День перемоги: і свято, і пучок протиріч, і концентрат політизації...

21 апреля 2013, 09:41
0
254

Російський фальсифікат Дня перемоги підхоплює Партія регіонів

 

   Прес-служба Севастопольскої міської організації ПРегіонів і Севастопольська місцева влада звернулися із закликом не політизувати святкування 9-го травня:
“Как и ранее, по традиции моряки ВМС Украины и Черноморского флота Российской Федерации пройдут в едином строю плечом к плечу”, – пообіцяв перший заступник голови севастопольских ПРегіонів Сергєй Савєнков. І сказав, що “9 Мая прошлого года омрачили представители отдельных политических партий, которые встали в колонну со своими флагами, хотя мы просили все политсилы не делать этого, потому что в святой праздник политики не должно быть”.
 Виникають запитання:
-  що, лише Росія, а не СРСР у складі антигітлерівської коаліції виграли війну? Чи може  вже севастопольські “ветерани-регіонали” виграли її самостійно?
-    а чи всі крапки над “і” вже розставлені у відповідності з хронологією подій та їх оцінкою?
-    а самі заклики севастопольських ПРегіоналів і їх суть не є політизацією ?

  Чому комуністи і ПР червоний прапор везли з Криму і Одеси у Львів? Що, не можна було їм під цим прапором поклонитися в себе дома – в Криму та Одесі? Чи немає могил тих, хто поклав голови у війні на цих територіях?
 Везли, щоб подражнити львів’ян, везли, бо політизували (вірніше провокували) вибухонебезпечну ситуацію, знаючи скільки людей було знищено, розстріляно, закатовано в Західній Україні, розстріляно і заморено голодом на Сході і Півдні України “во славу” торжества саме цього червоного прапора. Він червоний від безневинно пролитої крові – кривавий прапор. Тому на могилах і на горах трупів загиблих українців цей прапор не може, не має права майоріти, бо то сіль на рани України, що не загоюються. То знущання над загиблими та їх сім’ями. Не може майоріти і тому, що нинішні діти і внуки НКВДистів  стали продовжувачами дій своїх предків, перейняли від них садизм і тваринну ненависть до всього українського. І саме в цій маніакальній антиукраїнській прихильності до крові, до кривавого прапора є і політизація, і діагноз – одночасно!

  Перемога над фашизмом, без сумніву, дата святкова, гідна святкування, бо фашизм для всіх поневолених народів нічого доброго не ніс. Не ніс звільнення, а ніс смерть і рабство. Але не слід надавати святу густого відтінку фальсифікату... відтінку неправди,  підміни понять.  Не слід монополізувати перемогу і не слід  приватизовувати дату завершення війни! Тим більше - всупереч історичній правді.

         1. Згадана перемога не є результатом героїчних зусиль, війського таланту та мужності  лише “рускіх” (адже саме так виходить за висловлюваннями Сталіна-Путіна і дій севастопольських ПРегіоальних ветеранів! Перемога не є результатом зусиль Росії і не є похідною навіть від участі у війні СРСР. Вона  є колективною перемогою багатьох народів світу. Невизнання цього положення - є присвоєння собі заслуг всієї антигітлерівської коаліції і фальсифікацією історії одночасно.

