ВЕРНІТЬ ВЛАДУ НАРОДУ

5 апреля 2015, 06:40
0
69

ВЕРНІТЬ ВЛАДУ НАРОДУ

ВЕРНІТЬ ВЛАДУ НАРОДУ

 

«Ще не вмерла України і слава, і воля…» – на двадцять четвертому році незалежності нашої держави початок національного гімну констатує єдине наше досягнення за весь цей період часу. Практично четверть століття – час, за який Німеччина відновилась після Другої світової війни, а Україна наблизилась до громадянської, а можливо вже й перейшла цей рубіж.

Так в чому ж причини? Невже винний Янукович і Ко, Путін і російські шовіністи, Барак Обама і американські імперіалісти ? Однозначно ні. Причини набагато глибші. Винні всі ми – громадяни України, кожен з нас зробив свій вклад в крах нашої батьківщини, звичайно, у міру своїх можливостей. Політики і бізнесмени замість побудови політичної системи і розбудови економіки, заробляли кошти на недосконалості ними ж створеного законодавства, простіше кажучи крали. Чиновники та освітяни, замість вирішувати проблеми людей та вчити майбутнє покоління, переводили папір, спрямувавши на це всі можливості сучасної обчислювальної техніки. Студенти і учні не вчилися так як потрібно. Майже всі давали і брали хабарі. Багато хто не ходив на вибори, адже «вони» вже все вирішили, голосували за гроші або, не задумуючись, заповнювали бюлетені як лотерею. І «вони» – олігархи народилися, виросли та повністю приватизували не лише економіку, але й владу в Україні.

Відбулась підміна базових понять у всіх сферах життя суспільства. Ми переплутали мету із засобами її досягнення, причини із наслідками. У церкву багато людей ходять не щоб збагатитися любов’ю до бога і ближнього свого, а тому що так прийнято. В університетах учаться не для отримання знань, вмінь та навиків, а заради пластикового (раніше паперового) диплома. В політику йдуть не для удосконалення суспільно –політичної системи, а для особистого збагачення та влади. І реформують, реформують, реформують – тому що не знають як зупинити рівноприскорений рух української держави в прірву небуття.

Ось першопричини подій в Криму, на Донбасі і в Україні вцілому. Так, виплинули і російський шовінізм (пропагування національної переваги росіян над українцями, білорусами і іншими народами) і американо-європейський імперіалізм (прагнення західних держав до встановлення політичного та економічного контролю над іншими державами), але першопричиною того, що українці і Україна перетворилися на іграшки в чужій геополітичній грі, став наш власний український «пофігізм» (життя за принципом «моя хата з краю…»). І Путін, за всієї нашої нелюбові до нього, просто використав шанс, який ми йому надали.

Наші прагнення в Європейський Союз, до кращого життя не підкріплені реальними діями кожного для зміни самого себе і держави. Україна подібна автомобілю «Таврія, що рухається з відставанням на кілометрів п’ятдесят-сімдесят (один кілометр рівний одному року) від автомобіля «Мерседес» (країн Євросоюзу) без шансів його наздогнати. Адже, крім гірших технічних характеристик – політичної та економічної систем, кожна зупинка – вибори в нас супроводжуються тривалим перепочинком, зміною напрямку руху – курсу на Росію, Європи і навпаки, та з’ясуванням стосунків – політичним або й фізичним мордобоєм. За таких умов будь-які дострокові за терміном проведення вибори, за суттю можуть бути охарактеризовані співзвучним словом, що отримане з «дострокові» шляхом видаленням приголосної, і заміни однієї голосної на іншу.

Проблема не в особистостях, що займають певні державні посади, проблема – в недосконалості суспільно-політичної системи, яка дає змогу їм це робити. Проблема не у відсутності реформ, яких за часів незалежності було більш чим потрібно, а у незнанні та відсутності розуміння «реформаторами» базових понять та причино-наслідкових зв’язків. Наприклад, боротьба з корупцією, як причиною, шляхом створення додаткових органів державної влади – Антикорупційного комітету та інших структур приречена на невдачу. Корупція є наслідком недосконалості суспільно-політичної системи держави і створення додаткових структур лише поглиблює цю недосконалість. Складається враження, що політики не знають або не хочуть знати змісту цього поняття – «корупція (від лат. Corrumpere — псувати) – протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення, підкупність і продажність громадських і політичних діячів». З визначення корупції випливає єдино можливий шлях боротьби з ним – удосконалення суспільно-політичної системи шляхом мінімізація органів державної влади, виборності на ключові посади держапарату, контроль виборців за посадовими особами в режимі реального часу, обмеження прав та посадових можливостей службових осіб та неминучості покарання за протиправну діяльність.

Закріплений у Конституції України розподіл держаної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову, є не більш чим декларацією. Адже, в цій де Конституції та в інших законах встановлено, що законодавча влада формує виконавчу, та разом із главою держави – судову. Тобто, в реальності ці гілки є взаємозалежними.

