12 війн за Україну

28 декабря 2020, 08:41
Владелец страницы
Голова політичної партії "КРАЇНА"
0
1344
12 війн за Україну
Віталій Скоцик

І тоді і зараз, як східний, так і західний сусід вперто розглядали Україну не як окрему незалежну державу, а виключно, як комору.





Дванадцять війн, які кривавим вихором пронеслись по Україні 1917–1921 рр., в радянській історії носили назву «громадянська війна», але вони велися за володіння українськими ресурсами. Північний сусід бачив в Україні, в першу чергу, людей, продовольство і енергетику.

У лютому ми будемо згадувати революцію, яка дала нашим прадідам надію на кращу долю, але її ідеали вже понад сто років тому не втілилися в реальність, а були потоплені в крові. Ми знову отримали надію і завдання нашого покоління не упустити цей шанс. Про який ми так багато говоримо. 

Громадянська війна 20 століття далеко відійшла в минуле. 99 років, що минули відтоді, зробили свою справу: пішли з життя свідки, і трагедія перетворилася на подію далекої епохи. Епохи, яка, нібито, нас і не стосується…

Та у 2014 році пропагандистка істерія російських ЗМІ нам нагадала не лише про геббельсівські напрацювання 30-х років, а й антигуманний стиль Леніна - Троцького. Вторгнення 2014 –го чимось нагадувало 1918-1919 роки, коли північний сусід активно експортував в Україну бойовиків у шкірянках. Досвід гібридної війни формувався під час ешелонної війни зразка 1918 року. Ворог такий самий: цинічний і жорстокий... Проте український народ значно помудрішав, усвідомивши згубність «братніх обіймів».

До цього часу неможливо визначити навіть приблизну кількість жертв громадянської війни. Можна лише припустити: число загиблих і померлих становить близько семи мільйонів осіб. При чому, 65% - загиблі від епідемій, хвороб і голоду. Це якраз нагадування тим, хто говорить, що колись людям жилось краще, в тому числі на наших територіях нашої рідної України.

Близько 20% - це загиблі внаслідок репресій і терору, насамперед проти мирного населення: майже мільйон осіб загинуло від червоного терору, 160-180 тисяч – від білого та інтервентського терору, 400 тисяч осіб – від погромів, національно-повстанського і бандитського терору. Частка загиблих військових (безпосередньо в ході військових дій на фронтах) – лише 10% від загальної кількості жертв громадянської війни. 700 тисяч – це звичайно багато, але це непорівняльно до 7 мільйонів загиблих, в більшості випадків, абсолютно невинних людей.

До цих непоправних втрат додаємо 3-4 мільйони емігрантів, які покинули колишню Російську імперію, рятуючись від війни, репресій, голоду… 

100 років, про які ми будемо не раз згадувати, фактично повторюють історію 20 століття. Шанс на створення української держави випав аж на початку 20-ого століття, коли Російська імперія здригалась від революційних потрясінь, а світ був занурений у світову війну.

У листопаді 1917 року на тлі більшовицького повстання в Петрограді в Україні було проголошено Третій універсал Центральної Ради, яким задекларовано створення Української Народної Республіки як автономного утворення. У січні 1918 року Четвертим універсалом було проголошено вже повну Незалежність України. Але відбувалося це все в умовах наступу більшовиків і деморалізації українського суспільства. Проукраїнський рух міг спиратися на інтелігенцію і селянство, але робітники в містах його не підтримували і влаштовували локальні повстання проти української влади. Причому Четверний універсал ЦР передбачав розпуск регулярної армії і формування «народної міліції» в Україні.

Саме у цей період часу ідеї Михайла Грушевського та Володимира Винниченко кардинально різнилися з баченням Симона Петлюри. Цей пункт став свідченням нерозуміння ролі армії у відстоюванні політичних свобод нації. Хоча голова Центральної Ради Михайло Грушевський як видатний історик мав би ці речі добре розуміти. Але не розумів. 

Один із лідерів Центральної Ради Володимир Винниченко писав: «Нам треба не якихось постійних армій, а знищення них. Зрозуміло, що це була боротьба ідеологій типова для українців боротьба за булаву. Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра і багато інших героїв того часу не могли змиритися з лідерством один одного. «Українського мілітаризму не було і не повинно бути». – говорив Володимир Винниченко. 

На тлі світової і громадянської війн такі підходи закладали фундамент катастрофи. Ще однією помилкою того уряду було проголошення курсу на націоналізацію землі, яким були незадоволені заможні селяни та поміщики. А проста і спокуслива більшовицька пропаганда («Землю – селянам!») тим часом ефективно діяла на найбідніших.

Крим, 2014 рік. Засідання Ради національної безпеки і оборони України, і ми неодноразово чули від відомих українських політиків не піднімати зброю проти східного ворога. Земельне питання як і 100 років тому, так і сьогодні також несе собою абсолютно загрозливу пропаганду: «Землю – селянам!», – так це звучало тоді, так це звучить і сьогодні. Насправді ж, те що відбулося із землею 100 років тому, найбільш ймовірно відбудеться і у 2021 році.

