Інтерв"ю з Ю.Цековим та Ю.Іщенком

13 ноября 2016, 12:22
Карикатурист
0
25

Будьте веселі та хоробрі

                       БУДЬТЕ ВЕСЕЛІ ТА ХОРОБРІ! 

Кілька років тому при якихось загадкових обставинах в Україні перестав виходити улюблений народний часопис «Перець». Подумати тільки: журнал сатири та гумору, який 2012 року відзначив свій 90-річний ювілей (щоправда, дуже тихо, ніби соромлячись широкого розголосу…), журнал, який у часи свого розквіту сягав понад тримільйонного накладу, зі сторінок якого ввійшло у велику літературу ціле гроно першокласних сміхотворців – від Валера Пронози (Еллана-Блакитного) й Остапа Вишні до Олега Чорногуза, Євгена Дударя, Миколи Білкуна, Дмитра Білоуса, Степана Олійника, Сергія Воскрекасенка, Анатолія Косматенка, Дмитра Молякевича, Анатолія Бортняка, Павла Глазового, Івана Сочивця, Юрія Кругляка, Юрія Прокопенка, Володимира Чепіги, Василя Шукайла, Бориса Поліщука… 

А скільки чудових, із світовим імям карикатуристів виховав Перець. Це – і Олександр Козюренко, і Анатоль Петрицький, і Казимір Агніт-Следзевський, і Володимир Гливенко, і Віктор Григорєв, і Валерій Зелінський, і Сергій Герасимчук, і Анатолій Василенко, і Анатолій Арутюнянц, і Юрій Кособукін, і Радна Сахалтуєв, і Олександр Міхнушєв, і Олександр Монастирський, і Валерій Чмирьов, і Микола Капуста, і Олег Смаль, і Володимир Солонько…  

Без перебільшення можна сказати, що в «Перці» протягом чотирьох десятиліть під кермуванням легендарного головного редактора Федора Маківчука діяла винятково продуктивна кузня майстрів сміху і водночас неофіційна академія навчання молодих літераторів, котрі мали від природи рідкісний хист і обрали найскладніший, а заодно й найнебезпечніший жанр.  

Слід зауважити, що це життєрадісне осине гніздо дотепних фейлетоністів і безтурботних насмішників більшовицька влада кілька разів рішуче закривала під різними приводами, але потім, одумавшись і зрозумівши безнадійність своїх намірів,  усе-таки знову відкривала і, отже, давала можливість повеселитися осоружним кепкунам, яким завжди бракувало декретованої поваги до теорії та практики наукового комунізму.  

І ось в незалежній Україні знайшлися мастаки, які вирішили ганебну більшовицьку традицію продовжити і відправити невтомного дотепника на вимушену пенсію. Зрозуміло, що це було зовсім не смішно! Хоча, певна річ, макогін як засіб заохочення такої активності був би зовсім не зайвим…  Вочевидь саме тому тут же на українських теренах появилися й ті, хто заходився повернути з підлого заточення поки що доволі життєрадісного і сповненого енергії ветерана сміху. Ними виявилися двоє зовсім «нерозкручених», але доволі успішних видавців і літераторів – Юрій Іщенко і Юрій Цеков і, головне, таких, які добре обізнані з сатирично-гумористичною творчістю, хоча ніколи й не прагнули розсмішити коміка за грошову винагороду… Вони у Видавництві «Толока» просто видають класиків світової і вітчизняної гумористики, тобто роблять те, чим займався «Перець» майже ціле століття. 

З огляду на шляхетність намірів і ризикованість ініціативи згаданих вище осіб, що  не може не цікавити любителя гумору, ми й розшукали в Києві цих двох ентузіастів і поставили їм кілька, сказати б, сміхоспонукальних запитань: 

Чи не пояснили б ви читачам, з якої причини колишній «Перець» припинив свій вихід і чи не приховано в цьому якоїсь, коли й не дуже смішної, то принаймні курйозної причини? 

