Екскурсія Януковича до Японії

20 января 2011, 11:27
Заступник директора Інституту світової політики
0
7073

Віктор Янукович – в Японії. Незвичайна країна – з правічною історією, з тисячолітніми традиціями, з досвідом, як зі зруйнованої війною країни вирватися в економічні лідери світу.

 Цікавий візит – Україні потрібні інвестиції, потрібні кредити, потрібна бодай увага зі сторони міжнародної спільноти. Виглядає все досить пристойно. Якби не підводні камені візиту. Те, що лежить на поверхні, але чомусь побіжно висвітлюється в українських мас-медіа.

Перший підводний камінь. Візит Януковича до Країни вранішнього сонця відбувається на тлі скандалу з кримінальною справою, головним фігурантом якої є екс-прем’єр Юлія Тимошенко. Мимохіть вплутаною в нього виявилася і Японія, оскільки колишню очільницю українського уряду звинувачують саме в нецільовому використанні коштів японських компаній. Як відомо, гроші люблять тишу. І японські бізнесмени, природно, не хотіли б, аби їхні імена виявилися засвіченими в скандальній ситуації. Репутація відомих японських брендів може виявитися заплямованою – адже з’ясується, хто найбільше в Країні вранішнього сонця засмічує довкілля. Не менше обурення викликає кримінальний інцидент і в урядових колах Японії. У цій східно-азійській країні просто не розуміють: чому українці вплутали їх у внутрішньополітичні розбірки? У світі уже давно усталилася думка з приводу прозорості українського судочинства, а тому навряд чи повірять у випадковість кримінальної справи саме у зв’язку з Кіотським протоколом. При цьому розрахунок влади простежується доволі логічний. Якби кримінальна справа проти екс-прем’єра була порушена через якісь внутрішні порушення, то це однозначно викликало б звинувачення у переслідуванні. А увазі міжнародної спільноти запропоновано варіант зловживань відомого політика на міжнародному рівні. У Японії скандал навколо Кіотського протоколу сприймають ледве не як особисту образу: мовляв, Токіо стільки допомагало Україні (десятки мільйонів доларів, зокрема, було виділено на програми, пов’язані з подоланням наслідків аварії на ЧАЕС), а тут такий ляпас…

Другий підводний камінь. Із приходом до влади Віктор Янукович інтенсивно почав розбудовувати відносини з Китаєм. Від експертів, які схвалюють президентську політику, можна навіть почути: європейська інтеграція зазнала фіаско; співпраця з Росією теж несе в собі багато ризиків; визріла необхідність розвивати третій напрямок – китайський. (Цікаво, а якщо провалиться робота і на цьому векторі – кинемось за інтеграцію в Африканський союз?!) Як би не було: у самій співпраці з Китаєм нічого поганого немає; навпаки, було дивним, що відносини з державою, яка приковує до себе погляди усього світу, Україна незаслужено занедбала. Інша справа, що співпраця з Китаєм може виявитися не такою райдужною. І ситуація з нагородженням китайського дисидента Нобелівською премією миру це чи не найяскравіше продемонструвала. У Токіо, який має доволі непрості, суперницькі відносини з Пекіном, не могли не помітити новоявленої любові Києва. Пожвавлення України на китайському напрямку і змусило японців запросити Віктора Федоровича на відвертий діалог. Можна було б пишатися тим, що чинник України враховують навіть потужні гравці східно-азійського регіону. Проте японці звертали увагу на Київ не через наміри активізувати економічну взаємодію з китайцями, а через можливе політичне зближення. Зближення України з Росією також виявилося небайдужим Токіо. Японці торік не зовсім збагнули смисл відзначення Україною Дня закінчення Другої світової війни (2 вересня, дата капітуляції Японії). Причому це відбулося фактично одночасно з російською ініціативою відзначати таку дату. Цілком зрозуміло, навіщо Росії такі ігри в історію: Москва має піввіковий територіальний конфлікт із Японією – і зайвий раз завдати символічного удару по Токіо в Росії вважають за честь. Навіщо це Україні? Українські урядовці заспокоюють японську сторону: мовляв, ми орієнтуємося на світову історіографію: Друга світова закінчилася 2 вересня, а тому не слід в цьому шукати політичного підтексту. Напевно, в Токіо повірили б – якби не хронологічний збіг про відзначення дати в Росії і Україні.