Так і не вирішивши земельного питання, яке турбувало українців, не створивши собі опори за рахунок потужної національної армії, уряд УНР був змушений просити німецько-австрійські війська про порятунок від навали більшовиків. Розплачуватися за цю військову допомогу мали українські селяни, віддаючи хліб та інші продукти німцям. Звісно, це викликало масовий спротив у суспільстві, що й без того було роздерте протиріччями.

І тоді і зараз, як східний, так і західний сусід вперто розглядали Україну не як окрему незалежну державу, а виключно, як комору. Одні з однієї сторони, інші – з іншої. 

Велика німецька армія майже в 500 тисяч солдатів заполонила Україну. Саме за цю армію, за те, що вона перебуває на території України, потрібно було платити Великій Німеччині. Крім того, потрібно було годувати це величезне військо, що осіло на території нашої країни. Тому дивно було чути заклики про те, що армія нам не потрібна, разом з тим запрошувати і годувати іноземну армію. І тут дуже доречно згадати відомі слова Наполеона: «Держава, яка не хоче годувати свою армію, згодом годуватиме чужу». 

Тому, коли сьогодні ми оцінюємо політику Михайла Грушевського чи Володимира Винниченка, нам стає ще більш не зрозуміло, чому у них було таке серйозне протистояння із Симоном Петлюрою, який хотів створити боєздатну сильну армію і який хотів її розвивати.

Народне невдоволення зумів очолити генерал Павло Скоропадський. Він заснував опозиційну до Центральної Ради політичну організацію «Українська Громада», яка увійшла в коаліцію з Українською демократично-хліборобською партією В’ячеслава Липинського і Миколи Міхновського та Союзом земельних власників. У підсумку Центральна Рада була розігнана, а Скоропадського було проголошено гетьманом на чолі Української Держави. Цей переворот відбувся практично безкровно, оскільки ЦР на той момент втратила підтримку народу. 

А ще не так давно мала необмежену підтримку для того, щоб зробити необхідні зміни у державі. Нічого вам не нагадує? Думаю, трохи нагадує і сьогоднішній час.

Однак соціалістичні погляди Центральної Ради залишалися близькими низці партій, і тепер в опозиції до Скоропадського опинилися соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші політичні сили. Хоча гетьману вдалося досягти успіхів у розбудові армії, розвитку освітніх і культурних закладів, і що найголовніше – створенні Академії наук. Зауважу, що саме за правління Гетьмана Скоропадського було створено Українську незалежну академію наук. Вона не була створена в УРСР, акцентую, що її заснував саме Павло Скоропадський.

Проте Україна залишалася під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини і мусила продовжувати постачати туди продовольство. Земельні закони Центральної Ради гетьман скасував, але проблему так і не вирішив. Один з ідейних союзників Скоропадського В’ячеслав Липинський запропонував йому обґрунтовану модель земельної реформи. 

Передбачалося створити державний фонд із викуплених державою надлишків земель у великих землевласників і наділити площами малоземельних селян. Кожен власник сільськогосподарських угідь міг продати всю свою землю, але купити більш, ніж 25 десятин, одна особа не могла і не мала права. Земельна реформа Липинського була на той час дуже прогресивною. Вона насамперед передбачала, що саме місцева громада тримає контроль повністю над усіма землями, які знаходяться у її володінні.

Але гетьману Скоропадському для її втілення не вистачило політичної волі. На нього мали вплив великі землевласники, які не бажали прощатися зі своїми маєтностями. З іншого боку, багато селян, перебуваючи під чарами більшовицької агітації, хотіли отримати всю поміщицьку землю задарма. У Скоропадського, до того ж, склалися не найкращі стосунки з селянським кооперативним рухом, який на той час налічував понад 10 тисяч кооперативів і об’єднував понад 12 мільйонів осіб.

Власне це те, що Андрей Шептицький заклав ще 1905 року, і саме те, що в роки правління Скоропадського набуло максимального розмаху.

Липинський, хоч і був переконаним прибічником монархії, врешті-решт порвав із гетьманом Скоропадським. І його демократично-хліборобська партія, що об’єднувала прогресивні верстви українців – інтелігенцію, малих і середніх господарів, не стала фундаментом політичної системи української держави. Хоча насправді тоді мала всі шанси і могла з’явитися справжня Українська консервативна партія. 

Отож правління гетьмана напоролося на ті самі «граблі» української історії: роз’єднаність народу, неузгодженість інтересів різних верств, ідейні протиріччя в суспільстві і владі. Навіть будучи більш ефективним менеджером держави, ніж соціалісти з Центральної Ради, Павло Скоропадський також був приречений на крах.

Поразка у Першій світовій війні держав Центрального блоку, до якого входили Німеччина та Австро-Угорщина, позбавила його режим зовнішньої підтримки. У підсумку його скинули селянські загони українських вільних козаків, які він сам активно створював, але так і не зміг зробити своєю опорою. Черговий урок історії нашої держави. Хто – хто, а деякі люди з цього зробили висновки.


Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.