Взагалі, законодавчий орган України – Верховна Рада за об’ємом шкоди для українського народу і державності займає третє місце в двадцятому столітті (після Гітлера і Сталіна) і, безумовно, лідирує в двадцять першому, залишивши позаду двох Віть. За часи незалежності український парламент з представницького та законодавчого органу влади перетворився на закритий клуб олігархів та їхніх поплічників. Складається враження, що ці «законотворці» не знають, або не хочуть знати визначення слова «закон» (зако́ннормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм); прийнятий в особливому порядку законодавчим органом (наприклад, парламентом), або безпосередньо народом). На 12 травня 2009 р. в Україні було 3729 законів, а після цього наші «законотворці» працювали ще п’ять років плодячи, в перервах між з’ясуванням стосунків, мордобоєм та іншою грою на публіку, по декілька законів за один сесійний день.

Невже стільки найважливіших суспільних відносин в нашій державі? Звичайно, ні. Закони стали для олігархів та їх поплічників засобом утримання влади, боротьби з опонентами та заробляння грошей і регулюють не найважливіші суспільні відносини, а відносини між олігархічними кланами. Кількісні зміни викликали нову якість – «закон як дишло...» – ось характеристика сучасного законодавчого поля України.

Для трактування тисяч законів та, на порядок більшої кількості, підзаконних актів створена багатотисячна армія юристів. Активно допомагає їх інша гілка влади – судова. Ситуація складається парадоксальна – закони пишуть одні люди, а пояснюють написане інші – формально незалежні судді. Чим вони керуються, власними інтелектуальними можливостями чи інтересами, та перед ким несуть відповідальність – питання риторичне.

Виникають і інші питання: Чи можуть представники незалежної судової та виконавчої гілок влади затверджуватися на посаду представниками законодавчої гілки влади? Де рівноправна учать громадян в управлінні загальнодержавним та місцевими справами, у контролі за державною діяльністю, що є ознакою демократичної держави? Чому громадяни України усунуті від можливості вибирати та змінювати за втрати довіри представників судової та виконавчої гілок влади? Чому Президентом України та депутатами Верховної Ради стають люди, за яких проголосувало менше 50% виборців, що мають право голосу?

Відповідна одна – тому що Україна не є демократичною державою, тобто державою, в якій всю повноту влади має народ. Крім конституційного визнання народу джерелом влади, в нас практично відсутні будь-які інші ознаки демократичної держави. Україна – це олігархічна держава (олігархі́я  (грец.  ὀλιγαρχία(oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον(oligon) «небагато», та дав.-гр. ἀρχή(arche) «влада» – влада небагатьох) – політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб). Саме представники олігархії в абсолютній більшості стають депутатами Верховної Ради і в 100% випадків – президентами. Під себе вони створили виборче законодавство, позбавивши абсолютну більшість громадян будь-яким чином впливати на формування влади в Україні. Вибори – це фарс, адже вибирати можна лише з тих, хто попередньо визначений олігархами.

Олігархічна Україна вичерпала свої можливості як державне утворення. Наслідком став Майдан, війна, зовнішня агресія, повна економічна залежність від інших держав, зубожіння абсолютної більшості населення. В майбутньому можливі два шляхи розвитку нашої держави:

1) Україна трансформується в демократичну державу і український народ як дійсне джерело влади буде здійснювати управління загальнодержавним та місцевими справами шляхом прямої (референдуму, виборів) та представницької (через реально вибраних представників) демократії.

2) Україна залишиться олігархічною державою і, через деякий час, зникне з політичної карти світу під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Так як другий шлях розвитку успішно реалізується на сучасному етапі і не потребує «ноу-хау», зупинимось на можливості реалізувати першин варіант.

Становлення демократичної Української держави потребує реальних дій кожного з нас для зміни самого себе і держави. Звичайно, потрібно відмовитися від принципу всеукраїнського «пофігізму», але цей процес індивідуальний для кожної людини. Одних змінює війна, других – мирне життя, треті живуть по інерції як раніше. Проте, зміни у свідомості людей відбуваються і для їх інтенсифікації потрібно змінити суспільно-політичну систему України, надавши реальну владу, а отже і відповідальність кожному громадянину.

Повернемось до моделі з автомобілями «Таврія» та «Мерседес». Яким чином наздогнати провідні країни світу? Можна поїхати коротшим шляхом, можна змінити конструкцію автомобіля. Звичайно, будь-який з зазначених шляхів пов'язаний з певними ризиками, але нам (державі Україна) особливо втрачати немає що.