        2. Щоб не політизувати ситуацію (як закликає місцева влада Севастополя) при святкуванні слід вивісити сучасні прапори всіх сучасних країн, що воювали проти фашизму. У Німеччині також відзначають перемогу над фашизмом, то який їй накажете вивішувати прапор: нинішній чи той, що був – гітлерівський, чи прапори ФРН і НДР?   Між іншим, прапор фашистської Німеччини теж був червоним, як і в СРСР... З тією лиш різницею, що замість серпа-молота, на ньому була свастика.Тому всі радянські художні і документальні фільми  в яких демонструвався гітлерівський прапор,   були чорно-білими, аж до моменту розпаду СРСР. Не дивлячись на те, що кольорове кіно в Європі появилося в 1935 році і в СРСР - в 1936-му.
 Державний прапор України слід вивісити і нести в колонах саме тому, що державний прапор України має вивішуватися на всі державні свята і тому, що УПА, яка теж була борцем проти фашистської машини, мала той же стяг. Але в Севастополі не носять прапор України, а носять прапори лише СРСР і нинішній прапор Росії - триколор. Ось присутність саме триколора на святкуванні перемоги є не лише політизацією, але й сумнівною... З одного боку – він є державним прапором сучасної Росії, але й Росії царської, а з іншого боку... це є і елементом фальсифікації. Оскільки, на момент війни, триколор не був офіційним прапором ні СРСР, ні Росії, а був офіційним стягом РОА. Так ось, саме РОА, на відміну від УПА, проти фашизму не воювала, а навпаки - була постійною і послідовною складовою гітлерівської військової машини і воювала під триколором – нинішнім державним прапором Росії. Росія ж це визнає. На мою думку - вирішення “прапорної проблеми” в тому, щоб  вивісити лише сучасні прапори всіх сучасних країн, які в минулому воювали проти фашизму самостійно чи в складі держав-учасниць антигітлерівської коаліції .
  Вивішування ж колишнього державного прапора СРСР відповідало історичній правді лише до 1991 року, до моменту розпаду СРСР. Прапор СРСР не слід вивішувати тому, що:
         а) червоний прапор уже не є державним юридично, оскільки держави “СРСР” не існує. Повторюю: “у Німеччині також відзначають перемогу над фашизмом, то який їй накажете вивішувати прапор - нинішній державний чи той, що був державним тоді - гітлерівський?”;
       б) під червоним прапором СРСР воював не лише проти фашизму, а й провадив жорстоку і криваву політику колонізації України і не лише України... А  його вивішування в Україні, після розкриття всіх злочинів СРСР проти народів, що його населяли – то є образа національних, патріотичних почуттів українців і відверта наруга над пам’яттю репресованих і загиблих, їх сім’ями. Червоний прапор - втілення планомірної шовіністичної, антиукраїнської політики СРСР, політики терору, політики геноциду українського народу.

          3. Друга світова війна тривала 6 років, охопила 60 держав світу. Німеччина підписала Акт про Капітуляцію 8-го травня (а не 9-го) і підписала про капітуляцію не перед державою Росія, чи перед державою СРСР! Капітуляція Німеччини відбулася перед усіма країнами-учасниками антигітлерівської коаліції. Акт Капітуляції був підписаний представниками Німеччини і представниками ВСІХ держав антигітлерівської коаліції, в т.ч. представниками СРСР. Окремого акту про капітуляцію Німеччини перед СРСР, а тим більше перед Росією - не було! Але на цьому ж світова війна не завершилася, не закінчилась участь у ній СРСР. Остаточна перемога у війні була досягнута юридично - з моментом капітуляції останнього колишнього сателіту фашистської Німеччини - Японії.

Країни антигітлерівської коаліції відзначають День завершення Другої світової війни - 2 вересня,  в день, коли Японія і представники ВСІХ країн-учасниць антигітлерівської коаліції підписали Акт про Капітуляцію Японії. Чому СРСР - у минулому, а Росія - й нині, а також і нинішнє керівництво України, всупереч історії, відзначають дату 9-го травня, а не 2-го вересня??? Чи СРСР не воював проти Японії, як члена гітлерівської коаліції? Чи три радянські фронти не воювали в період з 8-го серпня 1945 року по 2-ге вересня 1945 року проти Квантунської армії, розташова¬ної в Маньчжурії? Чи не СРСР розгромив Квантунську армію чисельністю близько 1,5 млн. осіб? Чи не загинули в цей період 20 тисяч радянських солдатів на війні з Японією? Який нині статус загиблих у війні з Японією? Учасників і загиблих у Другій світовій війні, чи статус учасників і загиблих у Великій вітчизняній війні, чи статус учасників і загиблих у війні з Японією? Чи загиблих після війни, якщо Росія святкує Перемогу 9-го травня 1945 року? Але ж  20 тисяч радянських воїнів загинули САМЕ У ВІЙНІ з Японією. І загинули після 9-го травня 1945 року,  в період з 8-го серпня 1945 року по 2-ге вересня 1945 року. Коли ж на їх могилах відзначати перемогу – 9 травня, коли вони всі були ще живими і не були задіяні у військовій кампанії проти Японії чи 2-го вересня, за часом фактичного настання Дня Перемоги? Чи війни з Японією взагалі не було в 1945 році? Де ж правда-істина , чи правда “по-рускі”? Це еталон фальсифікації і політизації історії про війну, і не лише про неї!

