Постать Миколи Міхновського в історії України

18 декабря 2014, 19:51
0
19
Постать Миколи Міхновського в історії України

"Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації.."

«Боротьба — це рух, це фізичне й моральне зусилля, але кожен рух, кожне зусилля є глибоко відразливе для ледачої нації»

 

Микола Міхновський.  Його часто зневажали, боялися, вважали небезпечним. Він пізнав ненависть опонентів і зраду колишніх друзів. Його погляди поділяло лише невелике коло однодумців, для інших він був зарозумілим демагогом, шовіністом і авантюристом. По трагічній кончині його ім'я надовго втаємничили від поколінь українців, яким він присвятив усе життя. На думку сториків, постать ідеолога державної самостійності України Миколи Міхновського є однією з найтрагічніших у нашій минувшині

 

Микола Міхновський завжди йшов проти течії — для нього існувала тільки власна мрія, задля якої він жив і дихав. Цю мрію він означив, іще будучи студентом-першокурсником правничого факультету Київського університету святого Володимира: державна самостійність української нації.

"Микола Міхновський належав до тієї когорти людей, кого неможливо назвати "людиною свого часу". Він його випереджував. У той час, коли його сучасники несміливо подавали голос за автономію України, він звучно і твердо відстоював ідею українського самостійництва і своєю безкомпромісною боротьбою наближував перспективу незалежності конкретними справами", — підтверджує доктор історичних наук Федір Турченко. Шлях до реалізації своєї мети юний Міхновський почав шукати у Братстві тарасівців, засновники якого 1891 р. на могилі Тараса Шевченка присяглися "всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї великого Кобзаря. Він створив ідеологічну платформу Братства, назвавши її "Credo молодого українця", за суттю своєю — перший програмний твір, у якому сформулював революційну й якоюсь мірою божевільну для того часу мрію. "Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави. Ми боремося за самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну — від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама", — рішуче й безповоротно окреслив 18-річний Микола Міхновський власне життєве кредо.

Братство тарасівців не змогло реалізувати ці бунтарські ідеї — вже за два роки більшість його членів опинилася за гратами або у висланні — але Микола Міхновський, який дивом уникнув арешту, не збирався зупинятися на шляху до мети. "Після розпаду Братства він став біля початків Революційної української партії, принісши до неї не тільки ідею самостійництва, десятикратно помножену на жагуче бажання добитися свого, але й перший в історії країни XX століття революційний заклик до збройної боротьби українського народу за свої права", — пише харківський історик Павло Ковтуненко.

Уперше РУП голосно заявила про себе відкритим листом до тодішнього міністра внутрішніх справ Сипягіна з приводу заборони уряду розмістити напис українською мовою на пам'ятнику Іванові Котляревському в Полтаві.  "Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить здобути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крові! А та кров, що поллється, впаде як народне прокляття на Вашу голову, Пане Міністре, і на голови всіх гнобителів нашої нації!", — йшлося в тексті, написаному Міхновським.

Проте сам Міхновський вважав подібні звернення до імперському уряду "малими справами", які не могли мати істотних наслідків. "І мовчати я не можу, мої побратими не можуть, бо така заборона (напису на пам'ятнику. — О.Г.) є прямо фактом того, як безголосих українців принижують, а цього дозволяти не можна", — писав він згодом в одному з листів.

Більш значущою подією у біографії РУП і Миколи Міхновського стало написання ним славнозвісної брошури "Самостійна Україна", в якій автор висловлював переконання, що "тільки держава одноплемінного державного змісту може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всестороннього духовного розвитку і осягнення найліпшого матеріального гаразду".

"Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації! І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім'ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народню душу і, хай навпаки логiці подій, ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі!", — йшлося в творі, який побачив світ у Львові 1900 р., а згодом декілька разів перевидавався. Подібні висловлювання й досі лякають багатьох запліднених марксистсько-ленінською ідеологією політиків, а що вже казати про початок XX століття! Відомий громадський і політичний діяч Сергій Шемет, який за кілька років до описуваних подій уникнув страти завдяки зусиллям адвоката Миколи Міхновського, називав книжку "Самостійна Україна" величною і революційною, проте визнавав: автор надмірно ідеалізував цвіт нації — так звану третю генерацію інтелігенції, тому й зазнав нищівної критики. "Надії ідеаліста-самостійника на цю третю генерацію української інтеліґенції, як ми всі вже тепер знаємо, не справдилися; видко це не цвіт нації був, а пустоцвіт. Революційна Українська Партія в своїй більшості не пішла за Міхновським. Вона була спровокована і розложена соціялістичними впливами російськими, які, оперуючи гаслами всесвітнього пролетарського об'єднання і соціяльної перебудови цілого світу, відтягнули увагу кількох українських поколінь від питань національно-державних", — напише згодом Сергій Шемет у посмертній згадці про Миколу Міхновського.

