Українська радянська культура ХХ століття

15 января 2013, 19:48
0
468
Українська радянська культура ХХ століття

«Культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.»

     Саме таке визначення слова «культура» дає нам словник, але у ХХ ст. радянська влада встановила головний закон для творців того часу: «Ніякої свободи слова!». Митці повинні були тільки прославляти комуністичну партію, певні погляди на життя людини та її розвиток. Твори, які не проходили цензури, були заборонені, а їх творців жорстоко карали. Це були важкі часи для багатьох видатних письменників, поетів та інших культурних діячів.

     Гриміли гармати, а українські діячі і тоді були зі своїм народом, мистецтво закликало до боротьби за свободу нації. Це був вагомий внесок художньої культури у майбутню перемогу. В діючих арміях, на фронтах великої війни перебували письменники О. Гончар, А. Малишко, М. Бажан, М. Стельмах, Л. Первомайський, О. Десняк, кінорежисери О. Довженко, Т. Левчук, мистецтвознавець Г. Лотвин, багато інших діячів художньої культури.

     У повоєнні часи творцям культури довелось жити й працювати в певній системі суспільних координат, формуватися в умовах особливої духовної атмосфери того часу. Ця культура створювала дуже специфічне середовище людського буття. Також в її розвитку є свої духовні надбання. Серед них і такі, що підносяться над рівнем системи і мають загальнолюдські значення. Культура еволюціонувала, видозмінювалася, але залишалася незмінною у своїх принципах. Мистецтво та культура були змушені зважати на цю реальність.

     Через неприйняття більшовизму та радянської влади, у 20-ті роки відбулася значна еміграція діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість таки продовжувалася, але вже за межами батьківщини. Ще кілька хвиль еміграції прийшлися на 40-ві та 70-ті роки.

     З приходом до влади М. Хрущова настає «відлига», політична ситуація змінюється, настає полегшення для суспільства, що породило малі надії на вільне життя. Головна суть кардинальних змін полягає в лібералізації всього суспільного життя. Тому 60-ті та 80-ті роки були більш стабільним періодом. На жаль, все це було лише ілюзією. Жодна реформа не була доведена до кінця, що призвело до «застою». В кінці 50-х років сформувався зовсім новий рух «шістдесятників» — письменників, художників, вчених. Ці люди мали високий освітній рівень, художній смак і великий талант. Це був моральний, етичний опір блискучої когорти талановитих особистостей тоталітарному режимові. Поступово почали розвивалися майже всі сфери художньої творчості, особливо література. Привселюдно заявили про себе такі автори, як: О. Гончар, І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко, М. Вінграновський. Їх культурницька діяльність не вписувалась у рамки дозволенного та викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почалися масові репресії. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

     У 50 – 70-х роках виникло таке значне для того часу явище, коли політику уряду та його головних діячів почали відверто критикувати. Спочатку невелика,а потім все більша і більша кількість людей, яких потім почали називати дисидентами. Вони вимагали ширших громадських, національних та релігійних прав. У 1976 р. була створена Українська Гельсінська група.

     Негативною рисою того часу був розвиток українського живопису, де переважала зображальність над виразністю. Основним переконанням влади було те, що мистецтво повинно бути зрозумілим «широким масам трудящих», творчий пошук нових форм та ідей був заборонен.

     У 1960-х роках Київ був одним із осередків руху авангардної музики світового масштабу. Створюється група митців «Київський авангард», члени якої зазнавали різного роду утисків, що врешті-решт призвели до розпаду групи.

     В ці роки український кінематограф робить великий крок вперед. На екрани вийшли такі картини, як: «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Захар Беркут» Л. Осики, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «В бій ідуть одні старики» Л. Бикова та інші. Але багато фільмів так і пролежали на полицях кілька десятиліть через те, що були не до вподоби тогочасній владі.

     Але у 1991 році, після здобуття Україною незалежності, починається вже новий етап розвитку як культури, так і самої історії України. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.