 Хіба від СРСР не було здійснено підпису в Акті про Капітуляцію Японії 2-го вересня на історичному лінкорі „Міссурі”? Саме 2-го вересня 1945 року був здійснений підпис у названому акті представником СРСР! Можливо, Росія не відзначає День Перемоги 2-го вересня тому, що підпис від імені СРСР під Актом Капітуляції Японії поставив саме українець - генерал Дерев’янко?
 Історія питання: СРСР,  у зв’язку з гіпотетичною війною з Гітлером, шукав шляхів недопущенню вступу Японії у війну проти СРСР і умовив її підписати (13 квітня 1941 року) “Пакт про нейтралітет”, основою якого було наступне положення: “У випадку, якщо одна з договірних сторін виявиться об’єктом військових дій з боку однієї або декількох третіх держав, інша договірна сторона дотримуватиметься нейтралітету протягом усієї тривалості конфлікту”.
   Але 8 серпня 1945 року СРСР, в односторонньому порядку, денонсував Радянсько-Японський “Пакт про нейтралітет” і віроломно вступив у війну з Японською імперією. Чим не аналог віроломності Гітлера з СРСР, чи Японії щодо американців у П'ярл-Харбор? СРСР здійснив віроломну агресію проти Японії. Здійснив агресію в умовах, коли Японія ще 15 травня (тобто майже за три місяці до початку самої агресії СРСР проти неї) вже анулювала всі договори і союз з Німеччиною у зв’язку з її капітуляцією. Мені зрозуміло, що дії СРСР були результатом прийнятих рішень Потсдамською конференцією 17 липня 1945 року. Але мені не зрозуміло,  чому не вшановувалася в СРСР і не вшановується нинішньою Росією пам’ять радянських бійців, загиблих в радянсько-японській війні? Чому немає ветеранів російсько-японської війни? Чому не вшановується пам'ять про ветеранів Першої світової війни? Політика, чи політизація? Так там же ж не ОУН-УПА воювала?...

Можливо тому СРСР, Росія і нинішня влада України відзначають дату 9-го травня, а не 2-го вересня, що незручно визнавати сам факт агресії Росії проти Японії, чи називати її агресією?  Можливо тому, що війна зі сторони СРСР проти Японії не була справедливою, бо СРСР був у ній агресором? Війна носила по відношенню до Японії явно загарбницький, мародерський, а не визвольний характер? Можливо тому, що в результаті агресії СРСР проти Японії, відбувся акт анексії японської території і саме Росія “приросла” територіями  Курильської гряди і південного Сахаліну?
Тобто, усвідомлення факту як агресії, так і анексії СРСРом Курильської гряди і південного Сахаліну  (“де юре” - території Японії) і приєднання їх до Росії,  що були здійснені після 9-го травня 1945 року, заставляє росіян і їх п’яті колони в нинішніх незалежних державах сором’язливо уникати визнання Днем Перемоги в другій світовій війні дату 2 –го вересня 1945 року. Сором? Можливо. Незручно, що у війні проти Японії, саме СРСР став агресором і оголосив війну Японії, а не навпаки. Японія ж війну СРСР не оголошувала і на його територію не вторглася. СРСР оголосив війну віроломно, всупереч чинній на той час угоді між СРСР і Японією! Чому, врешті, Росія не відзначає хоча б окремою датою день перемоги над Японією? Чи її не було? Де ж правда-істина, а де правда “по-рускі”? Правда “по-рускі” - це  фальсифікація і політизація історії про війну і не лише... І ця “правда”  зрозуміла всім, окрім росіян і їх п’ятої колони!
Чому ж не святкувати День Перемоги в Україні і Росії разом зі всіма країнами-учасниками антигітлерівської коаліції, а саме в день офіційної дати закінчення Другої світової війни, якщо перемога була спільна і  юридично оформлена всіма підписами всіх протиборчих сторін (в т.ч і СРСР) 2-го вересня 1945 року - мені залишається незрозумілим!