В основі нового суспільно-політичного устрою України повинні лягти наступні принципи:

1. Загальнообов’язкова участь громадян у виборах та референдумах. Право громадян України обирати має стати обов’язком. Те, що в Україні є громадські активісти – це добре, але для створення ефективної держави необхідна активність кожного громадянина, яка буде виховуватись насамперед через обов’язкову участь у виборах і відповідальність за невиконання цього обов’язку.

2. Ухвалення рішень лише абсолютною більшістю громадян, що мають право голосу (50% плюс один голос).

3. Ухвалення ключових законів (Конституції України, кодексів) на референдумі.

4. Обмеження законодавчого регулювання лише областю найважливіших суспільних відносин. Потрібно відмовитись від тисяч законів, обмеживши їх кількість максимум декількома десятками. В разі виявлення неврегульованих суспільних відносин застосовувати принцип судового прецеденту (рішення суду в конкретній справі, що має силу джерела права).

5. Розподіл державної влади між:

5.1. Законодавчо-судовою владою з функціями написання та трактування законів, реалізації правосуддя контролю за виконавчою владою. Законодавчо-судова влада формується із виборних суддів та виборного голови. Судді будуть вирішують справи на округах, від яких вони обрані та формують з своїх представників суди вищої інстанції включно до Верховного суду України. Суддям підпорядковуватимуться місцеві органи прокуратури. Доцільність існування центрального органу прокуратуру залишається під питанням.

5.2. Представницькою владою з функціями ухвалення законів, контролю над законодавчо-судовою та виконавчою владою шляхом прийняття рішення про недовіру представникам цих гілок влади. Представницький орган влади формується із народних представників, що обираються громадянами від округів та здійснюють свої повноваження на непостійній основі (лише під час сесії, наприклад два тижні два рази на рік)

5.3. Виконавчою владою з функціями управління сферам суспільного життя та реалізацію загальнодержавної політики. Очолюватиме виконавчу владу президент – глава держави, обраний абсолютною більшістю громадян по загальнодержавному виборчому округу. Він одноосібно формуватиме уряд і нестиме всю відповідальність за його роботу. Рішення представників виконавчої влади і президента може бути скасоване головою законодавчо-судової влади. Оцінка роботи виконавчої влади здійснюється представницьким органом влади на кожній сесії. В разі висловлення недовіри виконавчій владі відбуваються нові вибори президента.

5.4. Місцевим самоврядуванням, яке очолює виборчий голова місцевої громади. Рішення голови місцевого самоврядування може бути скасоване суддями від округів, що входять в місцеву громаду, головою законодавчо-судової влади або президентом.

6. Виборність на всі ключові посади держапарату. Громадяни України шляхом прямого голосування більшістю від тих, хто має право голосу (50% плюс один голос) повинні обирати:

а) главу держави, що очолюватиме також виконавчу владу;

б) суддів та голову законодавчо-судової влади з громадян, що мають юридичну освіту;

в) народних представників у представницький орган влади;

г) голів місцевого самоврядування (мерів міст, сільських голів).

Потрібно мінімізувати проміжні ланки між громадянами і виконавцями їхньої волі – державними управлінцями. Очолювати управлінські ланцюги повинні вибрані громадянами представники, що нестимуть всю відповідальність за їхню роботу.

7. Контроль громадян за вибраними посадовцями (в тому числі їх відкликання та анулювання прийнятих ними рішень) в режимі реального часу через загальнодержавну Інтернет-систему. Громадяни України повинні оперативно впливати на вибраних ними осіб, в тому числі змінювати їх в разі втрати довіри. Кожен матиме сторінку в єдиній держаній виборчій Інтернет-системі. На цій сторінці він зможе висловити недовіру вибраним представникам. В разі, якщо більшість від тих, хто має право голосу (50% плюс один голос) висловити недовіру своєму представнику (президенту держави, судді, голові законодавчо-судової влади, народному представнику, меру, сільському голові) проводяться дострокові вибори цього представника.

Кроками до застосування вищезазначених принципів суспільно-політичного устрою є:

а) формування законодавчо-судової влади з вибраних громадянами суддів та голови;

б) написання Конституцію України представниками законодавчо-судової влади;

в) прийняття Конституції на референдумі;

г) вибори за новою Конституцією народних представників, президента та голів місцевого самоврядування.

Проте, першим кроком є прийняття українськими олігархами рішення передати функції управління Україною її громадянам, відмовитись від влади в обмін на збереження власних капіталів. Лише таке свідоме рішення дає нам шанс на збереження державності, адже ще одну революцію Україна як державне утворення не переживе.

Шановні пани олігархи, верніть владу українському народу і нехай пророчими стануть слова Великого Українця:  

« Обніміте ж, брати мої, 

Найменшого брата – 

Нехай мати усміхнеться, 

Заплакана мати. 

Благословіть дітей своїх 

Твердими руками 

І діточок поцілує 

Вольними устами. 

І забудеться срамотня 

Давняя година, 

І оживе добра слава, 

Слава України…»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.