Відродження духовності українців та національних меншин

18 декабря 2014, 15:32
0
82

.

Наша рідна Україна, на жаль, переживає зараз скрутні часи. Складна політична та економіна ситуація в країні погіршується з кожним днем, і тільки ми, українці, можемо щось змінити. 

Український народ успадкував від героїчних предків унікаль­ну духовну культуру. Пам’ятки літератури, архітектури, інших ви­дів мистецтва донесли до нас пам’ять про волелюбних, працьовитих, морально стійких предків — українців. Серед народу завжди ціну­валась духовна краса людини. Вивчаючи художні твори українсь­ких письменників, твори народної творчості, ми дізнаємося про на­родних героїв, які були духовно багатими і красивими (Богдан Хмельницький, Іван Богун, Ярославна, Роксолана та інші). Завжди в пошані серед народу були громадяни, які жили за народними традиціями, вірили в Бога, невсипно працювали, поважали інших людей.

Відтоді, як Україна стала незалежною, гостро постала проблема відродження духовної культури народу. Бо молодь уже не вірила ні в кого, не мала ідеалів, патріотичних почуттів, поваги до країни. Ми стали безбатченками. Але зараз, на щастя, ситуація поступово змінюється. Люди цікавляться історією, культурою, мистецтвом свого народу. Повертаються твори раніше заборонених письменни­ків, здійснюються заходи щодо національного виховання молоді, багато українців почали виконувати християнські традиції (відві­дування церкви, храмів, дотримання постів, святкування релігійних свят). І це тільки початок. Хочеться вірити, що духовна культура українського народу воскресне в наших серцях і в серцях наших нащадків. Тільки за таких умов Україну буде визначати та шану­вати весь світ.

Одним із найважливіших проявів духовності нашого народу є наша мова. Як ми знаємо, люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх, інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства. Спілкування між людьми відбувається за допомогою мови.
Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніка, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід. Без мови взагалі не може існувати людське суспільство. 
На сьогоднішній день вже дуже велика кількість нашого населення використовує українську мову не тільки під час навчання чи на роботі, а й у повсякденному житті. Маленьких діток вчать розмовляти українською, молодь спілкується виключно нею, та навітьстарше покоління по троху починає переходити на спілкування нашою рідною, милозвучною, солов'їною мовою. Значення мови, якою спілкується народ, для створеної ним держави важко переоцінити. Зрештою, з мови починається сама держава. У мові закладено суть існування країни, її сила і могутність. Без рідної мови не існує народу як нації. Влучно і поетично сказав український письменник Панас Мирний, коли назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: «Мова - така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей». Отже, мова для кожної нації э джерелом формування духовності суспільства.
Також важливе місце у духовному відродженні нашого народу займають наші звичаї на традиції. Український народ має свій надзвичайний скарб — яскраві звичаї та неоціненні традиції. Вони вироблялися людством протягом багатьох століть й передавалися з вуст у вуста, із покоління в покоління. На жаль, сучасна молодь поступово забуває давні традиції нашого народу, його культуру й духовні цінності. Не слід забувати давнє повір’я, що існує у всіх народів світу: той, хто забуває звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він наче блудний син, постійно ходить по світу і ніде не може знайти собі притулку. Звичайно, така людина стає загубленою для свого народу.
Отже, ми, українці, маємо велицезну духовну спадщину та потенціал, нам потрібно лише розвивати їх. Та треба завжди пам'ятати, Батьківщина- вона одна, треба цінти  ти берегти її.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.