      4. Стосовно ветеранів війни. А чому ветерани УПА не прирівнені у правах і пільгах до ветеранів червоної армії і ветеранів НКВД? Ветерани, що воювали за визволення України, за її Незалежність як від німецько-фашистських загарбників, так і проти кривавих військ НКВД!  УПА ж не воювала за власною ініціативою проти Армії СРСР, але воювала проти військ НКВД!  Я не маю наміру нікого ображати, але останній призов до радянської армії завершився народженими в 1927 році, тобто наймолодшим ветеранам війни (червоної армії) в 2013 році мало б бути не менше 85 років. Але ж в країнах СНД так довго не живуть, а особливо ті ветерани, які на війні пролили власну кров. Скажете – а УПівці ж є живі – марширують...! По- перше – в УПА воювали і підлітки, чого не було в червоній армії, по-друге - УПА воювала до 1956 року, тому там були й народжені вже в 35-х і навіть у 40-х роках. І я очікую єхидного запитання від опонентів, які мене можуть штрикнути запитанням: а з ким же ж тоді воювали молоді УПівці, як не з такими ж молодими солдатами з НКВД? Якщо ще живі УПівці, то чому не повинні бути живими і їх однолітки з НКВД? О! О! Саме це і є ключовим моментом в розв’язці виклику, що був і залишається проблемою у визнанні УПівців учасниками війни.  Тому, НЕ всі нині живі НКВДисти, що воювали до 1956 року з УПА, можуть вважатися в Україні учасниками війни, бо війна (за версією СРСР) закінчилася 9 травня 1945 року. Тобто, та частина НКВДистів, що воювала проти УПА і не була фронтовиками (1941-45р.р.) , мають (мали) статус учасника війни незаконно, бо вони воювали не на війні, а в складі каральних загонів! Тобто, це категорія осіб, ПРИРІВНЯНИХ до учасників війни. Прирівняних на підставі того, що брали участь у бойових діях. Якщо ж нинішня влада визнає, що то були воєнні дії зі сторони НКВДистів проти УПА, і на цій підставі визнає НКВДистів учасниками бойових дій, то:
     а)  боротьбу УПА з НКВД має бути визнано також воєнними діями, бо в іншому випадку буде нелогічно, ніби-то НКВД воювало проти неіснуючого противника, які ж тоді вони учасники бойових дій? Це що було? Бої з власною тінню, чи маневри в мирний час? Тоді й всіх  учасників військових маневрів, що відбувалися (відбуваються) в мирний час слід теж визнавати учасниками “бойових дій”. Це юридичний нонсенс, або, як кажуть у побуті - безглуздість. Одначе, це є не лише безглуздістю, але й політизацією подій;
     б) невизнання УПА воюючою стороною, не надання їм статусу ветеранів війни - це є   дискримінацією, оскільки радянські партизани, що так само як і вояки УПА (а іноді і спільно)   воювали проти фашистських військ отримали статус ветеранів війни в Україні;
      г)  останнє і основне. НКВДисти воювали проти УПА, проти Незалежності України і отримали статус ветеранів і учасників війни з рук керівництва України. Від керівництва, якого, виходячи зі спрямованістю тодішніх дій НКВД, - НЕ МОГЛО БУТИ І НЕ МАЛО ПРАВА БУТИ. Тому що, за задумом керівництва СРСР, не мала права бути Незалежною Держава Україна. Вояки УПА, які своїми боротьбою і життям наближали Незалежність України, наближали ту епоху, коли обрання керівництва Державою в Україні буде здійснюватися українцями, а не призначатися Москвою. Україна стала Незалежною. Але й за цих умов УПівці не можуть дочекатися від “української влади” ні відповідного статусу, ні належних за статусом пільг. І це ганьба всіх попередніх президентів і нинішнього. При цьому, я  менше всього киваю в бік головного комуністичного  ідеолога України – Кравчука, чи секретаря парткому об’єднання “Южный машиностроительный завод” Кучми. Бо вони діти вивихнутої свідомості, зомбі комунізму, рудименти комунізму, носіями і адептами якого вони були. Моє звинувачення щодо незаконного стримування