Дисидентський рух

18 декабря 2014, 14:35
0
30

Термін "дисиденти" був занесений із Заходу і вживався для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух

Дисиде́нтський ру́х – учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

 Основними причинами виникнення дисидентського руху були політичні: відсутність справжньої політичної самостійності республіки, однопартійна система, яка позбавляла суспільство демократичного вибору шляхів політичного розвитку, забороняла діяльність опозиції, установила цензуру, відкидала будь-які законні можливості для зміни влади, призвела до небаченої бюрократизації системи управління. Не менш важливими були й національно-культурні причини. Серед них насамперед вирізнялися політика зросійщення, позбавлення українського народу самобутніх рис, можливостей для вільного національно-культурного розвитку. Соціально-економічні причини полягали в низькому рівні життя, нав’язуванні Україні невідповідної її потребам і можливостям моделі економічного розвитку, суперечностях економічної політики. Дисидентський рух зумовлювали також релігійні причини, породжені державною антирелігійною політикою й антидемократичними засобами, якими вона проводилася.

Загалом в українському дисидентському русі, на думку його дослідника Ю.Зайцева, можна виділити чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурницький, правозахисний, релігійний. 

1)      Найрадикальнішим і найбільш переслідуваним напрямом був політичний, або самостійницький. Представники цього руху мали за мету здобуття державної незалежності України. Головним засобом її здійснення обрали агітацію за вихід зі складу СРСР.

2)      Національно-культурний напрям зосереджувався на питаннях задоволення духовних і культурних потреб українського народу шляхом відродження національної самобутності, традицій мови, усебічного та правдивого висвітлення історії. Поборники національно-культурних прав протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам'яток історії та культури, незаконних арештів, утисків національної інтелігенції тощо. Рухпредставлений насамперед такими шістдесятниками, як літературні критики І.Дзюба, І.Світличний, літературознавець М.Коцюбинська, мовознавець 3.Франко та ін

3)      Правозахисний напрям об’єднував людей, що виступали проти незаконних арештів і закритих політичних судів, порушення соціальних, економічних, культурних прав українців як людей і громадян. Серед них виділялися генерал П.Григоренко, інженер М.Маринович, математик Л.Плющ, психіатр С.Глушман та ін.

4)      Релігійний напрям, що обстоював права віруючих, легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков, протестантських віросповідань та течій, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих тощо. Серед чільних діячів цієї течії були священики В.Романюк, Й.Терля, пастор Г.Вінс та ін.

Напрями дисидентського руху не були чітко розмежованими. У діях і заявах дисидентів завжди органічно поєднувалися зусилля, які можна було розцінити як утілення кількох різних напрямів.

Українське дисидентство як форма національно-визвольного руху характеризувалося комплексом ознак. Передусім це була мирна, ненасильницька форма боротьби з владою за вплив на свідомість суспільства. Цей рух не мав чітко визначених організаційних форм, а складався з різноманітних гуртків, спілок, об’єднань, комітетів. Дисидентство охоплювало різні соціальні верстви. Насамперед це було молоде покоління інтелігенції, яке готувалося взяти на себе відповідальність за долю свого народу. Здебільшого це не були відверті противники комунізму. Більшість із них щиро прагнула вдосконалити соціалістичний лад.

Прояви дисидентства були різними, але найпомітнішими та найважливішими стали «шістдесятники». «Шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юлій Шелест, Микола Вінграновський, Алла Горська  та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор Калинець та Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель та брати Михайло Горинь, Богдан Горинь і Микола Горинь.

 Таємні групи та організації дисидентів починають утворюватися по всій території України. Освічена молодь збиралася тепер не тільки для того, щоб провести літературні вечори, а й обговорити несправедливий режим радянської влади. Першими організаціями «ворогів режиму» України стали:

·  Українська робітничо-селянська спілка(УРСС)

·  Об'єднана партія визволення України

·  Український національний фронт (УНФ)

·  Український національний комітет (УНК)

·  Демократичний союз соціалістів

·  Партія боротьби за реалізацію ленінських ідей

·  Реалістичний робітничий гурток демократів

 На жаль, дисидентський рух не набув значної популярності і був подоланий у 1980-х роках. Причиною цього стала знову ж та ненависна радянська влада. «Совєтікі» жорстоко придушували будь-які вияви дисидентства за допомогою КДБ. Але на відміну від сталінських часів влада вже не намагалася знищити всіх представників руху. Вони пішли іншим шляхом – залякуванням. Тиск, який влада чинила на людей, був неймовірним. СРСР намагалася ізолювати дисидентів від суспільства для того, щоб рух не поширювався далі. Радянській владі потрібно було закрити рот противникам режиму назавжди. Критикам режиму відмовляли у робочих місцях, не давали здобувати освіту їхнім дітям й навіть позбавляли даху над головою. Тих, кого такі методи не зламали, кидали у тюрми або запроторювали до психіатричних лікарень, де їхній розум затуманювали різними психотропними препаратами. 

Значення дисидентського руху важко переоцінити. Він дав можливість людям зрозуміти, що українці та росіяни не рідні брати, а наша держава повинна бути незалежною. Учасників руху пам’ятають і сьогодні, їхні вчинки були справді виявом незламності нашої нації. На вічну пам'ять цим подіям в історії України було створено Музей дисидентського руху.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: Дисидентський рух,Історія України,дисиденти
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.