Дисидентський рух в Україні

15 декабря 2014, 21:15
0
9

Василь Симоненко

В Україні дисидентський рух було започатковано ще у 50-х роках. Від середини 50-х років національний рух розви­вався одночасно і в підпіллі, і легально. Останній про­йшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до політичного руху. Об'єктом, проти якого спрямову­вався національно-визвольний рух, був тоталітарний комуністичний режим.

Основна  частина опозиційної інтелігенції нового покоління на 60-і роки прийшла до боротьби з режи­мом через культурно-освітні проблеми, до того ж у ме­жах марксизму-ленінізму. 

Рух «шістдесятників» за 2-3 роки пройшов ево­люцію від культурно-просвітницьких проблем до полі­тичного протесту. Яскравим прикладом поетів-шістидесятників є Василь Симоненко. Симоненкове життя нагадувало спалах, його зірка яскраво засвітила на небосхилі української літератури. Саме таке життя, коли «жити спішити треба, кохати спішити треба», коли людина звикла рахуватися з кожною миттю, найбільш плідне. Спокійне, розмірене існування не задовольняє поета. Він заявляє:

…краще в тридцять повністю згоріти,

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

 Василь Симоненко ніколи не боявся критикувати себе і казав:

«Якщо ми частіше будемо махати сокирою правди у гаю поезії, то в ньому буде менше дерев невизначених порід».

 Можна дуже довго стукати у двері, які так ніхто і не відчинить.

Василь Симоненко був першим, хто зрозумів, що двері ці відкриті,

в них потрібно просто увійти. І він це зробив! Він увійшов і назавжди залишився у серцях українців, пробудив їхню совість, відкрив очі на просту істину і став совістю української письменності. Він прийшов у літературу тоді, коли всім здавалося, що часи сталінщини минули назавжди, що тепер можна буде вільно творити, говорити про наболіле, будувати нове життя. Але це був час поверхневої видимості й офіційної фальші. Твори Симоненка били на сполох, гучно лунали, як крик душі. І владна система наїжачилася проти поета заборонами друкувати твори, обіймати посади, вільно спілкуватися з близькими по духу людьми.

  Мабуть, якби Василь Симоненко хоча б іноді  йшов на компроміси, то виходили б його книжки, була б робота, достаток, може, якісь вірші увійшли б до тогочасних шкільних програм, а ім’я не було б на довгі роки викреслене з літературного процесу. Але серед тисячі широких доріг він обрав свою вузьку стежину, своє недовге життя прожив яскраво, повно, залишивши незгладимий слід у літературі України:

На стежках, порослих будяками,

Що обминали змучені діди,

Я залишу мужицькими ногами

Хай неглибокі, та чіткі сліди.

   За словами його друзів, Василь Симоненко – це єдиний поки що поет, який викристалізувався в провінції і вніс свій струмінь в поезію – струмінь оголеної правди і непідкупної честі. Правди, що сколихнула Україну.

  Кожен може казати про свою любов до Батьківщини, і лише для одиниць Батьківщина – це святиня, це диво, з яким ніщо і ніхто не може зрівнятися:

           Його слова – то золото на росах,

          Його слова – сумління чистий гнів,

         Його слова – життя правдиві коси,

         Його слова – птахів зористий спів.

         В його словах його душа і правда,

         В його словах життя його усе,

         Його слова: «Народ мій є!

         Народ мій буде!»

         До неба хай пташина піднесе!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: поет,Історія України,Поезія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.