Пам’яті жертв гітлерівських концтаборів

2 ноября 2011, 08:09
0
575

Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити»

Вже більше ніж півстоліття минуло з часів Другої Світової Війни, а незалежна Україна відсвяткувала своє двадцятиріччя, проте й досі ми мало знаємо про тих, на чиїй крові та праці виросла наша держава. Мова йде не про політичних діячів з гучними іменами, а про звичайних людей, які хотіли жити, жити у вільній країні. Про їхні долі та сподівання, страждання та боротьбу. Про жахи полону та концентраційних таборів і про вміння не втрачати людяність і доброту. Саме цю сторінку нашої історії відкриває книга безпосереднього учасника тогочасних подій  Данила Чайковського «Хочу жити!».

Назва книги виявляє основний провідний мотив твору О.Данського – жага до життя у будь-яких обставинах. Саме цій пристрасті підкоряються серця героїв твору. Проте у кожного свій вибір шляху. І саме в таких важких обставинах виснажливої щоденної праці, постійного голоду та морального приниження відкривається справжній характер людини. У книзі поряд існують кати і жертви, полонені, які стали звірами у людській подобі та ті, хто змогли зберегти в собі часточку людяності, ті, хто можуть вбити заради наживи та ті, хто діляться останнім заради життя. Калейдоскоп характерів та доль, подій та переживань. Життя на межі, коли цинізмом прикривають зворушення, а жорстокістю – власну слабкість.

Книга змушує читача запитати себе,а що зробив би ти сам? Чи зміг би залишитися людиною? І саме у цій відповіді криється ключ до розуміння тексту. Адже автор не дає оціночних суджень, він просто пише про побачене без прикрас і вигадок. І тому так врізаються у пам'ять слова, тому іноді так хочеться закрити книжку. Проте навряд чи це у когось вийде, тому що, не зважаючи на всі жахи, людині властиво сподіватися на краще , тому що будь-яка жорстокість повинна врівноважуватися людською добротою.

Безсумнівно, крім глибокого психологізму ця книга містить багато історичних фактів і біографічних відомостей. Вона є своєрідним політичним й історичним документом, часописом доби. Автор розповідає про наших співвітчизників, які не лише вистояли в той жахливий час, але й активно боролися проти червоного й коричневого тоталітаризму. Про чотирнадцять тисяч українців, які пройшли через жахи Аушвіцу, та про українських політичних в’язнів, заарештованих гестапо після проголошення Степаном Бандерою Акта про відновлення незалежності України 30 червня 1941 року. Про сотні замордованих членів націоналістичного підпілля, серед яких брати Степана Бандери, Костюк Роман, Микола Климишин, сам автор та багато інших реальних постатей.

«Хочу жити» є чи не єдиним пам’ятником українським героям антинацистського опору. ЇЇ мета – показати силу духу людини, яка у своєму житті керується  вищими ідеалами добра, любові до ближнього та боротьби за волю свого народу. І саме тому її необхідно читати кожному свідомому громадянину сучасної України. Щоб почерпнути для себе трохи мужності та людяності і з надією рухатися у майбутнє. Адже як сказав Анатоль Франс: «Майбутнє – у сьогоденні, але майбутнє – і в минулому».

Яна Гончарова, студентка Інституту журналістики, 1 курс, 1 група

 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.