено поняття медичного персоналу і менеджменту. Тому не обов’язково потрібно шукати корупцію там, де люди «просто» не вміють розпоряджатися коштами.

 

Невміння розпоряджатися територіями, що здаються в оренду, завжди створюють умільців розпорядитися грішми. Ну, наприклад, (згідно інформації Рахункової палати «Про результати аналізу джерел формування та ефективності використання коштів, одержаних установами від оренди державного майна») ще у 2001 році на базі Інституту урології та нефрології з клінікою на 290 ліжок було утворено новий заклад — Інститут урології на 230 ліжок та Інститут нефрології. Про цей інститут говорити без співчуття неможливо. Заклад, покликаний здійснювати фундаментальні та прикладні дослідження з проблем нефрології у руслі сучасних напрямів розвитку світової медичної науки і практики та надання стаціонарної, амбулаторної і консультативної допомоги хворим нефрологічного профілю, майже 10 років не забезпечений відповідною матеріальною базою. У той час, коли близько 1 мільйона громадян України  потребують нефрологічної допомоги!

 

До всього в країні практично не діє система запобігання виникненню хвороб сечової системи та адекватного їх лікування, що призводить до щорічного збільшення кількості хворих і до передчасної смерті щороку більш як 9 тисяч пацієнтів, унаслідок неотримання адекватної терапії! До національного реєстру 2010 року вписано майже 500 тисяч хворих нефрологічного профілю. Замісну ниркову терапію отримують до 70 відсотків хворих, котрим потрібне таке лікування. Але реальна картина значно гірша.

 

Замість по-братньому поділитися потужностями із Інститутом нефрології, починаючи з 2003 року інститут урології АМН України передав понад 1100 квадратних метрів приміщень в оренду ТОВ «Український інститут сексології та андрології». За ліцензією МОЗ України, це підприємство надає платні медичні послуги, тобто дублює роботу свого орендодавача. Ні для кого не секрет, що віднедавна у цих закладів і спільне керівництво. І за таких у мов не дивно, що кошти від оренди, сплаченої ТОВ спрямовуються на утримання власних приміщень. А це — більш як 1,5 мільйона протягом 2010-11 років!

 

Та це не один приклад того, куди йдуть державні кошти. Як засвідчує перевірка Рахункової палати України, керівники багатьох установ НМАНУ «грішать» тим, що плодять власні комерційні структури, де заробляють чималі гроші. При цьому занижують орендну плату для себе, коханих, або ж – що теж трапляється із впертою постійністю – «нарізають» для власних фірм «зайві метри» орендної площі. А ще — просто ігнорують законодавство, роздаючи державне майно в оренду під готелі, буфети без оформлення відповідних договорів та допускаючи інші порушення.

 

Та коли б ми писали про ТОП-10 найграндіозніших порушень у цій сфері, мабуть, перше місце варто було б віддати ЗАТ «Державний науково-виробничий  комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів «Банк крові» із державною часткою 51 відсоток та 49 відсотків у ТОВ «БіоМедТранс».

 

