Та дуже швидко члени
гуртка переконались, що народ вони знають недостатньо і визнали за найпершу
потребу ходити в народ, збирати з його уст пісні, прислів’я, вчитися у нього
мудрості. Тим більше, що в галичан
зберігався безцінний скарб – фольклор, яким захоплювалися німецькі та польські
вчені. Мисленний ефір у Галичині було перенасичено народною творчістю: піснями,
колядками, забобонами, гаївками, приказками і ворожбою. Це свідчило про те, що
простий народ Галичини живе своїм життям.
Члени
«Руської трійці» вболівали за долю рідного народу, дбали про його освіту.
Недаремно їх називають «будителями» Галичини.
Усі троє народилися в
священицьких сім’ях, а «русинські»
священики тодішньої Галичини майже нічим
не відрізнялися від інших селян у побуті. До того ж їх дитинство пройшло в
найглухіших селах, типу хуторів, і іншого спілкування, як із сільськими дітьми,
вони не знали. Але це не завадило майбутнім «трійчанам» стати великими
письменниками.
Маркіян Шашкевич -
(6 листопада 1811, Підлисся — 7 червня 1843, Новосілки) — західноукраїнський (галицький) пророк, письменник, поет — зачинатель нової української літератури в
Галичині, священик УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч. Перший
речник відродження західноукраїнських
(галицьких) земель. Народився
в селі Підлисся Золочівського повіту в
сім'ї священика. Навчався в Бережанській гімназії,
був вільним слухачем Львівського університету. У 1838 році
закінчив Львівську духовну семінарію — і його призначено парафіяльним
священиком у селах Львівщини: Гумниськах, Нестаничах і
Новосілках. Маркіян Шашкевич –
енергійний, наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву, на подвиг.
Він збирав фольклор на рідній Золочівщині. На думку Кирила Студинського, Маркіян Шашкевич був «першим русином у Галичині,
який пройнявся ідеєю національності». На мою думку, значення Маркіяна Шашкевича
як народного пророка («Будителя») Західної України співмірне з Тарасом Шевченком («Кобзарем») як національним пророком всієї України.
Помер Маркіян Шашкевич у злиднях від туберкульозу і
його поховано в Новосілках. Слава його як Будителя (пророка) галицької і національної русько-української
свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати
посмертно.
Яків
Головацький
Народився
Яків Головацький 20 жовтня 1814 року в селі Чепелях, Золочівського округу (нині
Бродівський район, Львівської області). Початкову, гімназійну та семінарську
освіту здобував у Львові, а в семінарсько-університетські роки навчався також у
Кошіце і Пешті. Він багато мандрував по Галичині, Буковині й Закарпаттю,
збираючи фольклор та вивчаючи народний побут. Яків Головацький - один із
перших перекладачів сербських та хорватських пісень українською мовою, а також
розвідок про сербські народні пісні. Він був більше ученим, ніж поетом.
У своїх наукових працях письменник
відстоює спільність українського народу, наголошує на тому, що українській мові
належить помітне місце серед інших слов’янських мов. Працьовитість його як
ученого майже дивовижна, тим більше, в таких умовах.
Іван Вагилевич
Іван Вагилевич ( 2 вересня 1811 —10 червня 1866 року ) — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.
Народився у сім'ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського
району Івано-Франківської області).
Початкова
освіта — школа в Бучачі; потім — гімназія Станіславова. Навчався
у Львівській духовній семінарії. Під час навчання брав участь у польських
конспіративних організаціях. Автор романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав «Слово о полку Ігоревім» українською і польською мовами, давши
науковий коментар.
З 1835 року і до кінця життя виступав, в
основному, як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні
розвідки в руських (українських), чеських і польських виданнях. Наукова
спадщина Івана Вагилевича настільки
багата, що й досі ще
не зібрана і не вивчена.
Незважаючи
на всю суперечливість життя та творчості Івана Вагилевича , він
залишається для українців шанованою персоною, будучи одним із зачинателів
українського руху просвітництва та першовідкривачем багатьох фолькльорних
українських тематик. Тому в багатьох містах та селах України шанують автора
«Руської трійці», називають вулиці його
іменем, ставлять меморіальні дошки та пам'ятники.
