ЧИ ВИБУХНЕ УКРАЇНСЬКИЙ КАЗАН?

19 марта 2016, 19:31
Голова фракції ВО "Свобода" у Київській міській раді
3
1073
ЧИ ВИБУХНЕ УКРАЇНСЬКИЙ КАЗАН?

Рівень до влади в Україні падає

Країну штормить. Індекс протестних настроїв давно уже перетнув червону лінію і вищий, ніж був напередодні Революції Гідності. Рівень довіри до влади теж стрімко падає. Емоційний стан суспільства й політикуму вибухонебезпечний. Взаємний кредит віри й довіри вичерпано.

Боротьбу з корупцією замінили війною компроматів, а ефективні управлінські рішення - ефектним піаром.

Взаємна недовіра і ворожнеча, ідеологічні кліше на кшталт «вишеватніки» та «рука Москва» каналізують енергію нації не на захисті державності і тяжкому шляху реформ, а на взаємопоборюванні.

Вчорашні Герої – волонтери, учасники війни з Росією (добровольці, відмобілізовані, контрактники) зі стрижня держави перетворюються на чи не найнебезпечніших опонентів влади. Вони Україну зберегли, вони й можуть її поховати.

Самосуди, сміттєві люстрації, погроми російських банків, блокування і підпали російських фур, нові протистояння з міліцією і чергові заклики до Майдану – не найкраще внутрішнє тло країни, яка перебуває у війні з підступним і дуже сильним ворогом.   Але й образливе використання жупелу «рука Москви» щодо тих, кого Москва вважає своїм головним ворогом, теж - контрпродуктивне.

Очевидно, що суспільство рефлексує не тому, що воно погане, а тому, що жодних реальних змін не відбувається. Реформи-симулякри надто нагадують потьомкінські села, коли за фасадом піару залишається стара, гнила й корупційна сутність.

Будь-які слова, інформаційні кампанії, пресс-конференції, війни ботів уже не дадуть результатів.

Треба дії.

Влада має нарешті зрозуміти, хоча б в інтересах самозбереження: про реформи варто не лише говорити, писати законопроекти, а впроваджувати реальні зміни. Адже зрозуміло, що сміттєва люстрація – це відповідь на фактичний провал люстрації на законодавчому правовому рівні. Влада внесла до закону стільки пом’якшувальних і виняткових норм, що багато з тих, хто мав потрапити п ід люстрацію, сьогодні очолюють люстраційні комісії.

Україна довго вимагала санкцій щодо Росії, але сама лиш ухвалила закон «Про санкції», які ввела щодо обмеженого кола фізичних та юридичних осіб більш ніж за рік після початку війни. Тому українці самі почали проводити санкційні кампанії бойкоту проти російських товарів.

З першого лютого Польща й Туреччина заборонили  транзит російського вантажного автотранспорту своїми територіями.   Природно, що в умовах війни Україна першою мала б це зробити. І тоді Росія фактично була б заблокована у транспортному сполученні з Європою. Але натомість це зробили українські громадяни, яких звинувачують у хуліганських діях, а міністр транспорту й далі запевняє, що Україна виконає свої транзитні зобов’язання.

Почався трет ій рік війни. Російські банки (спонсори російської агресії) вільно працюють в Україні. Ба більше, Нацбанк у кінці грудня 2015 видає нову ліцензію Сбербанку РФ. Можете уявити собі ситуацію, коли в 1943 році в Москві вільно функціонують відділення «Дойчебанку», а російські танкісти отримують у ньому зарплату напередодні відрядження до Курська.

Якщо влада не розуміє, що системна присутність російського банківського бізнесу в Україні є загрозою національній безпеці, що російські банки підривають гривню, а нелюстровані російські агенти у владі – державність. Починає говорити народ як безпосередня влада. Це можна називати «хуліганством», «бандитизмом» чи «картинкою для російських каналів», але у знаменнику завжди варто пам’ятати, що російсько-українська війна триває.

Очевидно, що нація, її пасіонарна частина рефлексує адекватніше і  швидше, ніж недореформована влада. Тому простими репресіями, судами, затриманнями, витисканнями пасіонаріїв на маргінес ситуації не вирішити. Це лише задавнить хворобу і зробить вибух неминучим.

Якщо ми дійсно не хочемо руху України за африканським сценарієм, коли владою є люди з автоматами, а йдемо європейським шляхом - саме влада має пропонувати правові рішення.

Як голова фракції «Свободи» у Київраді я був ініціатором розірвання угод про побратимства з містами країни-окупанта Росії. Але вважаю, що на цьому не варто зупинятися. Ми спрямували звернення в комунальні установи щодо того, чи не надає місто в оренду приміщення фірмам, власниками яких є юридичні чи фізичні особи з Росії. Жодна комунальна копійка не має проходити через банки країни-агресора, жоден сантиметр київської землі не може бути проданий чи відданий в оренду російським фірмам.

Є неприйнятним, приміром, коли київський метрополітен купує електродвигуни у московської кампанії  та ще й за завищеними цінами. Звернувся з цього приводу до НАБУ. Уже відкрито кримінальне провадження. Але вважаю, що міський голова має негайно до закінчення розслідування усунути із займаної посади керівника-негідника. Щоб не чекати сміттєвої люстрації. 

Настав час провести реальну світоглядову і мовну, у тім числі, деокупацію Києва. Пропонуємо відповідні рішення. Говоримо і робимо ми як представники громади, щоб не заставляти вкотре говорити вулицю.

Є питання щодо діяльності на території України фактично державної російської церкви РПЦ, що діє під вивіскою УПЦ (МП). Втручання держави у церковні справи неприйнятні, але й відверто підривна антидержавна діяльність російської церкви є неприпустимою. Як і земельне рейдерство, окупація національних святинь, перетворення Лаври у центр підтримки бойовиків і екстремістів. Ця проблема також вимагає вирішення у правовому руслі.

Отож якщо влада дійсно хоче, щоб казан під нею перестав кипіти, вона має прибрати набої з-під вогнища, а не намагатися вперто на ньому сидіти, не розуміючи, що вибухне не через тих, хто лізе у вогнище, а через те, що лежить під казаном…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.