Ю.І. Чудове запитання! Мені, як колишньому членові редколегії цього часопису і одному із його керівників у роки розквіту цього видання, хоч і сумно сприймати  його недавню «кончину», але, справді, трохи смішно від того, що це сталося без жодних на те економічних, політичних чи психологічних підстав. Журнал мав пристойний, як на сьогодні, тираж, оптимальний редакційний апарат, ну й… 

Ю.Ц. Безрозмірний масштаб юридичної тупості, коли своє виключне засновницьке право журнал наївно і без опору передав державному поліграфічному підприємству, яким заправляв черговий бюрократ із мізками колгоспного барана. Як відомо, цього різнобічно розвиненого персонажа цікавить лише пасовище, а викликає емоційний вибух тільки ляскання батога, клацання ножиць і час депортації на м’ясокомбінат. Де тут може бути місце для культурних медитацій? У час глибоких роздумів про якість споживаної трави він необережно позадкував і розчавив «Перець» як непідходящий для шлунку продукт. (Це моє посильне доповнення.)  

Зрозуміло. А може б, ви назвали імена цих колоритних осіб і назви економічних структур? 

Ю.І. Чудове запитання! Називаю, як би банально не звучала моя відповідь… Це – звичайнісінькі «папєрєдніки» і «кровосісі»… Яким, скажемо відверто, у ті не такі вже й давні часи підіграло в дечому і тодішнє керівництво журналу. Хоча б тим, що втратило пильність, понадіючись на доброго «дядю-засновника-видавця» журналу, і до кінця так і не зрозуміло жорстких законів ринку і всіх премудростей виживання в ньому… І не квапилось «роздержавити»  Перець,  позбавивши його тим самим «щирого опікунства» від всілякого роду «обезбашенних» чиновників та зухвалих авантюристів. 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Їхні юридичні адреси надруковані в останньому числі «Перця» за 2013 рік, тобто якраз у ті дні, коли палав Майдан ... Це – монумент, який неможливо повалити навіть у процесі декомунізації. Адже вони можуть і не бути годованцями компартії. У них модерніші корита. Це люди нової дегенерації. І я вже казав, чим вони харчуються. 

Ваш новий журнал називається «Перець. Весела республіка». Зрозуміло, що він, попри дещо змінену назву сподівається стати спадкоємцем традицій, так би мовити,  Великого «Перця»? 

Ю.І. Чудове запитання! Безперечно, ми збережемо часопис у його головних рисах, навіть у візуальному образі, до якого звикли мільйони українських прихильників гумору протягом десятиліть. До речі сказати, двоє прекрасних провідних карикатуристів «Перця»  Анатолій Василенко і Олексій Кохан – що є одними із батьків-ініціаторів  його нинішнього відродження, нині також беруть в ньому найактивну участь. Щоправда, це буде вже принципово нове видання, з іншим змістовим іміджем, у якому превалюватиме пародійність та іронія. Але, окрім цього, нашим головним творчим завданням все ж залишається відродження такого призабутого в Україні за останні десятиліття жанру як фейлетон. В усіх його різновидах – як за конкретним фактом, де захищається від свавілля одурілих і очманілих від влади чинуш «маленький українець», так і фейлетон-явище, де нещадно викриваються виразки та хвороби всього суспільства… 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Зрозуміло, що назви деяких рубрик і розділів, скажімо, «Страшне перо не в гусака», «Вибрики Пегаса», «Народні усмішки», «Перченя» мають залишитися. Проте буде чимало й такого, про що ми сьогодні не говоритимемо – це секрет  і аж ніяк не Полішинеля. А ще, доповню свого колегу – продовжити найкращі традиції журналу в плеканні та підтримці молодих гумористів та сатириків. На сьогодні середніх вік цієї категорії літераторів сягає далеко за пятдесят років… Отже, мине ще одне десятиліття і Україна може залишитись без володарів такого рідкісного письменницького дару як Сміхотворець… 

У «Каталозі передплатних видань» на 2017 рік «Перець. Весела республіка» обіцяє забезпечити всім передплатникам право безперешкодного набуття перчанського громадянства. Це жарт чи за цим щось приховано? 

