Борис Маріан: «Я не шкодую, що сидів за свої ідеї»

17 января 2013, 10:22
0
243
Борис Маріан: «Я не шкодую, що сидів за свої ідеї»

16 листопада 2012 року відбувся обмін думками між студентською спільнотою та поетом, публіцистом, шістдесятником Борисом Маріаном.

Сухі історичні факти рідко можуть розказати щось про емоції, почуття та настрої епохи. Тому якою б не була важливою теорія, іноді надзвичайно корисно звертатись безпосередньо до людей, учасників тих чи інших подій. Така унікальна нагода випала студентам-журналістам першого курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

На зустріч до них прийшов Борис Маріан, відомий молдавський публіцист, поет, перекладач, громадський діяч, автор кількох поетичних збірок. Але окрім того, це ще й один з фундаторів руху опору шістдесятників в Україні.

«Здравствуй, племя молодое, незнакомое», – таким жартівливим звертанням до зацікавлених студентів розпочав розмову Борис Тихонович.

Першокурсники були заінтриговані в першу чергу тим, що відомий публіцист в свій час був студентом факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, куди він потрапив з молдавської сільської школи. «Я почав писати  в районну газету ще в п’ятому класі», – говорить Борис Маріан. Його «першою ластівкою» був фейлетон про місцевого бригадира. Той самовільно забрав собі сусідське дерево, пересунувши паркан. Але творчим дебютом Бориса Маріана була  епіграма на вчительку,він написав її у класі на дошці. «Тоді вчителька прийшла до нас додому. Ну а мати дала мені гонорару по одному місцю!», – згадує Борис Тихонович. Але і потім він продовжив писати  – до популярної в селі соромітської поеми додав продовження. Це принесло йому неабияку популярність серед старших парубків, які навіть почали кликати ще малого хлопця з собою на посиденьки.

Але мрія бути журналістом ніколи не полишала Бориса Маріана. В Молдовії не було відповідного факультету, тому він і вступив до Києва. Це був 1953 рік, і факультет журналістики у Київському державному університеті тільки почав своє існування. «Той перший випуск 58-го року був насправді кращим. Але я того року навчання не закінчив…», – ділиться спогадами Борис Тихонович.

Спочатку майбутній поет, а тоді ще студент, майже нічого не розумів на лекціях, бо викладалися предмети українською, а її Борис Маріан не знав. «Я хотів тікати додому:мовою не володів, високі будинки лякали, – жартома говорить він. – Але одногрупники як дізнались, то відмовили»

В студентські роки вперше вийшов друком в університетській газеті вірш Бориса Маріана, перекладений Борисом Олійником. Тоді Борис Тихонович ще не писав українською – він почав це робити вже в таборах. «Я хотів бути радянською людиною. Я був піонером! Але бачив навколо несправедливість. Хрущов засудив культ особистості Сталіна і ми пішли за ним. Проте він виявився сталіністом», – з болем говорить публіцист.

У 1956 році в Угорщині спалахнула революція. Угорських студентів підтримували і українські – виходили з транспарантами «Руки прочь от Вены!». Борис Маріан, вже четвертокурсник факультету журналістики, написав «Програму-мінімум» – пакет назрілих реформ для перебудови СРСР. Він поділився думками з «друзями», які вже наступного дня дали знати про це відповідні органи. Напроти Червоного корпусу, де тоді був факультет журналістики, є сіра будівля. Це була внутрішня тюрма КДБ. Там невдовзі і  опинився Борис Маріан. Пізніше Київський обласний суд виніс вирок: п’ять років у виправно-трудових таборах.

«Табори були найкращим університетом. Там зібралась еліта – антирадянські люди. Разом зі мною сидів також і син Романа Шухевича. Отам була справжня школа. Це було наше благородне братство. Найбільше мені запам’ятався страйк на сьомому главпункті. Я тільки прибув у табори, а вже через тиждень – страйк! Приїхав сам начальник ГУЛАГу. Я не був у комітеті, що займався організацією, але  все одно потрапив у штрафний. І взагалі я не жалкую, що сидів за ідею», – поділився Борис Тихонович.

Після таборів Борис Маріан повернувся до Києва. На факультеті журналістики його не поновили, роботи також не мав. Тому подався до Москви – вступати в інститут і таки вступив. Згодом знайшов  і роботу. Тільки після розпаду СРСР  Борис Тихонович став головним редактором провідної молдовської газети, почав писати книги. Зараз його творчий доробок нараховує 10 збірок, планується ще одна. «Зараз пишу спомини,мемуари», – ділиться Борис Маріан.

Студенти залишали аудиторію, все ще перебуваючи у замисленому стані. Борис Маріан все таки змусив задуматись про те, а чи зміг би хтось з присутніх  покласти п’ять років життя за ідею та свою країну.

Олена МАРТИНЕНКО

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Історія України,письменник,дисиденти
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.