Чому так детально про відсотки? Бо згідно з установчим договором та статутом ЗАТ «Банк крові», Фонд держмайна сплатив вартість державної частки шляхом передачі строком на 10 років права користування адміністративним корпусом Інституту травматології та ортопедії АМН України і приміщення корпусу пансіонату Наукового центру радіаційної медицини АМН України. Перше приміщення є пам’ятником архітектури, що перебуває під охороною держави. Згідно акту приймання-передачі приміщень, ЗАТ «Банк крові» був зобов’язаний не відчужувати і не передавати приміщення або його частину  у власність, користування, володіння, оренду чи управління третім особам. Про що одразу забулося, і ЗАТ «Банк крові» здає його в оренду одразу трьом підприємствам. Ну, здавалося, це робиться для добрих справ – заради підтримки самої ідеї: власне створення банку крові. Але починаючи з 2003 року ця структура не працювала взагалі! Було проведено якісь ремонтні роботи у приміщенні пансіонату — з демонтажем вентиляційної системи і переплануванням нежитлових приміщень… В Інтернеті я знайшов кілька повідомлень щодо діяльності «Банку крові», у них йшло про сутяжництво із властями міста Сімеїз, що у Криму, за право оренди вілли «Ксенія» і дачі «Мрія». Видно мало їм київських площ! Жодної мови про те, чим банк покликаний займатися і про його активну діяльність – ні слова! Установи НМАНУ, в яких відібрали приміщення, не можуть їх повернути назад. Щодо оренди, то її отримують аморфні керівники ЗАТ «Банк крові». Та що найбільше вражає у цій історії, так те, хто платить за них комунальні послуги! Звісно, ті, кому приміщення належали до того як їх передали «Банку» — Інститут травматології та ортопедії і Науковий центр радіаційної медицини АМН України.! Мало того, бюджет через це недоотримав майже 7 мільйонів гривень! Куди пішли ці гроші – сподіваюся, з’ясують правоохоронні органи. Але і це не головне. Кров, котра могла б порятувати тисячі життів і якої немає в запасниках «банку» — ось це дуже серйозний злочин.

 

Подивував Рахункову палату, а з нею і нас, Інститут нейрохірургії ім. академіка А. П. Ромоданова. Майже 700 квадратних метрів – наліво, без погодження НМАНУ. Тут просто роздавалися площі комерційним структурам, без договорів. Іноді угоди не підписувалися більше року, а фірми продовжували працювати. Однак у правоохоронців є сумніви у самаритянських чеснотах тих, хто «альтруїстично» дозволяв таку оренду. Але не нам судити. Однак на цьому керівництво інституту не зупинилося. У 2009 році вони передали в оренду площу понад 560 квадратних метрів фірмі, яка влаштувала там готель «Уют» «з метою розміщення пацієнтів інституту і родичів, що їх супроводжують». Дзвонимо туди, цікавимося вартістю проживання… Ціни, щоправда, не надто високі, як для Києва, однак недешеві, як для тих, хто приїжджає до хворих. Скажімо відверто, не самаритянські ціни – точно. Але коли зазирнути в документи на оренду – там взагалі все шито білими нитками. Право здачі не узгоджено з НМАНУ, не пройдено обов’язкової нотаріальної та державної реєстрації. І що більше зачіпає… Інститутський корпус – стоїть довгобудом, а готель — ось він, готовий прийняти усіх бажаючих.

 

Що у цій історії повчально – це те, що від усіх непорозумінь із орендою, якість обслуговування «простих» хворих не поліпшилася. Лікарі, котрі залишилися працювати у державних установах поруч з комерційними структурами теж не відчули поліпшення свого життя. А, може, навпаки, тільки поглибився контраст?

 

Мій співрозмовник із академії пояснив це так:

 

— Держава не може поліпшити ні якість лікування, ні надати потрібну апаратуру нашим науковим установам, ні її утримувати. Це можуть зробити тільки комерційні структури. Вони і підтримують нашу офіційну науку «на плаву».

 

Та повернусь я до історії Наталії, з якої й починав розповідь. Після операції її чоловік прожив півроку. Через борги і високовартісне лікування вона продала квартиру, автомобіль. З дітьми переїхала жити до матері в Бориспіль. Якось у нас зайшла розмова про те, що сталося — з лікуванням, з втраченими грішми… Вона сказала:

 

— Я щаслива, що Бог мені вділив ще півроку із Сашком. Але у чому я тепер переконана на сто відсотків: такого, що робилося в клініці не має бути! Бо це не по-людськи!

 

У 2011 році, з приходом нового керівництва, НМАНУ припинено використання орендаторами більш як тисячі квадратних метрів площ клінік, лікарень, які вони займали протягом 7-12 років. Переглядаються й інші орендні відносини. Та втрачено час, і кошти. Тому залишається відкритим питання:  хто їх має повернути в державну скарбницю? 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.