Ю.І. Чудове запитання! Як мовиться, у кожному жарті є дещиця істини. Ясна річ, що внутрішніх, а тим паче закордонних паспортів з чіпами ми не видаватимемо. Але ми хочемо створити журнал як своєрідну «Державу Сміху» зі своїми пародійними структурами, веселими посадами і так далі, а громадяни її, тобто віддані прихильники національного гумору, певна річ, матимуть і неабиякі пільги в доступі до якісного світового й вітчизняного гумору. 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Крім чисто творчих питань стосовно добору й популяризації кращих надбань української літератури в сатирично-гумористичному жанрі, ми розв’язуватимемо і питання надзвичайної культурної ваги: об’єднання всіх прихильних до гумору творчо обдарованих людей, тобто літераторів, журналістів, художників, артистів… Цим у нас займатимуться «Префекти сміхових округів» у межах усіх областей України і за кордоном, позаяк уже сьогодні до нас звертаються численні закордонні українці з проханням організувати передплату й для них. Імена й адреси цих наших повноважних представників будуть опубліковані в першому числі журналу. Та й те сказати: всі громадяни нашої веселої республіки, тобто передплатники журналу, матимуть можливість купувати чудово видані в «Толоці» багато ілюстровані книжки світової і вітчизняної класики за реальною собівартістю, тобто по суті за смішними цінами: від 10 до 17 гривень за примірник. І вже на сьогодні таких книжок є ціла низка: Марк Твен. Як мене обирали в губернатори; Я. Гашек. Ідилія в пеклі; К. Чапек. Оповідання з обох кишень; О. Генрі. Королі і капуста; Еразм Роттердамський. Похвала Глупоті; Остап Вишня. Мисливські усмішки. Готові до видання книжки «Українська епіграма» (антологія жанру ХVІ – ХХ ст..), твори Б. Нушича, П.-Ж. Беранже, В. Чечвянського, Е.-Т.-А. Гофмана та багатьох інших класиків. Ми неодмінно відновимо видання «Бібліотеки «Перця», в якій щомісяця виходитимуть книжки з новими творами українських гумористів і сатириків, авторів нашого журналу. І ці видання також будуть доступні кожному нашому передплатникові за найнижчими цінами. 

А як збирається ваша Весела республіка «Перець» налагоджувати стосунки із сильними світу сього? Адже вони у значній своїй кількості не далеко пішли від «папєрєдніків» і явно потребують перманентного критичного коригування? 

Ю.І. Чудове запитання! Як і кожна серйозна держава, що поважає себе, наша республіка не збирається щось у когось просити, зокрема у можновладців, щоб потім задля відстрочки платежу або його списування поступатися своїми жанровими принципами і міняти макогін на опахало. Макогін як ключова деталь нашого державного герба залишиться навіки непорушним і буде завжди породжувати страх у всіх негідників, які зазіхатимуть на наш сміховий суверенітет, паплюжитимуть народну мораль і спробують падлючити на чім світ стоїть.  

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Задля вичерпності інформації розкрию один організаційний секрет: на сьогодні саме Юрій Іщенко є охоронцем нашого герба як Генеральний Сміховий Адміністратор. І він добре знає, про що говорить! Певна річ, у нас є відповідна дипломатична служба, яка буде врегульовувати всі сатирично-гігієнічні процедури, зокрема й очищувальні клізми для найвищих посадовців і ампутації наскрізь прогнилих ділянок суспільного організму. Але робитиме це без надмірного фанатизму, глибоко вникаючи куди слід і чітко визначаючи сатирично-фармацевтичні препарати. Більше того, у нас уже є Надзвичайний і Повноважний посол Веселої республіки, котрого знають у кожному місті й селі – це Євген Дудар, котрий задля виконання відповідальної місії днями покидає свій хутір Мозамбік і повертається до столиці. Не зайве повідомити й про те, що приступив до виконання своїх обов’язків і секретар Ради Сміхової Безпеки і Оборони (РСБО) Анатолій Василенко, народний художник України, а його творчий побратим заслужений художник України Олексій Кохан очолив СміхоКабінет Міністрів… Як у повноцінній державі маємо ми і свою жорстку і непримиренну опозиції, яку очолює такий маститий в Україні поет-лірик як Петро Перебийніс 

Ну, бачу, що мати справу з такими людьми це вже не жарти… Може, у вас є й своя зазвичай трохи роздута Адміністрація Президента, і бездіяльна Верховна Рада, і, Господи помилуй, свій Президент..? 

