Військові суди: анахронізм, чи виклик часу?

Сьогодні ми маємо ситуацію, коли, незважаючи на всю ефективність військових прокуратур, ті хто підриває обороноздатність країни, часто залишаються не покараними. У чому причина неспроможності судів загальної юрисдикції ефективно розглядати справи стосовно військових?

Причин, насправді, є низка.

1. Головна причина – у самих суддях. Вони справжні професіонали, які самовіддано і професійно виконують свої обов'язки, однак більшість з них ніколи не мали жодного відношення до армії та ніколи не брали участі у бойових діях. Цивільні судді обмежені в можливості ефективно та швидко розглянути справу, оскільки не знайомі зі специфікою всіх обставин, які мають значення для її розгляду – а, значить, розгляд справи затягується.

Так, окрім норм Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу, при розгляді справ відносно військових, судді повинні керуватись і нормами дисциплінарних статутів, з якими могли раніше ніколи і не стикатись. Знову ж таки, за інформацією Головного військового прокурора, наразі військовою прокуратурою розслідуються тисячі кримінальних проваджень за фактами дезертирства та ухилення від проходження військової служби.

У цивільному житті, стан афекту – чиста абстракція. Якщо звичайний злочинець заявить судді, що він не розумів своїх дій, його і слухати ніхто не буде. Однак, зовсім інша справа військові: людина, яка вперше пережила обстріл з "Граду", може дійсно не усвідомлювати своїх дій якийсь час після цього.

Також не варто забувати, що окрім справ, що стосуються військових злочинів, суддями судів загальної юрисдикції розглядаються й інші справи.

Відповідно до статистичної інформації, лише у провадженні суддів Шевченківського районного суду Києва, одного з найбільших судів України, за 2014 рік перебувало 18.299 кримінальних справ та проваджень, 15.497 цивільних справ, 7.918 справ про адміністративні правопорушення – у середньому, в одного судді цього суду протягом року знаходилось в провадженні 1.015 справ.

Про яку безперервність розгляду справи можна говорити при таких показниках? Така кількість справ у провадженні ставить хрест на надії на швидкий розгляд будь яких справ.

Але якщо для господарських, а подекуди навіть і для кримінальних справ, швидкість розгляду, яка подеколи дорівнює кільком рокам, не є критичною – то для військових злочинів в особливий період, від терміну, протягом якого військовий перебуває під судом, прямо залежить боєздатність його військової частини та бойовий дух особового складу.

Тому суддя, в системі судів загальної юрисдикції, розглянути такі справи терміново, нажаль, не зважаючи ні на що, не може.

2. Другою причиною неефективності судів загальної юрисдикції при розгляді справ, пов'язаних із військовими є наступне: в Україні сьогодні майже війна, і жоден військовослужбовець з впевненістю не можна сказати, де він буде завтра. Таким чином, справжньою проблемою стає допит свідків у справах.

Суддя суду загальної юрисдикції не може проводити судовий розгляд поза приміщенням суду – цього не дозволяє ані кількість справ, що перебувають у його провадженні, ані рівень матеріально-технічного забезпечення. У свою чергу і військові не завжди можуть прибути на розгляд справи до суду через пів-країни, оскільки в бойовій обстановці залишення позицій становить серйозний ризик.

На відміну від суддів судів загальної юрисдикції, судді ліквідованих військових судів здебільшого розглядали справи у розташуваннях військових частин у присутності військовослужбовців. Це гарантувало швидкий та більш ґрунтовний розгляд справи, адже суддя міг допитати відразу всіх свідків, не чекаючи їхнього прибуття з інших, часто віддалених населених пунктів. Також, за необхідності, він міг дослідити речові докази та провести огляд місця вчинення злочину не за допомогою фото та відео зйомки, а безпосередньо на місці їх знаходження.

3. Третя причина полягає в тому що військові злочини – це у значній мірі справи, пов'язані з військовою таємницею. Документи з грифами секретності не можна просто так принести до суду та ознайомитись з ними у своєму кабінеті, для цього потрібно спеціальне приміщення, якими не обладнано суди першої інстанції.

Що зможе змінити в описаній ситуації відновлення військових судів?

По-перше, суддя військового суду – військовий. Окрім знання норм кримінального права та процесу, він знає та вміє застосовувати дисциплінарні статути.

Він більш мобільний ніж цивільна людина - за необхідності він може бути направлений у будь-яку військову частину, і такі переїзди для нього не є чимось незвичним, а є частиною його роботи.

Він приносив присягу не лише, як суддя, а і як військовослужбовець.

Військовий суд – це невід'ємна частина системи захисту прав та законних інтересів військовослужбовців у багатьох розвинутих країнах світу та Європи. Військові суди успішно функціонують у майже 40 розвинутих країнах світу, які мають власні збройні сили, серед них такі країни як Великобританія, США, Бельгія, Швейцарія, Швеція, Канада, Іспанія, Ізраїль, Польща. Франція свого часу ліквідувала військові суди, однак згодом це рішення було визнано помилковим, а систему військових судів було відновлено.

Практика розгляду справ у розташуваннях військових частин є найбільш ефективним способом реалізувати принципи гласності та доступності судового процесу для військовослужбовців, оскільки останні не в змозі відвідувати у вільний від служби час судові процеси за межами частини.

Сьогодні все більше і більше людей говорить про необхідність відновлення військових судів, особливо, в умовах гібридної збройної агресії, яку зазнала Україна з боку Російської Федерації.

