Українська Народна Республіка: державний устрій.

11 ноября 2014, 21:33
1
1075
Українська Народна Республіка: державний устрій.
Мапа УНР станом на 1918 рік.

Державний лад УНР.

Украї́нська Наро́дна Респу́бліка, або за тогочасним правописом: Українська Народня Республіка — українська держава, що існувала в 1917–1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Взагалі, для історії нашої держави та прагнення українців до незалежності УНР- дуже важливий етап. У той час революцій був реальний шанс здобути справжню незалежність котрим, хоч не повністю, скористалася українська інтелігенція тих часів. У матеріалі я вирішив приділити увагу державному ладу УНР, оскільки це-фундамент, на якому будується будь-яка держава будь-яких часів. 

15 червня 1917р. був створений перший український уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком, до якого входили генеральні секретарства, кількість яких у різні періоди коливалась від 8 до 14. Так розпочався процес розмежування законодавчої й виконавчої влади. Відповідно до IV Універсалу (9 січня 1918 р.) уряд отримав нову назву — Рада Народних Міністрів. Компетенція й порядок діяльності Генерального Секретаріату визначалися Статутом вищого управління України (затверджено Малою Радою 16 липня 1917 р). Однак дію Статуту було припинено Інструкцією Тимчасового уряду від 4 серпня, яка звузила повноваження Генерального Секретаріату до рівня крайового (на п'ять губерній) органу. Свій урядовий статус Генеральний Секретаріат поновив з прийняттям 12 жовтня Декларації, що розширила його повноваження. На засіданнях Генерального Секретаріату розглядалися питання внутрішньої та зовнішньої політики, оподаткування, судоустрою, військового будівництва тощо. Рішення приймалися у формі постанов, декларацій, інструкцій.

Організовуючи місцеву владу і місцеве самоврядування, Центральна Рада виходила з намагання реорганізувати попередню систему, пристосувавши її до потреб національно-державного будівництва. Перший Універсал зберігав існуючу систему органів місцевої влади, приписуючи переобирати їх там, де "влада зосталась в руках людей, ворожих до українства". Через те, крім губернських і повітових комісарів Центральної Ради, волосних, повітових і губернських земельних комітетів, Рад селянських депутатів, на місцях діяло здебільшого старе проросійське або створене більшовиками місцеве управління (Ради робітничих і солдатських депутатів, Червона гвардія). В містах створювалися домові комітети, які мали залучати громадян до постачання продуктів і палива, належного утримання будинків тощо. Від часу поширення в містах злочинності (з кінця 1917 р. і до приходу до влади гетьмана П. Скоропадського у квітні 1918 р.) головним у діяльності домових комітетів стала охорона майна й особистої безпеки мешканців будинків. У Києві рішенням українського коменданта їм дозволялося мати зброю, яку можна було застосовувати у разі відкритого нападу на будинок.

Ще до утворення УНР Центральна Рада здійснила значну роботу по українізації військових формувань як на території України, так і на фронті, хоча її лідери і стояли на позиціях створення не регулярної армії, а народної міліції. З цього питання в Україні йшла гостра політична боротьба.

Незабаром після утворення УНР для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ. Також закладалися правові основи військового будівни­цтва. Так, 23 грудня 1917 з'явився закон "Про відстрочення призова на військову службу і відкомандирування з неї громадян Української Республіки", потім — закон "Про утворення Комітету по демобілі­зації армії" і, нарешті, 16 січня — тимчасовий закон про утворення українського народного війська, який остаточно закріпив перемогу тих, хто виступав за загальне озброєння народу. Відповідно до цього закону тодішню армію належало демобілізувати й замінити народ­ною міліцією для оборони від зовнішнього ворога, причому до прийняття остаточного закону мав розпочатися набір інструкторів, які після відповідної підготовки приступили б до організації наро­дної міліції. Реальні події показали всю ілюзорність подібних пла­нів, коли під час муравйовського наступу на Київ виявилося, що Центральній Раді не вистачає регулярної армії.

27 листопада Мала Рада затвердила запропонований Генеральним Секретаріатом законопроект, відповідно до якого "суд на Українітвориться іменем Української Народної Республіки". 12 грудня Секретарство судових справ внесло на розгляд Центральної Ради законопроект про утворення до скликання Установчих зборів тимчасового Генерального Суду, і через три дні він був ухвалений Центральною Радою. Цікаво, що на практиці вибори суддів проходили в обстановці конкурентної боротьби. Як свідчать протоколи засідання Центральної Ради від 2 квітня 1918 р., на ньому було обрано п'ятеро Генеральних суддів, причому для голосування пропонувалося 17 кандидатур. Так само для обрання членами Київського апеляційного суду пропонувався 41 кандидат, за списком для голосування було внесено ЗО кандидатів, а обрано лише 10. Наприкінці квітня 1918 p. Центральна Рада знову мала розглянути питання про Генеральний суд. Так, 18 квітня Генеральне писарство винесло на її розгляд проект закону "Про зміну Артикулу І Закону про Генеральний Суд", яким, зокрема, йому пропонувалося надати й функції Головного Військового Суду щодо справ, вирішуваних на території України.

Що ж стосується внутрішнього фактора, то тут спостерігається універсальна закономірність, якою є вічна прірва між задумом і його втіленням у життя, що виявилася у спробах Центральної Ради реалізувати намічену соціально-економічну програму. Українські лідери добре усвідомлювали вирішальне значення соціально-еконо­мічних перетворень. Та цей далекоглядний висновок лишився тіль­ки політичним заповітом. Так само фатальну роль відіграла й нездатність Центральної Ради налагодити ефективний державний механізм.

Однак була ще одна причина. Ще на початку діяльності Цент­ральної Ради М.Грушевський запропонував визнати "всякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції супроти інших народностей національним злочинством". Він щиро прагнув на­ціонального миру й злагоди, однак, зіткнувшись з цілком злободен­ною дилемою — пріоритет прав нації чи прав людини, все ж таки обирає перше. Це породило низку труднощів.

У житті, таким чином, все виявилося набагато складнішим, а ідилічні картини міжнаціональних взаємин не мали шансів у тоді­шньому розколотому суспільстві. На жаль, М.Грушевський та його соратники не змогли знайти оптимального рішення, і це, врешті-решт, визначило їхню долю.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: УНР,Україна,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.