Шапка Мономаха.

Не всім вона підходить!

                                                                 Піфагор: «Життя подібне до театру: в                     

                                                                            ньому часто досить дурні люди 

                                                                                        займають найкращі місця».

   Ох і важка ж вона – ця шапка! Не кожному під силу носити її на власній голові, хоча бажаючих кандидатів вистачає, як і з задатками справжнього Мономаха, так і дрібних мономашиків, але більшість – з непомірними, часто необґрунтованими, амбіціями. Через ці амбіції  багато з них не відчувають землі під ногами, а до своїх соратників ставляться, як до перегною, яким хотять удобрювати дорогу до заповітної шапки Мономаха. І це до соратників таке відношення. То що ж тоді говорити про мільйони звичайних українських виборців, тобто нас з вами?! Адже саме за холопів та холопок мали і мають наш люд окремі кандидати на пост Мономаха, в т. ч. і нинішній Межигірський «Мономах» зі своїм «покращенням життя вже сьогодні» для нас та ненаситною жадобою збагачення поза будь – якими нормами (юридичними і моральними) для себе та найближчого олігархічного оточення, а також більшість кандидатів на менші пости.

   Такі нарцисизм, гіпертрофована уява про свою винятковість, а насправді – зверхність, і «гнучкість» політична, а простіше – добре замасковане пристосуванство заради власної кар’єрної та матеріальної вигоди (чого тільки вартує просування за гроші у виборчі списки та одномандатні округи непевних кандидатів у депутати, які згодом стають гнилими «тушками», а їхнім просувачам – хоч би що), часто –  густо характеризують багатьох, хоча і не всіх, нинішніх явних та прихованих кандидатів на посаду Мономаха (треба ретельно вивчати їхні біографії, хто ким і при кому працював, хто їм протегував, що доброго ними зроблено для нашого люду, адже за самих себе вони не забувають), а насправді – мономашиків, бо шапка Мономаха є заважкою ношею для їхніх голів та тіл. Те ж саме стосується і більшості кандидатів – мисливців за меншими шапочками.

   А може не обов’язково цю шапку дозволити носити тільки Мономаху? Може досвідчена та вольова Жінка, яка в різних аспектах здатна бути сильнішою за деяких нинішніх Чоловіків – претендентів на мономашу шапку, краще справиться з даною місією? Та й серед нашого люду можна знайти таку Мономашку, як і з великим  професійним, так і з дуже гірким тюремним досвідом, через замовлене її ворогами незаконне уярмлення (визволення все одно буде, як це сталося з її побратимом Юрієм Луценком, й не за горами), але не зломлену каральною системою ні духовно, ні фізично та ще більш загартовану боротьбою проти внутрішньоокупаційного режиму України, з критичним переосмисленням (я сподіваюся) своїх дій та помилок, зокрема і в підборі кадрів, здатною подбати про добробут звичайних посполитих та про «світле майбутнє» нинішніх, жируючих за рахунок приниженого українського люду, правителів, бо тепер ніяк не зв’язана з ними, межигірськими можновладцями і олігархами, позалаштунковими домовленостями чи зобов’язаннями, що й відрізняє її від деяких інших претендентів.

   Древньокитайський філософ Лао – цзи у своєму трактаті «Дао де цзін» писав: «Кращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує. Дещо гірші ті правителі, які вимагають від народу їх любити і вивищувати. Ще гірші ті, яких народ боїться, і найгірші ті, яких народ зневажає».  

   Тому виборцям, які є холопами та холопками у розумінні окремих кандидатів на мономаший трон, треба добре думати, голова і тіло якого з них здатні витримати величезну вагу шапки Мономаха та відповідальність за її носіння з користю для них самих – обирачів, а не для наступного, обраного ними ж, носія, перш ніж дозволити комусь одному її одягнути. Так само треба діяти і відносно претендентів на дрібніші крісельця, більшість з яких нічим не відрізняються від окремих своїх «старших товаришів», охочих посісти український трон. Та й опозиційний кандидат на посаду Мономаха має бути єдиним уже в першому турі виборів, щоб не дезорієнтовувати виборців, активістів і не розпорошувати людські та матеріальні ресурси.    

   Тож, щоб і надалі не бути холопами та холопками – кріпаками і рабами для можновладців різних політичних мастей і рангів, а стати відповідальними та повноправними громадянами Держави Української, справжнім Українським народом – єдиною нацією, треба все глибоко обдумувати, критично аналізуючи нашу минувшину і свої голосування, перш ніж вручати шапку Мономаха тому чи іншому кандидату на український головний владний престол, а менші шапочки – кандидатам на різні дрібніші престолики.

    Бо в противному випадку, без обдумування та аналізування, може вийти так, як сказав російський письменник – сатирик та правозахисник Віктор Шєндєровіч: «Сработал чєловєчєскій фактор і барани вибралі сєбє козла».