Однією зі складових цієї агресії є дії, спрямовані на дискредитацію окремих інститутів та органів державної влади, силових структур  і, насамперед, Збройних Сил. Широкомасштабна кампанія із залученням антиукраїнські налаштованих ЗМІ, псевдо-громадських діячів, корумпованих чиновників, проросійських політиків, агентів російських спецслужб, що, на жаль, досі обіймають високі посади в органах державної влади, має на меті підірвати довіру українського суспільства до держави та її захисників.

Посіяти розбрат серед громадян, знецінити ідею української державності, поширити сумніви і страх перед майбутнім – ось методи якими діють наші вороги.

Переконатися у цьому можна легко - увімкнувши телевізійні новини чи відкривши широко розрекламований сайт новин в Інтернет. Найбільш обговорювана тема антитерористичної операції є й найбільш суперечливою – український воїн, що боронить свою Батьківщину часто-густо подається як асоціальний елемент, що займається мародерством, його командир – хабарником, а генерал – зрадником. Прикладів цьому маса.

Один з показових – справа генерала Назарова, якого судять за збитий терористами літак з десантниками, що мали деблокувати луганський аеропорт.

Генералу Назарову інкримінують те, що він, перебуваючи на посаді начальника штабу АТО не запобіг теракту, після  того як за його запитом було відправлено три  літаки до оточених українських військовослужбовців, які тримали оборону летовища. На жаль, один з бортів був збитий, проте ті, хто перебували в оточені, отримали підкріплення, успішно вийшли  та вижили завдяки цьому рішенню. Якби всі захисники аеропорту м. Луганськ загинули – судили б когось іншого за те, що не було ухвалено відповідне рішення.

І судили б у такому ж, подібному до Павлоградського, цивільному суді не зважаючи на ступінь кваліфікації судді, який до цього не стикався зі справами подібного масштабу і діяв під таким прискіпливим, а часто й маніпулятивним тиском з боку ЗМІ, політиків та громадськості.

За такою логікою можна судити будь-якого командира, чий підрозділ зазнав втрат під час бойових дій. Це неприпустимий прецедент у країні що зазнала військової агресії і боронить свою свободу і незалежність. І, на превеликий жаль, без жертв війни не буває…

В цьому контексті необхідно відновити діяльність військових судів, рішення яких не викликали б стільки суперечок з приводу компетенції та компетентності суду – це справа національної безпеки.

Вже зрозуміло, що лише спеціальний суд із справжніми професіоналами може ефективно відповісти на виклик часу, адже неефективність механізму притягнення винних до відповідальності порушує базовий принцип правосуддя – невідворотність покарання злочинця. З іншого боку, і невинна людина, яку несправедливо звинуватили в чомусь, часто має чекати справедливості невизначено довгий термін через тривалий, або недостатньо кваліфікований розгляд її справи у суді загальної юрисдикції, що є неприпустимим, особливо коли мова йде про захисника Батьківщини.

Як зазначив з цього приводу американський експерт у галузі безпеки та оборони доктор Філіп Карбер, у Сполучених Штатах неможлива ситуація, коли військового за якісь його рішення судять у цивільному суді.

"У США є військові суди, які розуміють контекст прийняття рішення і контекст поведінки певних командирів, які йдуть на певний ризик. І саме через це військовий суд набагато жорсткіший, ніж цивільні суди", - наголосив Філіп Карбер.

За його словами, зараз Збройні Сили України є однією з найбільших та найкраще підготовлених армій Європи, яка вже четвертий рік веде успішну боротьбу проти інформаційної, політичної, кібернетичної та збройної агресії. За цей час у Збройних Силах виросло покоління командирів нової формації, котрі не бояться брати на себе відповідальність та діяти рішуче, коли цього вимагають обставини та час.

Судити командира за прийняті у бойовій обстановці рішення означає створювати дуже небезпечний прецедент, коли командир не буде впевнений у правильності своїх дій і не зможе ухвалити вчасне і адекватне рішення через сумніви та перспективи судового переслідування у разі втрат. Однак, як вже зазначалося, втрати на війні неминучі, і розібратися чи не були вони марними мають досвідчені фахівці, а не цивільний суд, користуючись лише логікою цивільного права.

«Люди в Європі починають розуміти, що їхня майбутня безпека залежить від України і як добре Україна зможе відреагувати на цю загрозу. Але маємо бути впевненими, що жодна країна в Європі не буде так вчиняти з офіцерами, які прийняли рішення. Моя думка полягає в тому, що Росія намагається зараз вчинити акт реваншизму, прагне змінити порядок, який склався в Європі після часів холодної війни. І після цих 3 років крові у вас з’явились лідери, які ведуть за собою. Будь ласка, не викидайте їх», - зазначив Філіп Карбер.

Приклад справи генерала Віктора Назарова та широкий суспільний резонанс навколо неї, підтверджує необхідність відновлення військових судів – авторитетних органів правосуддя, рішення будуть адекватно сприйняті громадянським суспільством та військовими. 

На сьогоднішній день рішення Павлоградського міськрайонного суду військовослужбовцями Збройних Сил України сприймається як абсолютно неправосудне, та має бути переглянуте у апеляційному суді.

З моменту ліквідації військових судів пройшло лише п'ять років – і кадри, які протягом багатьох років захищали законність в Українському війську, все ще спроможні повернутись до строю.