надання воякам УПА статусу ветеранів війни спрямоване не лише до нинішньої влади (бо її дії поза межею розумного у всіх сферах суспільних відносин). В українців найбільші претензії до влади попередньої, яка у свій час,  маючи більшість у всіх гілках влади, питання статусу ветеранів УПА так і не вирішила. Не вирішила не лише питання статусу УПА. А, наприклад, присвоєння звання Героя України Провідникам ОУН-УПА влада здійснила через “пень-колоду”. Ющенку в положення про присвоєння Героя слід було внести власним Указом лише одне доповнення, а саме, що звання Героя може бути присвоєне і “громадянам інших держав, що воювали за Незалежність України”. І тоді ніяким судом, ніхто не зміг би оспорити присвоєння звання Героя Бандері і Шухевичу. Ніхто цього питання не зміг би “політизувати”. Ющенко - лінивий, лайдакуватий і безвідповідальний. Ющенко відхилив навіть пропозицію у присвоєнні звання Героя України нашим побратимам, патріотам, борцям, державним діячам Василю Червонію і Михайлу Гориню. Натомість, знайшлося місце в широкому серці Ющенка і “підстави” для нагородження  за час його правління таких “патріотів” як Адама Мартинюка, Бориса Колєснікова, Сергія Ківалова, Валерія Бондика, Анатолія Близнюка, Леоніда Черновецького, Миколи Присяжнюка, Михайла Потебенька, Раїси Богатирьової, Святослава Піскуна, В’ячеслава Богуслава, Сергія Рухадзе, Василя Горбаля, Юхима Звягільського, Дмитра Фірташа та інших “боротьбистів за світле майбуття для України”. Нагородив він цілий загін ПР, але не загін УПА...  Я не думаю, що тут була лише вивихнута свідомість, але мабуть і безмежна любов до грошей... і не лише до національних....
  Тема Перемоги була політизована не нами, а до нас, до нинішнього покоління українців-патріотів. Вона залишатиметься такою, доки будуть живими в Україні антиукраїнські сили -посіпаки КПСС-СРСР-Росії,  їх ВЧК-НКВД-КГБ-ФСБ! І деполітизувати її можна лише одним чином - прирівняти у статусі і в правах усіх, хто самовіддано боровся за Україну. Гіркий присмак “перемоги”, оскільки переможці  не дочекалися від влади Держави-Переможця,  від України, офіційного державного статусу учасників війни. Оце і є політизація, фальсифікація, дискримінація і девальвація як самого Дня Перемоги, так і влади України, як і її історії. Одначе, в свідомості і душах патріотів України всі, хто боровся за Україну і її Незалежність, незалежно від назви формувань, в яких вони за це воювали, - були, є і залишаться Національними Героями. Так само, як і ті, хто поборював фашизм у лавах Червоної Армії, але при цьому не заплямував себе ані кров’ю, ані боротьбою проти УПА, ані боротьбою проти цивільних патріотів, проти цивільного населення, ані боротьбою проти великої мрії – проти Незалежності України.
  Боротьба за Україну не завершена. Не завершена, бо її загарбниками створені нестерпні умови життя не лише для вояків УПА, а для всіх громадян, незалежно від національності чи віросповідання. І молоде покоління має пройти новий етап боротьби за встановлення влади, що внесе впевненість у щасливому майбутті  їх дітей та онуків, щоб в Україні було комфортно не  загарбникам, а корінному населенню і всім сущим в ній народам, що вважають Україну рідною матінкою. Ось тоді всі відчують материнське тепло і материнську турботу Держави. Але для цього в Україні має бути УКРАЇНСЬКА влада, а не політизована напівмафія, напівхунта, напівбанда. І саме патріотична молодь має виховати нову владу в своєму середовищі , створити і висунути, структурувати її,  і  організувати її обрання!
Тому День Перемоги України ще попереду. А за його наближення слід боротися.
Вічна Слава Героям України!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Плохие пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.