Навколо «Руської трійці»
об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її
члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським
революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи історію
рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні
літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що русини Галичини, Буковини й Закарпаття є
частиною українського народу, який має свою історію, мову та культуру.
Діяльність «Руської трійці», викликана як соціально-національним
поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських
народів.
Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і
перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани»
укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833).
У 1834 р. «Руська
трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій
збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що
засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за
своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки
поліція взяла під пильний нагляд.
Поступово питання мови з проблеми
суто філологічної переросло у політичну. У своїх творах «Трійця» звертала увагу
на політичну історію, на докази самостійного політичного існування українського
народу в минулому. Період від XIV до XVIII ст. на Україні, зокрема в Галичині,
вона характеризувала як час утрати національної незалежності. Члени трійці
вбачали в козацтві символ національно-визвольної боротьби народу. Вони першими
вказали на соціально-національні причини руху опришків, показали, як свавілля
польських панів спричиняло селянські виступи. Висвітлюючи героїчне минуле
українського народу, члени трійці показували українській громаді можливий шлях
розв'язання національних проблем.
На мою думку,
надзвичайно важливм є те, що члени трійці вперше в суспільному русі
внесли у програмні документи ідею возз'єднання всіх українських земель у складі
майбутньої федерації. Україна мала стати соборною державою з двох штатів -
Східного (Лівобережжя) і Західного (Правобережжя з Східною Галичиною).
Дії Шашкевича, Вагилевича та Головацького для тогочасного суспільства
були нечуваними. Вони викликали проти себе бурю переслідувань. Сміливці
неодноразово ризикували життям. Так, наприклад, Шашкевича вистежували, щоб
скарати його на смерть за прилюдні виступи українською мовою.
Неоціненна заслуга Шашкевичового гуртка перед українським народом – видання альманаху «Русалка
Дністрова», який справив сильне враження у слов’янському світі. На жаль, основна частина тиражу «Русалки
Дністрової» була конфіскована, й тільки двісті примірників розійшлося по Галичині й Україні.
Автори
відмовилися від старомодної книжної мови, застарілої орфографічної системи та
кириличного шрифту, замінивши їх живою народною мовою та новомодним фонетичним
правописом. За словами І. Франка «збірка була свого
часу явищем наскрізь революційним». Вона стала визначною подією національного
руху і поклала початок новій літературі на західноукраїнських землях.
Та офіційні кола Галичини
вихід книжки сприйняли вороже і на неї було накладено цензурою табу саме через
спадковий зв’язок із забороненою раніше «Зорею». Одразу після опублікування
«Русалки Дністрової» розійшлася лише невелика частина примірників, а решта
зберігалась у Львівській цензурі до 1849 року. Видавці альманаху опинилися під
наглядом поліції та зазнали переслідувань.
Подвижницьку працю «Руської
Трійці» прихильно оцінили не тільки провідні культурні діячі Наддніпрянщини (Т.
Шевченко, М. Максимович, І. Срезнєвський та ін.), а й чимало учасників
визвольних рухів і діячів культури слов’янських народів, підвладних Австрії,
яких з галичанами об’єднувала спільність інтересів у боротьбі за демократичні
перетворення і національну свободу. Завдяки їхній безкорисливій підтримці
галицькі діячі мали змогу отримувати багату інформацію з питань
громадсько-культурного життя.
Безперечно, діяльність «Руської Трійці» в Галичині мала
величезне прогресивне значення. Все, що вони пропонували, було новим і
незвичним. Їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у
творах народної мови, обстоювання народності в мистецтві – все це відкривало
перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на
західно-українських землях.
На
мою думку, основна заслуга діячів «Руської трійці» в тому, що вони перші на
Західній Україні піднесли прапор боротьби за нову, народну культуру. Це
справжній героїзм - заспівати рідну пісню серед поміщицького ярма, злиднів і
суцільної асиміляції, часи, коли для трудящого народу над Дністром про волю ще
не могло бути й мови. Так, в них були свої
помилки, прорахунки, але важко було не помилитися в ті безпросвітні часи
піонерам літературного відродження.
Діячі «Руської Трійці» глибоко шановані в Україні.
Їхніми іменами
названі вулиці, ставлять меморіальні дошки та пам’ятники, науковими закладами вивчається їхня спадщина.