Сучасні історики називають "Самостійну Україну" першою декларацією українського націоналізму на початку XX ст. "Микола Міхновський понад сто років тому надав поняттям "націоналіст" та "націоналізм" інтегрованого — всеохоплюючого, всепідвладного характеру: "Нація — над усе, Україна — українська, соборна — над усе!". Ідеологічні твори Міхновського — не тільки історична пам'ятка. Ідеї, закладені в них, суголосні нашому часові, коли на терези історії знову покладено дилему: бути чи не бути єдиній і неподільній, незалежній і самостійній Україні", — визнає професор Василь Яременко.

І сьогодні напевне є немало тих, хто в рядках "Самостійної України" вбачає шовіністичні настрої і звинувачує її автора в надмірному й невиправданому радикалізмі. Проте не забуваймо: гасла, які проголосив Микола Міхновський у своїй брошурі, для початку XX ст. були не просто новими й сміливими — вони були, за свідченням сучасників, "чимось фантастичним, ефемерним, майже божевільним, звісно, й крамольним".

Розрив із РУП став для Миколи Міхновського тяжким моральним ударом. "Це була повна катастрофа, бо він побачив, що це молоде покоління для українського державного діла пропало, що сили, придатні для національної революції на Україні, всі пішли на службу соціялістичному iнтернаціоналові в його всеросійській національній формі. А в те, щоб загальноросійська соціялістична революція визволила Україну, він ніколи повірити не міг. Я думаю, що ця катастрофа повернула ціле життя Міхновського в інший бік", — згадував Сергій Шемет. Надією для Миколи Міхновського після болісного розриву з РУП стало заснування ним 1902 р. суто націоналістичної Української народної партії, яка сповідувала самостійницькі погляди. Своєрідний маніфест нової партії — "Десять заповідей УНП" авторства Міхновського — київський історик Лариса Нечитайло називає сьогодні одним з "найвідвертіших та найгостріших зразків самостійницької літератури за всю українську історію, Біблією українського руху за незалежність". "Міхновський прагнув домогтися свого: щоб його почув і зрозумів широкий загал, щоб народ повірив у самостійну Україну. Тому не втомлювався повторювати: "Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу Самостійна, Вільна, Демократична Україна — Республіка робочих людей — оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилась на світ на те, щоб здійснити цей ідеал. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів", — цитує історик положення "Десяти заповідей". Міхновський намагався використати всі засоби, всі шляхи, якими б його думки дійшли до людей: заснував перший на Наддніпрянщині україномовний журнал "Хлібороб", дописував у журнали "Слобожанщина", "Запоріжжя", "Сніп", "Самостійна Україна", видав книжку "Справа української інтелігенції", повернувся до активної адвокатської практики. "Міхновський виступає оборонцем в ряді голосних процесів після 1905 року, особливо в таких, в котрих уряд, порушуючи основи права і справедливості, користувався судом як знаряддям помсти. В цих процесах Міхновський завжди підкреслював українські національні моменти…", — згадував Сергій Шемет.

Наступним етапом поширення ідей самостійності Микола Міхновський вважав створення української армії, тим більше що УНП, яка робила ставку лише на тонкий прошарок аполітичної української інтелігенції, стала для нього затісною. "Перше завдання — це творити власну військову силу всіма засобами, які до того будуть надаватися. Мусимо розвинути шалену агітацію серед війська — на фронті й у запіллю. Мусимо й будемо вимагати від командування, щоб виділило українців в окремі національні частини. В разі спротиву — а він буде напевно — будемо творити частини, не питаючись", — цитував плани Міхновського його соратник Вартоломій Євтимович. Спротив був, і чималий. Центральна Рада не могла сприйняти українізацію війська, ініційовану Міхновським. Створені за його почином перші українські військові частини — Полк імені Богдана Хмельницького та Полк імені гетьмана Полуботка — не визнавалися за правомочні, а "молоді старшини, добрі українські патріоти, які виїхали до своїх частин, щоб творити з них українські сотні й курені", за свідченням Вартоломія Євтимовича, часто "зникали без сліду".