Ю.І. Чудове запитання! У нас уже все є, крім Президента, якого обиратимуть після закінчення передплати. А поки що його обовязки виконує той, кому не ліньки із членів Оргкомітету, затвердженого директором Видавництва «Толока», яке є засновником часопису. 

Щодо Адміністрації, то ви маєте рацію: вона, справді, роздута, як і належить бути таким органам, але, підкреслю, роздута помірно. Але ж і роботи на сьогодні непомірно багато! Тому й довелося в цей складний організаційний період, крім Департаменту Окружних Сміхових Префектів, створити і Департамент Всеукраїнського Козацького Реготу, і Департамент Регіонального Багатозначного Хіхікання, і Департамент Кепських Економічних Справ і…Геть аж до Похоронного Бюро Недолугих Ініціатив включно.  

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Ударними темпами йдуть вибори до Верховної Баляндрасної  Ради. Щоправда, докладніше про це знає Головний Заводій цієї майбутньої законодавчої структури — наш живий і здоровий класик сатири Олег Чорногуз, але він якраз перебуває у тривалому агітаційному відрядженні на виборах Народних Сиднів цієї ради. Приїде – розповість докладніше. 

Цікаво, а яка ж форма правління буде у вашій веселій республіці? 

Ю.І. Чудове запитання! У проекті Конституції, який буде винесено на перше засідання Верховної Баляндрасної Ради, рекомендується затвердити змішано-перемішану форму правління.  А саме: до обіду вона буде авторитарно-баляндрасна, коли правитиме виключно президент, а народні сидні тільки мовчки глипатимуть очима на його керівні дії… А після обіду – баляндрасно-авторитарна, коли до діла візьметься рада народних сиднів, а президент лише мовчки слухатиме їхні незліченні базікання. Здається, саме так слід урівноважувати посягання гілок влади на природне прагнення узурпації, аби потім, що найгірше, не виникало повного безвладдя у самій владі через оту споконвічну боротьбу «деяких» із «декотрими» за владні повноваження… Отож, Перець у світі є першим, хто запроваджує таку оригінальну форму керівництва у своїй державі Сміху… 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити це інтерв’ю рядками нашого геніального мандрівного автора Аскольда Бегеби, який зараз, як подейкують очевидці, подорожує чи то Карпатами,  чи то широкими донецькими степами, чи то… зачарованими перелісами  Поліссі, чи насолоджується чистим гірським повітрям на вершинах Ай-Петрі...  

Тож, якщо він не повернеться до Нового року, хай цей його коротенький вірш буде своєрідним напуттям для наших читачів: 

 Зовуть мене Аскольд Бегеба. 

Я сміх люблю такий, як треба. 

Світ не страшнийвін звеселя, 

Дивись хоч зблизька, хоч здаля. 

 

Той, хто учивсь у сміхошколі, 

Не буде ремствувать ніколи 

Ні на чужих, ні на своїх, 

Він висміє і тих, і сих. 

 

Бо сміх – то чудодійна зброя, 

Що робить чечело з героя 

В картині чесній і простій, 

Якщо герой цейлицедій. 

 

А що вже й мовить про нікчему, 

Який розмріявся в поему 

Потрапить, як на Божу твердь… 

Для нього насміх – нагла смерть. 

 

Це ж задля вас, мерзота чорна, 

Придбав я сміхомакогона 

 І йду до плідної мети – 

 Підлікувати вам хребти 

 

А вас благаю, люди добрі, 

Будьте веселі та хоробрі, 

Коли стаєте до борні 

За правду всупереч брехні. 

Тож будемо веселими та хоробрими! Тільки так і переможемо всіляку нечисть – і завізну, і виплоджену на рідних теренах. 

Якщо в когось будуть розумні пропозиції щодо забезпечення майбутнього розквіту журналу «Перець. Весела республіка», просимо надсилати їх на адресу:  

Редакція журналу «Перець. Весела республіка», а.с. 67; 01103; м. Київ  

або на електронну адресу: Litopis-xx @ ukr.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.