Голодомор 1932-33рр. Голод чи геноцид?

23 ноября 2012, 22:22
0
427

24 листопада 2012 р. Україна вкотре згадуватиме події Голодомору 1932-1933 рр. Ця подія стала ледь не найбільшою катастрофою XX ст. для українського народу.

У сучасному світі час від часу постає питання, чи справді  Голодомор 1932-1933 рр. був геноцидом українського народу. На це питання має чітко визначену думку професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої школи України, історик, політик та письменник Володимир Іванович Сергійчук. Він, добре підкований аргументами, фактами та архівними документами, стверджує, що Голодомор дійсно був геноцидом.

У цей період голод був штучним, адже напередодні був гарний врожай хлібів. Тож, це поштовх до розгляду події, як геноциду українського народу.

Геноцид – це свідомі дії влади, спрямовані на знищення нації, раси, релігійної групи або частини її представників. По суті, це цілеспрямоване знищення людей чимось об’єднаних. У період 1932-1933 рр. українці були найбільш революційним народом Радянського Союзу. Мабуть саме це і послужило причиною для проведення владою дій, спрямованих на знищення цього народу, адже ні розкуркулення, ні суцільна колективізація не змогли зруйнувати дух та настрої людей.

Сергійчук В.І. приводить 6 ознак геноциду, що були присутні в політиці щодо УРСР в часи Голодомору. Першою з них є надмірне вилучення державою хліба та продовольства у селян.  При чому, радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору. Про те, що Постановою ЦК КП(б)У були збільшені хлібозаготівлі до величезних розмірів всі й так знають. А ось з кожною наступною Постановою у селян могли конфісковувати все більше продуктів, залишаючи їм один єдиних вихід – діствати зі скинь все, що мають, і йти на пошуки тих, хто згоден обміняти це на харчі. Йти треба було туди, де ситуація була не такою складною, тобто до Росії та Білорусії. Та й того українцям зробити не дозволили. 22 січня 1933 р. була видана  Директива ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують». Звичайно, були люди, які намагалися втекти, але їх заарештовували. Все це було черговою спробою поставити на коліна українців, налаштованих проти більшовиків. Ось і друга ознака геноциду – заборона виїзду голодуючим.

Третьою є замовчування факту голоду, про що, певно, чув кожен. Звичайно, владі Союзу було не вигідно говорити про це світовій спільноті, адже навіщо світові знати про умисне відбирання хліба у селян? Якби голод був справжнім, а не штучним, держава безперечно шукала б допомоги у інших і дозволяла людям виїжджати на пошуки шматочка хліба, але цього не відбувалось, що вкотре тихо нашіптує на вухо , що дії влади були спрямовані на знищення окриленого революційними ідеями українського народу, який становив загрозу існуючій владі.

Черговою ознакою геноциду є відмова від допомоги. Навіть після звернення представників УНР в еміграції до Ліги Націй, яка була готова запропонувати допомогу, Радянський Союз категорично відмовився від допомоги, мовляв, нема в Україні Голодомору і все. Навіть рейхсканцлер Гітлер у Берліні говорив у своїй промові про мільйони людей, що померли від голоду, бо в Україні перебували й німці, а радянська влада назвала це антирадянськими випадами.

Голодомор 1932-1933 рр. є водночас і духовним геноцидом, адже безлічі людей в силу створених обставин довелося відректися своєї нації задля збереження власного життя. Кілька українських станиць, що складали найбільшу загрозу для влади було виселено на схід, прикриваючись тим, що вони, мовляв, не виконують хлібозаготівель. Але виселили лише українців Кубані, хоч і білоруси Смоленщини теж не виконували плану. Так само можна міркувати про згортання коренізації, адже найактивніше згорнули саме «українізацію» і все українське знову було зупинено. Тож, бачимо з цього, що Кубань та й власне українські території карають за українськість, а не через інші туманні причини. Саме факт духовного геноциду, коли людину заради збереження життя примушують відрікатися всього рідного і вдавати з себе «руського», є п’ятим пунктом у списку ознак геноциду.

Коли ж у 1933 р. в Україні багато сіл, звідки вивезли українців, чи, де всі загинули від страшного голоду, залишилися пустими, туди почали завозити людей з інших регіонів, щоб було кому сіяти і збирати хліб, обробляти землю. Це були білоруси і росіяни. Ні в якому разі не заселяли вони туди українців, бо тоді б ці села почали відроджуватися. В деякі ж місця Кубані відправляли жити червоноармійців у відставці. Там були змінені назви, стерте з пам’яті історичне походження земель і т. ін. Шостою ознакою геноциду є доприселення і таким чином спроба стерти історичну пам’ять земель, на яких жили українці.

Отже, Голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом, тобто комплексом свідомих дій влади, спрямованих на знищення українського селянства, з метою уникнення загрози тогочасній владі. Але, якої б думки не були наші сучасники щодо цього питання, ми повинні пам’ятати, які жахливі, важкі часи пережив наш народ під час Голодомору, і вшановувати пам’ять жертв цього страшного лиха, а також не забувати, скільки сили, душі та волі завжди було в кожному українцеві!

 

                                               Світла пам’ять жертвам Голодомору. Засвітіть свічку пам’яті.

    

Студентка 1 курсу ІЖ КНУ

ім. Т.Г. Шевченка

Катерина Романенко

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Украина,геноцид,Голодомор 1932-1933
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.