"Справжньою нашою національною траґедією було те, що діячі Центральної Ради, в руках котрих під ту пору опинився провід нацією, зовсім не хотіли відродження української військової сили, боялися його і всіми своїми силами цьому відродженню противилися", — згадує Сергій Шемет. Небезпечного й одержимого незручною ідеєю опонента Миколу Міхновського просто видалили з поля зору. "Спроби Міхновського організувати національний рух, у тому числі й серед військових, за створення української національної держави наштовхнулись на лютий спротив з боку Грушевського, Винниченка та Петлюри. Щоб усунути з політичного поля Міхновського, його було відправлено, не без участі Петлюри, на фронт", — пише професор Іван Белебеха. Але Міхновський був не з тих людей, хто легко здається. Після повернення з фронту Микола Іванович приєднався до нової Української демократично-хліборобської партії, створеної на Полтавщині, брав активну участь у її конференціях, разом із нею пройшов через усі перипетії державного перевороту 29 квітня 1918 р. Зі встановленням гетьманату УДХП пропонувала Павлові Скоропадському кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду, однак гетьман запропонував тому лише пост "бунчужного товариша" — свого особистого радника, від якого Міхновський відмовився. Його відверто боялася будь-яка влада з тих, що розривали Україну на шматки. Міхновський — людина міцної вдачі, залізної та непохитної волі — був незручним, ба й небезпечним, опонентом. "Він був з тих людей, які вміють заразити — романтик, мрійник і ентузіаст. Але й — політик, свідомий дійсності і обставин. Я, що близько знав Миколу Івановича Міхновського, мушу відзначити ще одну його рису — сарказм… Ніхто так не вмів "приставити слово" — охарактеризувати свого противника, як він", — писав один із засновників Союзу української державності та УНП Віктор Андрієвський.

Директорію Микола Міхновський вважав справжньою трагедією, але бути пасивним глядачем загибелі України не міг. "Він розробив детальний план повалення Директорії, особисто виїхав у Кременчук до полковника Петра Болбочана з пропозицією поповнити лави військового Запорізького корпусу за рахунок добровольців-селян і виступити проти, як він казав, "принизливої для України влади", — пише історик Павло Ковтуненко. Утім, через день після приїзду Міхновського Болбочана, за наказом Петлюри, заарештували, а сам Микола Іванович потрапив до лікарні з важкою формою тифу. "Більшовики захоплюють місто, і Міхновський попадає до в'язниці. Заходами місцевої адвокатури і національно настроєної місцевої української групи більшовиків Міхновському вдається визволитись з в'язниці, а потім виїхати на Херсонщину", — свідчить Сергій Шемет. Невдовзі тяжко хворий, спустошений, Микола Міхновський оселився на Кубані. Викладав у педагогічному технікумі у станиці Полтавській, гірко переживав крах своїх ідей. "Головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її. Націоналізм — ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених. У нас в Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, виключаючи небагатьох, переважно з інтелігенції, — не націоналістична. Вона не має національної свідомості серед загалу… не має наймогутнішої зброї для захисту своїх інтересів", — констатував він.

У 1924 р. Міхновський повернувся до Києва й оселився у свого друга Володимира Шемета. "У перші дні по приїзді він був у піднесеному бадьорому настрої, але дуже скоро почав змінюватися. Все частіше я бачив похмурий вираз на його обличчі, все більше безрадісних нот чулося в його голосі. Тут, у серці України, до якого він так поривався, він побачив навколо себе не таких людей, яких сподівався побачити. Ворожі до українства численні елементи й свої ж таки "обивателі-малороси", скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотисте тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії", — так описав київські місяці життя Миколи Міхновського його колега по педагогічному технікуму Микола Марченко. Сергій Шемет згадував, що Микола Міхновський, остаточно знекровлений відсутністю підтримки в Україні своїх ідей, збирався емігрувати, просив друга зібрати інформацію про можливість заробітку за кордоном: "Я поспішив вислати дозвіл на візу, а становище еміґрації описав так, як сам собі уявляв. Картина вийшла досить похмура. Його надії на закордон впали, сили його покинули. В останній коротенькій записці він писав мені: "Ваш лист — цінний по своєму основному мотиву. Не бринить в ньому надія на краще. От так і в мене. І сюди круть і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання усім, хто мене пам'ятає". 3 травня 1924 р. Миколу Міхновського знайшли повішеним у садку садиби Шеметів на Жилянській. "Він постав перед неминучими більшовицькими репресіями, був схоплений чекістами, після тортур написав на паперовому клаптику: "Ніж вони мене, краще я сам себе" — і повісився. Важко повірити, що такий енергійний борець покінчив добровільно життя самогубством, вважаючи справу самостійної України програною", — зазначає професор Василь Яременко.

Ми не знаємо достеменно, чи став Микола Міхновський жертвою імперської машини, чи добровільно вирішив накласти на себе руки, бо вже не бачив світла в кінці тунелю. Утім, знаємо напевно: він упав жертвою свого часу, який випередив на цілу епоху, заручником 
своєї мети, якій судилося здійснитися лише через кілька десятків років.
Миколу Міхновського можна сміливо назвати одним з найвидатніших політичних діячів 19-20 століть. "Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любові до України, що в іншій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а серед нашої інтелігенції запалилися цим вогнем лише одиниці. Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуттям. Малесеньку любов до пісень і вишиванок він розпалив у полум'я великої любові до України".

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.