Третій підводний камінь. Чи радше його можна назвати стереотипом, нав’язуваним українською делегацією, - очікування японських інвестицій і кредитів. І це стосується не лише Віктора Януковича. Власне, усі його попередники, відвідуючи Країну вранішнього сонця, покладали великі сподівання на прихід відомих компаній в Україні. Однак цього не сталося. Не те щоб Україна не цікава японському бізнесу. Цікава і дуже. Ще б пак – держава, яка межує з вигідними ринками Євросоюзу; яка має дешеву робочу силу. Інша справа, що японці просто бояться вкладати гроші в українську економіку. Для японців є визначальними три чинники – стабільність, розвиток, захищеність. Зі стабільністю нібито все більш-менш: усе під тотальним контролем (хоча така стабільність може сподобатися далеко не кожному інвесторові). Розвиток – поки лише на словах. Захищеність – ситуація не на користь України. І ситуація з Юлією Тимошенко навряд чи допомагає в розвіюванні уявлень закордону про роботу правоохоронних органів, судової гілки в нашій державі. Українська влада помпезно відрапортувала про те, що Японія виділяє Києву кредит на суму 800 мільярдів японських ієн. Звучить гучно. Поки не перевести ці кошти в більш збагненну валюту – 100 мільйонів доларів. А ще краще звернути увагу на формулювання, навіщо ці кошти виділяються – з метою «сприяння експорту товарів і послуг із Японії і підтримки економічного розвитку України». Цікава виходить ситуація: нам дають кошти на просування японських товарів, і ми ж потім ці кошти муситимемо повернути Японії. Вочевидь, справа полягає в тому, що Україні буде надана японська техніка, за яку ми муситимемо з часом розрахуватися. Чому це тоді просто не назвати купівлею японських товарів у кредит? Аби показати, що президент повертається не з порожніми руками, а з мішком грошей?

Камінь у город України. Японія – одна з небагатьох країн регіону, яка живе за демократичними цінностями. І вона дотримувалася демократичного шляху неухильно у післявоєнний період. Інший регіональний демократ Південна Корея мала більш звивисту дорогу – кидаючись від авторитарної до демократичної моделі, спинившись зрештою на останній. Японії, звісно, не з руки критикувати Україну. Все-таки країна досить далеко розташована. Утім, там зовсім небайдужі до політичних процесів у нашій державі. Усе-таки одна справа вкладати гроші в демократичну країну, інша – в авторитарну. Напевно, саме тому японський прем’єр Наото Кан хоч і побіжно, проте заявив про зацікавленість в демократичній Україні. Можна обурено апелювати – а чи мають японці право на такі заяви? Мають. Хоча б тому, що Україні виділені багатомільйонні кошти допомоги. Хоча б тому, що країна належить до провідної групі в політичному і економічному сенсі держав G7. Хоча б тому, що сама Японія живе за доволі високими політичними стандартами. Найменший скандал, падіння популярності – і глава японського уряду складає свої повноваження. Можливо, тому за останні десять років у цій країні змінилося сім прем’єр-міністрів. Лише один Коїдзумі мав п’ятирічний строк прем’єрства, решта ледве дотягували до одного року: Хатояма пішов у відставку, бо не виконав передвиборчих обіцянок (прем’єрський строк – менше року); Фукуда не дотягнув до одного року (пішов у відставку через політичну кризу); Асо побув на посаді без двох днів один рік (очолювана ним Ліберально-демократична партія зазнала поразки на виборах); Морі взагалі пробув в прем’єрському кріслі лише три місяці (запам’ятався як найбільш непопулярний глава уряду Японії).

Ось так самурайський кодекс честі бусидо японців перенісся і на політичне життя. Політик, який збезчестив себе або завдав шкоди авторитету своїм однопартійцям, одразу здійснює політичне харакірі у вигляді цивілізованої відставки. Можливо, в прихильності до цінностей і прихована обережність японців щодо України. Мабуть, тому і не йдуть інвестиції. Напевно, тому в незалежній Україні досі не побував жоден японський прем’єр-міністр. Візити ж українських можновладців до Японії – всього-на-всього коштовна екскурсія.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.