Постать Миколи Міхновського в історії України

14 декабря 2014, 17:54
0
12

«І мовчати я не можу, мої побратими не можуть, бо така заборона (напису на пам'ятнику.- О.Г.) є прямо фактом того, як безголосих українців принижують, а цього дозволяти не можна» - Микола Міхновський.

         У людському суспільстві важко залишатися самим собою, притримуватися свого світогляду , не плисти за течією, бути білою вороною. Тебе одразу ж вважатимуть не таким як усі, людиною іншого сорту. Таким у свій час був Микола Міхновський, український політичний і громадський діяч, публіцист, адвокат, основоположник, ідеолог та лідер ультранаціоналістичного українського руху кінця ХІХ – початку ХХ століття. Через  націоналістичні погляди  його боялися,  зневажали, вважали дивним та навіть небезпечним. Проте незважаючи на це, у  Миколи Міхновського завжди була  мрія власне заради якої він  і жив – це вільна, сильна і самостійна Україна.

         Народився Микола Іванович  у 1873 році в селі Турівка, Полтавської губернії (тепер Київська область). Ще з самого дитинства він виховувався у «самостійницькому  дусі» завдяки батьку-священнослужителю, який усіма силами беріг українські національні традиції та звичаї. Після закінчення Прилуцької гімназії Міхновський навчався на правничому факультеті Київського університету. Першим кроком до реалізації його мети став вступ у таємне «Братство тарасівців», засновники якого на могилі Тараса  Шевченка поклялися пропагувати ідеї Великого Кобзаря. Міхновський був одним із проповідників та ідеологів братства. І саме він створив ідеологічну платформу організації, назвавши її «Credo молодого українця», яка за своєю суттю була першим програмним твором, де була сформульована революційна ідея такого спрямування. Сам Микола, 18-річний юнак, сказав, що «ми боремося за самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну — від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама». Проте Братство так і не змогло  втілити в життя свої бунтарські ідеї. Вже через два роки воно розпалося. Частину його учасників чекав арешт або ж вислання , але Міхновському вдалося уникнути такого типу покарання. Згодом, переїхавши з Києва до Харкова, він засновує там приватну адвокатську контору і в той же час  пробуджує національну свідомість українців Полтавщини та встановлює тісні контакти з західноукраїнськими діячами, закуповує велику кількість заборонених видань.

11 лютого 1900 року ініціативний гурт студентів, у тому числі і Микола Міхновський, засновує Революційну Українську Партію (РУП). Як каже харківський історик Павло Ковтуненко: «Після розпаду Братства він став біля початків Революційної української партії, принісши до неї не тільки ідею самостійництва, десятикратно помножену на жагуче бажання добитися свого, але й перший в історії країни XX століття революційний заклик до збройної боротьби українського народу за свої права». Саме Микола Іванович написав програмну статтю для РУП «Самостійна Україна», яка вийшла тиражем у 1000 примірників. У ній автор вказав, що "тільки держава одноплемінного державного змісту може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всестороннього духовного розвитку і осягнення найліпшого матеріального гаразду". Міхновський висловлює думку, що кінець XIX століття є добою визволення націй, державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність — національний ідеал у сфері міжнаціональних відносин. Такі ідеї лякали тогочасну верхівку влади і навіть звичайних людей. Навіть Сергій Шемет, громадський і політичний діяч, та друг Міхновського, визнавав, що автор надмірно ідеалізував цвіт нації — так звану третю генерацію інтелігенції, тому й зазнав нищівної критики. Проте не слід забувати, що брошура, яка була написана більш як сто років тому, досі є актуальною для нас. Адже за словами професора  Василя  Яременка  знову постає питання: «Бути чи не бути єдиній і неподільній, незалежній і самостійній Україні».

Невдовзі у 1904році, Міхновський разом з однодумцями виходить з РУП і створює нову партію - Українську народну партію (УНП), яка ставить собі за мету боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський стає її провідником, пише програми УНП та інші  партійні видання, які  на довгий час стають визначальними для багатьох поколінь українських націоналістів.

Важливим етапом у досягненні самостійності української держави Міхновський вважав створення потужної армії. Проте Центральна рада всіма силами чинила опір таким діянням. І саме це, за словами Сергія Шемета, стало нашою національною трагедією. Адже якби тодішня влада зважилася на цей рішучий крок, то, можливо, Україна здобула б незалежність швидше. Саме через такі сміливі та радикальні ідеї Міхновського було відправлено на фронт, з метою усунення з політичної арени. Але навіть після такого він не опустив руки та не зрікся власних ідей. Тому після повернення він вступив до Української демократично-хліборобської партії, створеної на Полтавщині, та брав активну участь у її конференціях, разом із нею пройшов через усі перипетії державного перевороту 29 квітня 1918 р. Наступну владу, Директорію, Микола Іванович вважав справжньою трагедією. Проте він не міг залишатись осторонь і поїхав до полковника Болбочана у Кременчук, де запропонував поповнити лави військового Запорізького корпусу селянами-добровольцями і виступити проти тогочасної влади. Проте не склалося так, як гадалося. За наказом Петлюри Петра Болбочана була заарештовано, а сам Міхновський потрапив у лікарню з важкою формою тифу.

         Згодом тяжко хворий, спустошений та розчарований Микола Міхновський подався на Кубань, де викладав у педагогічному технікумі у станиці Полтавській. Йому важко було переживати крах своїй ідей, усвідомити, що все заради чого він боровся протягом усього життя в якийсь момент стало просто попелом. Він казав, що «головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її. Націоналізм — ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених. У нас в Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, виключаючи небагатьох, переважно з інтелігенції, — не націоналістична. Вона не має національної свідомості серед загалу… не має наймогутнішої зброї для захисту своїх інтересів».

         У 1924 році Микола Іванович переїхав у Київ, де оселився у свого друга Володимира Шемета. А згодом, 3 травня 1924 року, його знайшли повішаним у садибі Шеметів на Жилянській. Остаточної причини смерті не з’ясовано: чи то він не витримав тиску з боку влади, чи то просто не бачив майбутнього для держави, за незалежність якої так ревно боровся. Микола Міхновський був яскравою особистістю в історії нашої держави. Шкода, що мрія усього його життя здійснилася лише через декілька десятиліть і він так і  не став свідком тих подій.

Студентки І курсу Інституту журналістики Думської Оксани

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.