Варшавський договір 1920 року

5 ноября 2014, 14:07
0
73

Варшавський договір 1920 року та його наслідки

21 квітня 1920 року міністр закордонних справ Директорії, голова дипломатичної місії УНР у Польщі А. Лівицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали Варшавську угоду, її головні умови такі: 

 1.Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленостями із сусідніми державами. Одночасно Польща визнавала Директорію суверенної Української Народної Республіки на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР. 

 2. Кордони УНР встановлювалися таким чином, що Річ Посполита в обмін за визнання незалежності України діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. 

 3. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року (тобто першого поділу Польщі). 

 4.Обидві сторони взаємно зобов'язувалися не укладати міжнародних угод, небезпечних для будь-якої з них. 

 5.Національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української і польської національностей на територіях обох держав. 

 6.Аграрна реформа в Україні здійснюватиметься конститу-антою (установчими зборами, які скликаються з метою розробки конституції). А до її скликання юридично забезпечувалися права землевласників польської національності в Україні. 

 7. Укладалася військова конвенція, що становила інтегральну частину цього договору. 

 8. Умова залишалася таємною і без згоди обох сторін не могла бути опублікована, за винятком параграфа 1, який оголошувався відразу ж після підписання угоди. 

 9. Умова вступала в силу негайно по її підписанню. Як таємний, договір не підлягав ратифікації. 

   24 квітня представники УНР та Польщі підписали воєнну конвенцію (причому з українського боку генерал і підполковник, а з польського майор і капітан), за якою бойові дії обох сторін могли вестися тільки під польським командуванням. Економічне життя України переходило під контроль Польщі. Валюта мала бути спільною. Польському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.

   Отже, згідно з Варшавським договором армія УНР мала наступати на Україну разом з польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 p.). Тепер же нібито згоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР. 

        Варшавський договір викликав величезне незадоволення. До того ж незадоволені були всі: галичани й наддніпрянці, військові й цивільні, члени партій і позапартійні. Галичани вважали його зрадницьким, бо він фактично віддавав Галичину на поталу полякам. Невдоволення викликало й те, що договір підписала дипломатична місія, а уряд був лише поставлений до відома.

        Підписання такої несподіваної угоди призвело навіть до урядової кризи. Пішов у відставку соціалістичний уряд І. Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В. Прокопович. Осудила договір та оголосила його незаконним конференція українських есерів у Празі на чолі з М. Грушевським. В. Винниченко виїхав до України, щоб переконати керівництво республіки створити самостійну Радянську Україну, але зазнав невдачі й повернувся назад.

Петлюра про цей договір знав. І. Огієнко згадував, що Петлюра, приїхавши з Варшави до Кам'янця-Поділь-ського, сказав так: «Я знаю, що багато з вас не вірить у наш новий союз. Цим я відповім приказкою. „Тату, он чорт лізе в хату",— кричить переляканий син. А батько спокійно відповідає: „Нехай чорт, аби не москаль». Так Петлюра ставився до Варшавського договору.

        Відповідно до Варшавського договору вже 25 квітня почався похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ. У цьому поході взяли участь 2 дивізії УНР. Поляки всіляко обмежували спроби розгорнути нові українські військові формування. За військовою конвенцією в процесі походу мали бути сформовані ще 4 українські дивізії, але поляки не дали на це згоди, Не побажали вони використати й частини УГА, що перейшли польський кордон і були інтерновані. А це були найбоєздатніші частини української армії.

        Під час походу поляки взагалі поводилися дуже брутально. Реквізиції, пограбування населення, знущання, терор — усе це нагадувало колишні, здавалося б, тепер такі далекі часи.

        Червона армія відступала майже без бою. Без бою був залишений і Київ, який об'єднане військо зайняло 6 травня 1920 року. Поводили себе поляки в Києві як давні та упевнені господарі: що хотіли, те й робили, зовсім не зважаючи на своїх союзників. А коли невдовзі довелося відступати, то поляки показали свою справжню сутність. Вони розстріляли заарештованих, висадили в повітря й підпалили багато будинків (серед них губернаторський із цінним архівом), зруйнували мости через Дніпро (зокрема славетний Ланцюговий).

        Відступ польських військ скоро перетворився на панічну втечу, яка припинилася аж під Варшавою, де наступ червоних військ згодом також завершився повсюдним відступом.

        12 липня від Англії на адресу Раднаркому, Польщі та Врангеля надійшла пропозиція про посередництво в переговорах. Радянський уряд відмовився від такого посередництва. Тоді 22 липня польський уряд звернувся до Радянської Росії з пропозицією розпочати мирні переговори. Але наступ червоних військ тривав. 4 серпня 1920 року Англія висунула вимогу зупинити наступ Червоної армії на польському фронті. В разі відмови вона погрожувала направити англійський флот проти Росії. І 7 серпня Раднарком розпочав у Мінську, а потім у Ризі мирні переговори з Польщею.

        Делегація УНР до цих переговорів не була допущена, бо Англія та Франція вперто продовжували обстоювати свої позиції щодо України й диктували своє бачення політичних процесів і Польщі. Не знайшли урядовці УНР порозуміння і в Москві, звідки одержали відповідь Чичеріна, що Росія визнає тільки незалежну Українську радянську республіку, чию делегацію й допущено до переговорів. До того ж лукаво повели себе поляки. Вони також визнали УСРР, чим поставили своїх учорашніх союзників поза ризькими переговорами. Намагалася заявити свій протест проти визначення західними державами долі Галичини делегація ЗУНР, але її також не допустили до участі в переговорах.

        Нарешті 12 жовтня 1920 року польський і радянський уряди підписали прелімінарний договір. Ним визначалися кордони між Польщею та Україною річкою Збручем, далі Волинню через Остріг до впадіння Горині в Прип'ять. З 19 жовтня до 9 листопада встановлювалося перемир'я. Ним успішно скористався Радянський уряд. 10 листопада червона кіннота зробила глибокий прорив на українському фронті неподалік від Могилева-Подільського і змусила українські частини відступити за Збруч. Там українська армія була інтернована в польських таборах. На цьому завершилася відкрита боротьба на території України. Через тиждень, 16 листопада, була розбита в Криму армія Врангеля.

        Ніщо вже не могло завадити підписанню мирного договору. І він був підписаний 18 березня 1921 року між Польщею та Росією в Ризі. Польща визнала УСРР, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, а Східна Волинь — Росії. Доля Галичини остаточно не вирішувалася. Аж 1923 року Рада послів у Парижі ухвалила віддати Галичину Польщі з умовою надати цій території автономних прав, чого Польща не виконала. Договором заборонялося перебування на території Польщі урядів, організацій і військ, ворожих Росії. Тому уряд УНР та всі українські організації мусили діяти в Польщі на нелегальному становищі.

        Впродовж такої напруженої боротьби за національне відродження не припиняли своєї діяльності й дипломати України, хоча недоліків у їхній роботі було чимало. Цікаво, що 3 липня 1920 року був оголошений протест Раднаркому РСФРР проти визнання Фінляндією уряду УНР. У серпні 1920 року був укладений оборонний договір між урядами УНР і Кубанської республіки. Петлюра покладав великі надії на прийняття УНР до Ліги націй, яка тоді вже була створена в Женеві. Але 17 грудня 1920 року Ліга націй відхилила клопотання України з цього приводу.

        Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Вона була черговий раз розчленована на окремі шматки, що опинилися під владою сусідніх держав. Значна частина українських земель увійшла до складу УСРР, про яку ми й вестимемо далі мову.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.