"Наше суспільство досі боїться відкрито говорити про секс"

Погляд на сексуальні меншини та проституцію від волонтера, а також думки, чому українці досі критично налаштовані до представників цих соціальних груп.

Світлана Собова - волонтер та тренер. Останні два роки дівчина проводить тренінги із виховання толерантного ставлення до людей із ВІЛ СНІДом. Так, її діяльність тісно повязана із людьми, які мають іншу сексуальну орієнтацію, причетні до секс-бізнесу чи мали справу із наркотиками. Отож, погляд на сексуальні меншини та проституцію, а також думки, чому українці досі критично налаштовані до представників цих соціальних груп.

В Україні бояться публічно говорити про секс-меншини. Можливо, думають, що це  може увійти в норму і буде навколо суцільний розбрат. Звісно, не треба пропагувати це явище, влаштовувати гей-паради. Але варто говорити про це у школах. Адже таке явище - не аномалія, це результат психологічної травми чи виховання.

 Стереотипи про геїв підтверджуються частково. Я знаю двох геїв, яких ми запрошуємо на тренінги, от один із них запевнив, що представники цієї секс-меншини найкращі друзі для жінки. Йому часто ставлять це запитання на тренінгах. Це зрозуміло, воно стереотипне й усіх цікавить. А він відповідає: «Конечно да, конечно я лучшая подружка. Потому что  я не завидую и не боюсь ничего сказать. Если она виглядит дерьмово я ей так и скажу: «Ты виглядиш сегодня дерьмово». Ця фраза усіх «убиває»!

Про те, що людина належить до сексуальної меншини буде говорити якась творча особистість. Представники звичайних робочих професій мовчатимуть і навіть проявлятимуть певну ворожість.

До явища гомосексуальності варто ставитися нормально. Таке у суспільстві є, і нікуди від цього не дінешся.  Пригадайте історію Ромео і Джульєтти. Усі навколо були проти того, щоб вони були разом. Та чи перестали вони кохати одне одного? Така ж ситуація із представниками секс-меншин. Якщо ми скажемо будемо забороняти геям зустрічатися, невже вони одразу стануть гетеросексуалами?! 

Найтолерантніші до проблем ВІЛ СНІДу ті люди, які на прикладі власної сімї чи знайомих пережили цей досвід. І навіть лікар, який досконало знає про всі шляхи передавання СНІДу, буде казати: «Береженого Бог береже», - це український менталітет. 

Не треба виправдовувати, чи захоплюватися людьми іншої сексуальної орієнтації чи жінками із секс-бізнесу. Просто не звинувачуйте їх. 

Я за легалізацію проституції. Тому що тоді її може зменшитись, це додаткові надходження до державного бюджету, і легалізація передбачатиме перевірку на хвороби. З’являться місця і це явище не буде поширено в нічних клубах та на трасі. Проституція - древня професія, якщо її із давніх-давніх часів ніхто не викорінив, то те, що ми її не сприймаємо чи засуджуємо, ніяк її не знищить. Можливо, змінивши наше ставлення до такого явища, ми змінимо ситуацію у цілому. 

Вважаю, що проблема проституції – це проблема не жінок. Вони б цього не робили, якби не було попиту. Чоловіки не завжди отримують те, що хочуть від жінок. Жінка із секс-бізнесу, яка буває у нас на тренінгах, розповідає, що багато клієнтів приходить за мінетом. Аргументуючи це тим, що дружина соромиться займатися оральним сексом. А соромиться вона тому, що є величезний вплив суспільства, який вважає це аморальним. Наше суспільство досі боїться говорити про секс. Воно каже: «Займайтесь сексом, але будьте трохи одягнені»

Можу виправдати жінку із секс-бізнесу, коли вона надає послуги людині із вадами. Це нормально, коли людина хоче сексуальних стосунків. Але з ним ніхто не хоче їх мати, оскільки лякає якась фізична вада. Нехай тоді краще людина матиме інтимні стосунки із повією, аніж робитиме незаконні речі, наприклад, розбещувати неповнолітніх чи нападати в темних парках на жінок.

Українці мислять стереотипно. На одному із тренінгів ми проводимо таке завдання: роздаємо дві картки, на яких написи «винні» й «невинні». І даємо перелік усіх можливих категорій, які ведуть ризиковану поведінку й можуть стати ВІЛ-інфокованими. Це чоловіки: одружені, неодружені, жінки: одружені, неодружені, чоловіки, які мають секс із чоловіками, лікар, інфікований на робочому місці, діти. І просимо учасників визначити хто винен, хто ні. І це просто вражає! Українці чітко розмежовують: діти, лікарі, неодружені - невинні. Всі інші – винні. Тому що ми починаємо стереотипно мислити: якщо він одружений і заразився, значить він зраджував дружині. Американці відкладають картку «винні». І вони кажуть: «А хто ми такі, щоб вирішувати хто винен. І чи знаємо ми усі обставини, при яких вона інфікувалась. Можливо жінка поїхала працювати за  кордон, а потрапила в секс-бізнес. Їй кололи наркотики і інфікували умисно».  Після таких аргументів українцям стає дуже незручно.

У нас є сформоване ставлення до людей із ВІЛ СНІДом у суспільстві. І це ставлення  нав’язують усім. У школі не вчать мислити індивідуально. Це так, як на уроках літератури тобі ставлять гарні оцінки тому, що ти прочитав критику і можеш її переказати. І нікого не цікавить чи погоджуєшся ти з прочитаним чи ні. Мало є вчителів, які б цікавилися твоєю думкою. І підтримували її, навіть, якщо вона інакша.