Дисидентський рух в Україні

17 декабря 2014, 17:21
0
8
Дисидентський рух в Україні

Про дисидентський рух

Про Дисидентський рух в Україні Дисиденство (походить від латинського dissidentis) – виступ проти панівного державного ладу або загальноприйнятих норм певної країни, тобто протистояння офіційній ідеології й політиці. Провідними в середовищі дисиденства були два питання. Одне торкалося прав нації, а друге – прав людини. Лише за виготовлення та намір вивісити національні прапори 1957 р. у Львові на честь відновлення української державності 1941 р. Вініамін Дужинський отримав 25 років таборів суворого режиму, а Марія Василів за пошиття цих прапорів – 10 років. Обоє додатково дістали по 5 років поразки у правах та скільки ж – заборони мешкання у західних областях УРСР. Країні були потрібні зміни... Країні були потрібні люди, які бажають змінити все на краще, навіть ціною власної волі, ба й життя. І ці люди знайшлися – опозиція, дисиденти, незгодні. Основною ідеєю опозиційницького руху в Україні була ідея самостійності, незалежності та відокремлення Батьківщини від радянського гніту. Особливістю етапу руху було прагнення налагодити контакти з зарубіжними засобами масової інформації, щоб донести до світової громадськості та урядів демократичних держав правду про комуністичний тоталітарний режим, про порушення ним міжнародних актів і власних законів, прав людини, про жорстоке переслідування інакомислячих і учасників національно-визвольної боротьби. Для реалізації цієї ідеї найбільше підходила Москва, де були кореспонденти провідних інформагентств світу. За допомогою російських правозахисників такі контакти було налагоджено. До того ж переважно через Москву пролягав шлях бажаючих відвідати політв'язнів у таборах та зворотний шлях звільнених з них. Зупинялись вони у російських колег, родичів та друзів засуджених. В таких складних умовах боролися інакодумці зі складною ситуацією, яку, задавалося б, не змінити ніколи. Всі ці люди – герої, але, на мою думку, звання Великий Українець заслуговує дисидент Левко Лук'яненко – людина складної долі, але сильного характеру та палкої любові до України. Інакодумець провів 27 років концтаборів, в'язниць і 72 дні перебування в камері смертників: "О, ні! Хай краще я помру в тюрмі, аніж дивитися спокійно, як тут плюндрують Україну, – скільки маю сили, чинитиму опір русифікації! Не можна допустити, щоб ворог подужав!" – писав Левко Лук'яненко в книзі "Сповідь у камері смертників". А скільки таких людей було: головні сили опозиції зосередились у Києві та області – 258 осіб. На Львів припадало 116 осіб, в Івано-Франківську діяв 41 дисидент, в Дніпропетровську – 24, в Тернополі та області – 22, Донецьк нараховував 10 незгодних з режимом... Імена, які ми повинні викарбувати в пам'яті назавжди: Микола Плахотнюк, Сергій Параджанов, В'ячеслав Чорновіл, Микола Горбаль, Василь Січко, Левко Лук'яненко, Володимир Монбланов та багато інших.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.