Ніколи ми не будемо братами: до роковини Майдану

25 ноября 2014, 14:09
Головний редактор Naspravdi.com.ua
2
268

З першого дня Євромайдану я був його радикальним опонентом – і до того як пролилася перша кров, і, тим більше, після початку кровавих зіткнень з «Беркутом».

Я не вважав, що люди виходили на Майдан проти корупції, кумівства, нахабства чиновників, тому що не обов’язково для відстоювання подібних речей прикриватися європейським прапором.

З перших днів я закликав розганяти Майдан силою і аплодував, коли правоохоронці нарешті розчистили центральну площу столиці від прозахідних хуліганів 30 листопада. Згодом – жорстко критикував Януковича за трусіть, небажання ввести надзвичайний стан, відвертий злив пречудових законів 16 січня та недоведення до логічного фіналу справжньої антитеррорестичної операції 19 лютого. Як видалося потім, в своїх закликах я був абсолютно правий, а за свою недолугість тодішній президент ледве не поплатився свободою та життям.

Тоді, правда, я міг критикувати президента абсолютно відкрито та не боятися за власну свободу. Причому критикувати що завгодно – його економічний, внутрішньополітичний, зовнішньополітичний курс. При президентові нинішньому я та багато мої колег вимушені працювати або в полу підпіллі, або в загалі за межами своєї Батьківщини.  

Тому Майдан аж ніяк не боровся за свободу: «кривавий розгін студентів» 30 листопада є дитячою витівкою в порівняні з тим, що діюча майданівська влада зробили з аналогічним за методами повстанням в Харкові, Одесі, Миколаєві, не кажучи про Донбас. Що влада робить з опозиційними журналістами, інтернет-ресурсами, навіть поважними та крупними газетами (на кшталт «Вести»).

Майдан боровся за одне: щоб ті, хто не асоціює свою свідомість з європейськими прапорами, з колабораціоністським вітанням «Слава Україні!» та ненавистю до сусідньої країни та її президентами, не мав права говорити, думати, був загнаний в кут і «знав своє місце».

Але в той же час я дякую Майдану. Дякую за багаточисельні акції в містах Південного Сходу, який нарешті, не за гроші, не за місця в теплих кабінетах, можливо, до кінця розуміючи, чи закінчиться їхня боротьба перемого, повстав. Показав, що є інша частина країни, ту, яку ігнорували всі 20 з хвостиком років незалежності. І ця частина вже ніколи не пробачить і не забуде, чим відповіла на це влада і опоненти з протилежного табору.

«Никогда мы не будем братьями» сказала майданівська поетеса Анастасія Дмитрук, маючи на увазі росіян. Насправді ж, вона трохи помилилась. Ніколи не будемо братами ми, громадяни України, з тими, хто жбурляв каміння в «беркутівців», хто заживо спалював одеситів в Домі Профспілок, хто сьогодні записується в «добровольчі» батальйони вбивати волелюбних мешканців Донбасу. Ни по родине, ни по матери.

Артём Бузила

Источник: http://naspravdi.com.ua

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.